Вацлав Гавел. Аудієнція

одноактна п’єса

1975

В пам'ять про Альфреда Радока

ДІЙОВІ ОСОБИ:

СЛАДЕК

ВАНЄК

Місце дії: офіс Сладека

На сцені є офіс Сладека. Ліворуч розташувались двері, на стіні висить якийсь диплом у рамці; праворуч - офісна шафа для паперів, а в ній - колекція пляшок від пива з різними етикетками; на задній стіні - велика невдала картина, де були Швейк та шинкар Палівец, а під нею напис: «Де пиво вариться, там все добре ладиться». В центрі сцени офісний стіл і три стільці, на столі купа різних паперів, кілька порожніх пляшок від пива і склянок. Біля столу на підлозі стоїть ящик пива. Уздовж стін, зокрема в кутах кімнати стоїть якийсь мотлох: непридатний клапан, старе радіо, зламаний вішак, стіс старих газет, гумові чоботи тощо. Відкривається завіса. У робочій формі, поклавши голову на стіл, сидить Сладек і голосно хропе. За хвилину чути стукіт. Сладек одразу ж прокидається. 

СЛАДЕК: Заходьте.

(До приміщення входить Ванєк у своєму робочому одязі та в гумових чоботах)

ВАНЄК: Добрий день.

СЛАДЕК: А, пане Ванєку! Заходьте! Сідайте. (Ванєк несміливо сідає) Вип’єте пива?

ВАНЄК: Ні, дякую.  

СЛАДЕК: Чому ні? Ну ж бо, беріть.

(Сладек дістає з ящика пляшку, відкриває її, наливає у дві склянки, одну з яких ставить перед Ванєком, а іншу залпом випиває)

ВАНЄК: Дякую.

(Сладек наливає собі ще одну склянку. Пауза)

СЛАДЕК: Ну що? Як справи?

ВАНЄК: Дякую, все добре.

СЛАДЕК: Так і має бути, хіба ні?

ВАНЄК: Гм… (Пауза)

СЛАДЕК: Що сьогодні робите? Котите?

ВАНЄК: Підкочую.

СЛАДЕК: Підкочувати краще, ніж котити, хіба ні?

ВАНЄК: Так. (Пауза)

СЛАДЕК: Хто сьогодні котить?

ВАНЄК: Шеркезі.

СЛАДЕК: Він прийшов?

ВАНЄК: Так, хвилину тому.

СЛАДЕК: П’яний?

ВАНЄК: Трохи.  (Пауза)

СЛАДЕК: Пийте! Чому не п'єте?

ВАНЄК: Дякую, але я не прихильник пива.

СЛАДЕК: Ви ж не серйозно? Ми вас тут цьому навчимо! Ви його полюбите! Тут пиво п’ють всі, це є вже така традиція.

ВАНЄК: Я знаю.  (Пауза)

СЛАДЕК: Та не сумуйте!

ВАНЄК: Я не сумний.

(Пауза)

СЛАДЕК: А що по-іншому?

ВАНЄК: Як по-іншому?

СЛАДЕК: Та в цілому.

ВАНЄК: Дякую, може бути. (Пауза)

СЛАДЕК: Вам тут подобається?

ВАНЄК: Подобається.

СЛАДЕК: Могло бути й гірше, правда?

ВАНЄК: Так.

(Сладек відкриває наступну пляшку і наливає собі)

СЛАДЕК: Людина до всього звикає, чи не так?

ВАНЄК: Так. (Пауза)

СЛАДЕК: Допивайте!

(Ванєк допиває склянку, Сладек йому доливає)

ВАНЄК: Цього достатньо, дякую.

СЛАДЕК: Не розказуйте, адже ви ж ще нічого не випили! (Пауза) А що люди? Як з ними ладнаєте?

ВАНЄК: Дякую, добре.

СЛАДЕК: Я б вам радив тут ні з ким тут не дружити - я нікому тут не вірю! Знаєте, люди – справжні свині! Справжнісінькі! Можете мені вірити! Робіть свою роботу і ні з ким не спілкуйтеся, воно того не вартує, особливо у вашому випадку.

ВАНЄК: Розумію. (Пауза)

СЛАДЕК: Що ви власне писали, якщо можу поцікавитися?

ВАНЄК: Театральні п’єси.

СЛАДЕК: Театральні п’єси? Їх десь ставили в театрах?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: Гм. Ну так-так. Театральні п’єси, кажете. Слухайте, вам потрібно і про нашу пивоварню щось написати! Як-от про такого собі Буреша. Знаєте його?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: Це номер, так?

ВАНЄК: Так  (Пауза)

СЛАДЕК: Та не сумуйте!

ВАНЄК: Я не сумний. (Пауза)

СЛАДЕК: Але ви про це не думали, чи не так?

ВАНЄК: Про що не думав?

СЛАДЕК:  Ну, що ви котитимете бочки в пивоварні.

ВАНЄК: Гм…

СЛАДЕК: Парадокс, чи не так?

ВАНЄК: Гм…

СЛАДЕК: Тож вам кажу! (Пауза) Кажете, що сьогодні підкочуєте?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: Але вчора ви котили – я бачив вас.

ВАНЄК: Вчора тут не було Шеркезі.

СЛАДЕК: Ну так, справді. (Пауза) Письменників у нас ще не було, але тут вже були різні дивні створіння!

Наприклад, знаєте, ким раніше був, Буреш? Могильником! Навчився там пити, тому і прийшов сюди. Його історії варті всіх грошей!

ВАНЄК: Я знаю.

СЛАДЕК: Про що були ваші п’єси?

ВАНЄК: Зазвичай про чиновників.

СЛАДЕК: Про чиновників? Серйозно? Гм... (Пауза) Ви вже перекусили?  

ВАНЄК: Ще ні.

СЛАДЕК: Можете піти пізніше, на вході скажете, що були в мене.

ВАНЄК: Дякую.

СЛАДЕК: І не дякуйте постійно! (Пауза). Все одно вас ціную!

ВАНЄК: Мене? Чому?

СЛАДЕК: Мабуть це для вас досить незвично – ціле життя сидіти вдома, в теплі, спати скільки заманеться, і тепер ви тут! Ні, серйозно, я це справді ціную. (Пауза) Перепрошую.

(Сладек встає і виходить. Ванєк швидко переливає залишки пива до його склянки. За мить Сладек повертається, застібає ширінку і сідає на своє місце) Ви ж мабуть знали різних актрис, так як писали для театру?

ВАНЄК: Звичайно.

СЛАДЕК: Також Богдалову?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: Особисто?

ВАНЕК: Так.

СЛАДЕК: То ви б могли якось покликати її на пиво, взяли б ще Буреша. Це було б весело. Що скажете?

ВАНЄК: Гм… (Пауза)

СЛАДЕК: Та не сумуйте.

ВАНЄК: Я не сумний.

(Сладек відкриває ще одну пляшку, наливає собі. Пауза)

СЛАДЕК: Той молодик із бродильної камери, знаєте котрий?

ВАНЄК: Млинарік?

СЛАДЕК: Обережно з ним. (Пауза) А Ґотта ви також знаєте?

ВАНЄК: Так. (Пауза)

СЛАДЕК: Жаль, що 5 років тому вас тут не було. Побачили б справжню компанію! Зараз зовсім не те, що було раніше! Які тоді були забави! Зустрічались ми в солодівні – я, якийсь Кая Маржанек, той вже тут не працює, Гонза Петерек, дівчата із пивниці скільки разів ми тягали аж до ранку, а бачите, все встигли зробити! Проте запитайте Гонзи Петерку, побачите, що вам скаже. 

ВАНЄК: Він вже мені розказав про це. (Пауза)

СЛАДЕК: Скільки мали за ті п’єси?

ВАНЄК: Було по-різному.

СЛАДЕК: П’ять тисяч точно, правда?

ВАНЄК: Залежить від того, як часто їх театри ставлять. Іноді було багато грошей, а часом – нічого.

СЛАДЕК: Цілий місяць нічого?

ВАНЄК: Бувало що і декілька місяців.

СЛАДЕК: Отже, тут теж є свої недоліки, власне, як і завжди, чи не так?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: Але все ж: це парадокс, хіба ні?

ВАНЄК: Гм...

СЛАДЕК: То я вам поясню! (Пауза) Але ви ж зовсім не п'єте!

ВАНЄК: П'ю.

(Сладек відкриває ще одну пляшку та наливає Ванєку і собі. Пауза).

СЛАДЕК: Послухайте, я вам дещо скажу, тільки це між нами: якщо б на цьому місці сидів не я, а хтось інший, ви б в нас вже не працювали, це я вам гарантую.

ВАНЄК: Були б якісь проблеми?

СЛАДЕК: Ще й як!

ВАНЄК: Я вам дуже вдячний.

СЛАДЕК: Знаєте, я не дуже люблю таке робити, але якщо я бачу, що можу комусь допомогти, то чому б і ні? Це просто характер у мене такий, навіть тепер! Я вважаю, що люди повинні допомагати один одному – одного разу я допоможу вам, а іншого - ви мені, чи не так?

ВАНЄК: Так. (Пауза)

СЛАДЕК: Ви вже перекусили?

ВАНЄК: Ще ні.

СЛАДЕК: Можете піти пізніше, скажете на вході, що були у мене.

ВАНЄК: Дякую.

СЛАДЕК: І не треба мені весь час дякувати! (Пауза) Та хто ж схоче, чоловіче, потрапити з-під ринви та й в дощ через інших!

ВАНЄК: Я знаю. (Пауза)

СЛАДЕК: Важливо, щоб ми всі, як то кажуть, були одним цілим.

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: Розумієте, я не знаю, що ви про це думаєте, але я завжди казав, що хороша компанія – це фундамент всього.

ВАНЄК: Я згоден з вами.

СЛАДЕК: Чому ви не п'єте? Чи вам більше до вподоби винце?

ВАНЄК: Гм...

СЛАДЕК: Ви скоро звикнете до пива! Ми всі тут п'ємо пиво – це вже як традиція.

ВАНЄК: Я знаю. (Пауза)

СЛАДЕК: А Ґотт як поживає, в нього все добре?

ВАНЄК: Мабуть так. (Пауза)

СЛАДЕК: Ви одружені?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: А дітей маєте?

ВАНЄК: Ні. (Пауза)

СЛАДЕК: Я все одно вас поважаю.

ВАНЄК: Та годі вам.

СЛАДЕК: Я серйозно! Це, мабуть, страшенно незвично! (Пауза) Вибачте.

(Сладек встає і виходить. Ванєк швидко переливає решту свого пива у келих Сладека. За мить той повертається, застібає ширінку і сідає на своє місце)

Скільки їй взагалі років?

ВАНЄК: Кому?

СЛАДЕК: Богдалці.

ВАНЄК: Приблизно сорок три.

СЛАДЕК: Серйозно? По ній і не скажеш. (Пауза) Ні, але насправді: все буде добре тільки якщо ми будемо йти один одному назустріч. Тільки якщо будемо, як то кажуть, одним цілим – ну, як я кажу: хороша компанія – фундамент всього! (Сладек відкриває ще одну пляшку і наливає собі випити) Шкода, що вас не було тут п'ять років тому! Побачили б, що таке компанія! Не те, що зараз! А тепер я нікому тут не довіряю. (Пауза) Хто такий власне той Когут?

ВАНЄК: Який Когут?

СЛАДЕК: Я чув, що до вас приходив якийсь Когут.

ВАНЄК: То мій колега.

СЛАДЕК: Також письменник?

ВАНЄК: Так. А що?

СЛАДЕК: Просто так запитую (Пауза) Не думайте про це, Ванєку, я теж маю свої проблеми.

ВАНЄК: Невже?

СЛАДЕК: Як ви вважаєте, чому я застряг у цій дірі? Але я думаю, що вас це не цікавитиме.

ВАНЄК: Цікавить, пане пивоваре.

СЛАДЕК: Знаєте, що я мав робити?

ВАНЄК: Що?

СЛАДЕК: Повинен був бути пивоваром у Пардубіце!

ВАНЄК: Справді?

СЛАДЕК: Ось бачите, а я тут! Це парадокс, чи не так?

ВАНЄК: А чому ви не поїхали туди?

СЛАДЕК: Забудьмо про це (Пауза) Ви одружені?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: А дітей маєте?

ВАНЄК: Ні (Пауза)

СЛАДЕК: Дивіться, це не моя справа, але ви маєте сказати тому Голубові, щоб він до вас не приходив.

ВАНЄК: Ви маєте на увазі колегу Когута.

СЛАДЕК: А я що сказав?

ВАНЄК: Голуб.

СЛАДЕК: Дивіться, це не моя справа, я зовсім не знаю того чоловіка, не знаю, хто він такий, я просто кажу вам заради вашого ж блага.

ВАНЄК: Вибачте, пане пивоваре, але я...

СЛАДЕК: Ви, чоловіче, попиваєте те пиво так, ніби то якийсь коньяк!

ВАНЄК: Я казав вам, що не звик до нього.

СЛАДЕК: Якби ж не казали!

ВАНЄК: Справді.

СЛАДЕК: Чи я недостатньо хороший напарник для вас?

ВАНЄК: Ах, зовсім ні.

СЛАДЕК: Знаєте, я ніякий не Ґотт! Я всього лише пивовар-бовдур

ВАНЄК: Ви професіонал у своїй справі, так само, як Ґотт у своїй. Чому ви не поїхали до Пардубіце?

СЛАДЕК: Забудьмо про це (Сладек відкрив ще одну пляшку і наливає собі. Пауза) Все буде добре, Ванєку! Не хвилюйтеся, я вас не залишу! Ви тихий чоловік, працьовитий, приходите щодня, не базікаєте, як інші робітники, зарплати вам вистачає і це при такій нестачі людей, чи не так?

ВАНЄК: Я дуже вдячний вам.

СЛАДЕК: І ви порядна людина, я це бачу, бо маю на таке добрий нюх. Якщо ж хтось є негідником, то я це здалека відчую. Млинарика з пивниці знаєте?

ВАНЄК: Так

СЛАДЕК: Я одразу здогадався про його єство, як тільки він прийшов сюди. Обережніше з ним. (Пауза)

ВАНЄК: Чому ви не поїхали до Пардубіце?

СЛАДЕК: Забудьмо про це (Пауза) Можете на мене розраховувати, Ванєку! Я вас в біді не залишу.

ВАНЄК: Дякую.

СЛАДЕК: Я просто хочу переконатися, що я теж можу на вас розраховувати, що ви мені не поставите підніжку, що я можу покластися на вас.

ВАНЄК: Я зроблю все, що в моїх силах, щоб ви були задоволені моєю роботою.

СЛАДЕК: Я не мусив вам це казати! Я не повинен був вам це казати! Будь-хто інший на моєму місці…

ВАНЄК: Вибачте, але що ви не повинні були мені казати?

СЛАДЕК: Ну, про того Голуба.

ВАНЄК: Когута.

СЛАДЕК: Дивіться, я не знаю, що то за чоловік, мені на нього все одно, мені на нього начхати, але я піклуюся про вас, адже так? Зрештою, вам тут не так вже й погано – підкочуєте собі порожні бочки, ніхто вас не турбує, а той Когут, дідько, все ж не візьме вас на роботу, якщо я не зможу вас тут втримати, адже так? Чи візьме?

ВАНЄК: Сумніваюсь.

СЛАДЕК: Ну ось бачите! Тож, чоловіче, майте трохи розуму! (Пауза)

ВАНЄК: Пане пивоваре.

СЛАДЕК: Що?

ВАНЄК: Вибачте, але я...

СЛАДЕК: Що?

ВАНЄК: Я все-таке можу…

СЛАДЕК: Що ви можете?

ВАНЄК: Вибачте, але я можу бачитися з ким завгодно.

СЛАДЕК: А я хіба забороняю? Здибайтеся з ким хочете! Це ваше невід'ємне право! Ніхто не може перешкоджати цьому! Ви не дозволите забрати у вас це право! Ви чоловік, а не слабак! Це фундаментальна річ!

ВАНЄК: Ну, розумієте...

СЛАДЕК: І він, напевно, теж зрозуміє, той Когут, що ви можете бачитись з ким захочете! Чи не так?

(Сладек відкриває ще одну пляшку і наливає собі. Пауза)

ВАНЄК: Пане пивоваре.

СЛАДЕК: Що таке?

ВАНЄК: Мені вже треба йти.

СЛАДЕК: Куди?

ВАНЄК: Мене будуть шукати в погребі.

СЛАДЕК: Та вони не пропадуть! В кінці кінців там є Шеркезі! Сидіть тут і пийте! (Пауза) Вам не цікаво, чому я не поїхав до Пардубіце?

ВАНЄК: Цікаво

СЛАДЕК: Справді?

ВАНЄК: Так. Чому ви не поїхали?

СЛАДЕК: Знаєте, що вони зробили? Звинуватили мене в тому, що я розділив з корчмарем п'ятсот гектограмів дванадцятки, які у нас тут були! В чому? Звичайно, все було зовсім по-іншому, але от той негідник – Млинарик з пивниці, знаєте його?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: Це так, щоб ви знали, що то за люди! Я зовсім нікому не довіряю! Знаєте, люди – справжні свині! Справжнісінькі! Повірте мені! Робіть свою роботу і ні з ким не базікайте – толку з цього ніякого, особливо у вашому випадку.

ВАНЄК: Розумію. (Пауза)

СЛАДЕК: Ви вже перекусили?

ВАНЕК: Ще ні.

СЛАДЕК: Можете піти пізніше, скажете на вході, що були у мене.

ВАНЄК: Дякую.

СЛАДЕК: Не треба мені весь час дякувати! (Пауза) Вибачте.

(Сладек встає і виходить. Ванєк швидко переливає решту свого пива у келих Сладека. За мить той повертається, застібає ширінку і сідає на своє місце).

СЛАДЕК: То коли ви її приведете?

ВАНЄК: Що?

СЛАДЕК: Ну, ту Богдалову.

ВАНЄК: При нагоді запитаю в неї.

СЛАДЕК: Як щодо того, щоб запросити її в суботу?

ВАНЄК: В цю суботу?

СЛАДЕК: А чому ні?

ВАНЄК: Я не знаю, чи вона матиме вільний час.

СЛАДЕК: Для вас вона точно знайде час.

ВАНЄК: Актори мають багато різних зобов'язань – в них все розплановано заздалегідь, і вони не можуть просто взяти і змінити свої плани.

СЛАДЕК: Якщо ви вважаєте, що ми тут недостатньо хороші для неї, то, звичайно, можете її не запрошувати.

ВАНЄК: Я так не думаю.

СЛАДЕК: Я не хотів змушувати вас, просто подумав, що ми б могли весело провести час.

ВАНЄК: Гм... (Пауза)

СЛАДЕК: Не будьте таким сумним!

ВАНЄК: Я не сумний. (Пауза)

СЛАДЕК: Послухайте, Фердинанде. Ви ж Фердинанд?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: Послухайте, Фердинанде, я хотів поговорити з вами.

ВАНЄК: Знаю, пане пивоваре (Пауза)

СЛАДЕК: Чому ви нічого не п'єте?

ВАНЄК: Я ж казав вам, що не люблю пиво.

СЛАДЕК: Тут всі його люблять.

ВАНЄК: Я знаю. (Пауза)

СЛАДЕК: Послухайте, Фердинанде, можна я буду вас так називати?

ВАНЄК: Звичайно

СЛАДЕК: Що б ви сказали на те, якби я вам запропонував роботу пивоваром? Це було б непогано, чи не так? Ви розумний, ще й чесний, то що? Ви ж не збираєтеся і надалі котити бочки з циганами! Ви б були постійно в теплі, а посеред дня могли б закритися в офісі, ніби прибираєте, а натомість могли б спокійно вигадувати жарти для своїх ігор або навіть могли б подрімати. Що скажете на це?

ВАНЄК: Думаєте, це можливо?

СЛАДЕК: А що може бути неможливо?

ВАНЄК: Я, звичайно, не в тому становищі, щоб вибирати, але якби така можливість справді була, я б вважав її чудовою - у мене є почуття порядку, гадаю, також я вмію друкувати, трохи знаю іноземні мови. Знаєте, в тому підвалі досить холодно, особливо, якщо ви не звикли до цього.

СЛАДЕК: Ну, ось і все. Ви розумієтеся в обліках?

ВАНЄК: Я б точно розібрався. Я навчався на економіці чотири семестри.

СЛАДЕК: Справді? А обліки ви розумієте?

ВАНЄК: Я б точно розібрався.

СЛАДЕК: Вам було б тепло, ви б закривали офіс опівдні і не котили б весь час бочки з циганами!

ВАНЄК: Якби була така можливість (Пауза)

СЛАДЕК: Ні-ні, я за милю бачу, коли хтось нечесний! Ви чесний. Я теж чесний, тож не бачу причин, чому ми не можемо працювати разом! Що скажете?

ВАНЄК: Так, звичайно.

СЛАДЕК: Впевнені?

ВАНЄК Звісно.

СЛАДЕК: Якщо не хочете, так і скажіть! Можливо, ви не хочете приєднатися до моєї компанії, можливо, у вас є сумніви щодо мене, можливо, у вас є інші плани.

ВАНЄК: Я не маю жодних претензій до вас, навпаки - ви багато для мене зробили, я вам за це вдячний, особливо, якщо все вийде з поставками, звісно, я хочу зробити все можливе, щоб ви були задоволені моєю роботою.

(Сладек відкриває ще одну пляшку і наливає Ванькові і собі)

СЛАДЕК: То можемо за це випити?

ВАНЄК: Так.

(Обидва п'ють)

СЛАДЕК: За колишніх! (Ванєк насилу допиває склянку. Сладек тут же наливає йому знову. Пауза) І не сумуйте!

ВАНЄК: Я не сумую (Пауза).

СЛАДЕК: Ти, Фердинанде.

ВАНЄК: Так?

СЛАДЕК: Ми ж друзі, так?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: Ти ж не просто так це кажеш?

ВАНЄК: Ні.

СЛАДЕК: Ти мені віриш?

ВАНЄК: Звичайно, я вам вірю.

СЛАДЕК: Зачекай, але чесно: ти мені віриш?

ВАНЄК Я вам вірю.

СЛАДЕК: Ну, дивись, я тобі дещо скажу, але це суто між нами, добре?

ВАНЄК: Добре.

СЛАДЕК: Можу на тебе покластися?

ВАНЄК: Можете.

СЛАДЕК: Послухай (він стишив голос), вони ходять сюди, щоб тебе спитати.

ВАНЄК: Хто?

СЛАДЕК: Ну вони.

ВАНЄК: Серйозно?

СЛАДЕК: Так.

ВАНЄК: А ви не думаєте, що моїй роботі загрожує якась небезпека? (Пауза) Вони не наполягають на моєму звільненні? (Пауза) Чи вони не звинувачують вас, за те, що ви мене сюди привезли? (Пауза)

СЛАДЕК: Слухай, ось що я тобі скажу, але це суто між нами, гаразд?

ВАНЄК: Звісно.

СЛАДЕК: Можу на вас розраховувати?

ВАНЄК: Можете.

СЛАДЕК: Слухай, якби тут сидів хтось інший, то ти б тут не працював, я гарантую! Цього тобі вистачить?

ВАНЄК: Так, звісно. І я вам за це дуже вдячний.

СЛАДЕК: Я це кажу не для того, щоб ти мені дякував.

ВАНЄК: Так, знаю, що ні.

СЛАДЕК: Я просто хочу, щоб ти розумів всю ситуацію.

ВАНЄК: Дякую вам. (Пауза)

СЛАДЕК: Вибачте. (Сладек важко підвівся і ошелешено відійшов. Ванєк швидко переливає решту свого пива у келих Сладека. За мить повертається Сладек, застібає ширінку і сідає на своє місце) У тебе з нею щось було?

ВАНЄК: З ким?

СЛАДЕК: Ну так ж з Богдалкою.

ВАНЄК: Що? Ні.

СЛАДЕК: Серйозно?

ВАНЄК: Ні.

СЛАДЕК: Ти боягуз, як на мене! (Пауза)

ВАНЄК: Пане пивоваре.

СЛАДЕК: Що?

ВАНЄК: Мені вже треба йти.

СЛАДЕК: Куди?

ВАНЄК: Мене шукатимуть у погребі.

СЛАДЕК: Вони не пропадуть! Це ж Шеркезі! Сиди тут і пий! (Пауза) Слухай, Фердинанде, ти ж Фердинанд, чи не так?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: Послухай, Фердинанде. Я ж можу до тебе так звертатися?

ВАНЄК: Звісно.

СЛАДЕК: Тому я тебе і спитав, щоб ти не образився, еге ж!

ВАНЄК: Чому я маю ображатися?

СЛАДЕК: З тобою людина ніколи не зрозуміє що відбувається. Ти тільки мовчиш, Бог зна про що ти думаєш – кажеш тільки «так, пане пивоваре», «дякую, пане пивоваре».

ВАНЄК: Я вихований.

СЛАДЕК: А я лише грубий провінціал з пивоварні! Ти ж так подумав? Тільки не кажи, що це не так!

ВАНЄК: Я так не думав.

СЛАДЕК: Ну, ні, я просто хочу зрозуміти, на якому етапі я перебуваю.

ВАНЄК: Нічого поганого я про вас не думаю, справді. Навіть навпаки…

СЛАДЕК: Ми ж друзі?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: Ти мені віриш?

ВАНЄК: Так, я вам вірю.

СЛАДЕК: Слухай, я знаю одного з тих, хто приходить сюди за тобою, ще зі школи, знаєш, він мій добрий друг - хлопець на ім'я Тонда Машку - досить солідний хлопець, принаймні, я з ним товаришую.

ВАНЄК: Що ж, це добре.

СЛАДЕК: Не те, щоб він мав якийсь великий вплив - не має, але він вже двічі мене підставив, і я не знаю, чи він мені ще знадобиться. До того ж, як я вже казав, він дійсно солідний хлопець, тож я просто…  ну, я… я просто не міг його вигнати, розумієш?

ВАНЄК: Розумію (Пауза)

СЛАДЕК: Ну, чого дивишся?

ВАНЄК: Що?

СЛАДЕК: Скажи мені, що ти про це думаєш! Скажи!

ВАНЄК: Я нічого не думаю.

СЛАДЕК: Ні, не кажи, я знаю, про що ти думаєш! Тільки ти, здається, не знаєш, що якби я їм не пообіцяв, вони б знайшли когось іншого, і це було б ще гірше, тому що це був би гарантовано хтось такий же чесний, як я! Тому що я відкрита людина, на відміну від інших, я просто маю таку ментальність - і досі маю! І це твоя єдина удача, щоб ти знав! Люди – справжні свині! Справжнісінькі! Чи ти думаєш, що є ще один такий мудак, який тобі б все це сказав? У тебе ідеї, як у малого Ярди! Де, по-твоєму, ти живеш?

ВАНЄК: Я, звичайно, ціную вашу чесність.

СЛАДЕК: Знаєш, чим я ризикую, будучи з тобою таким чесним? Знаєш що я отримаю, якщо ти настукаєш на мене? І все ж я даю тобі шанс!

ВАНЄК: Я нікому нічого не розкажу.

СЛАДЕК: Значить десь напишеш! Поставиш це у якісь п’єсі, а я буду спустошеним.

ВАНЄК: Можете мені довіритися. Це залишиться між нами.

СЛАДЕК: Справді?

ВАНЄК: Справді. (Сладек відкрив ще одну пляшку і налив собі. Пауза)

СЛАДЕК: Гм…

ВАНЄК: Якби нам це вдалося, маю на увазі з тим складом, що б сталося з старим Шустром?

СЛАДЕК: А що б з ним сталось? (Пауза) Але все ж: це парадокс, чи не так?

ВАНЄК: Гм…

СЛАДЕК: Я тобі зараз розкажу (Пауза).

ВАНЄК: Пане пивоваре.

СЛАДЕК: Гм…

ВАНЄК: Щодо складу - думаєте, вони дозволять? Вони знають, що мені там буде тепло.
СЛАДЕК: Фіг-зна. (Пауза). Ти одружений?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: А дітей маєш?

ВАНЄК: Ні.

СЛАДЕК: А я маю трьох. Просто, аби знав (Пауза).

ВАНЄК: Чи можете ви стверджувати, що я буду більш ізольованим від людей?

СЛАДЕК: Ти, Фердинанде…

ВАНЄК: Тобто, вся справа в тому, щоб не взаємодіяти з людьми, чи не так?

СЛАДЕК: Ти, Фердинанде…

ВАНЄК:  Це б спрацювало, чи не так?

СЛАДЕК: Ти, Фердинанде…

ВАНЄК: Так?

СЛАДЕК: Граєш в маріаш[1]?

ВАНЄК: Ні.

СЛАДЕК: А я так. У нас була чудова гра щочетверга, знаєш, і що ти думаєш? Але мені довелося від цього відмовитися через якогось Лойза Главатого.

ВАНЄК: Гм…

СЛАДЕК: Щоб ви знали, нам доводиться нелегко. (Пауза). Ти, Фердинанде…

ВАНЄК: Так?

СЛАДЕК: Знаєш мою стару?

ВАНЄК: Ні. (Пауза)

СЛАДЕК: Ти, Фердинанде…

ВАНЄК: Так?

СЛАДЕК: Все це відстій.

ВАНЄК: Знаю.

СЛАДЕК: В сраці знаєш! У тебе все гаразд! Пишеш свої п’єси, котиш бочки, які можеш легко вкрасти. Що тобі ще треба? Тебе все одно всі бояться!

ВАНЄК: Я так не думаю.

СЛАДЕК: О, так! А як же я? Ніхто про мене не дбає! Про мене не пишуть ніяких рапортів! Вони можуть на мене кричати, якщо їм так заманеться! Я в їхніх руках! Вони розчавлять мене, як черв'яка, коли їм тільки спаде на думку! Як хробака! А тобі… тобі все минеться! (Пауза) Ти, Фердинанде...

ВАНЄК: Так?

СЛАДЕК: Ти ж притягнеш сюди Богдалку, чи не так? Ти ж не викрутишся? Не викрутишся ж, правда?

ВАНЄК: Не сумнівайся, я зателефоную їй сьогодні і про все домовлюсь.

СЛАДЕК: Думаєш вона прийде?

ВАНЄК: Зроблю все, що в моїх силах.

СЛАДЕК: Ви ж друзі?

ВАНЄК: Ну, так.

СЛАДЕК: Зачекай, ти ж казав, що ви друзі.

ВАНЄК: Ну, так.

СЛАДЕК: Зачекай, то ви друзі чи ні?

ВАНЄК: Та так.

СЛАДЕК: Так в чому проблема? (Пауза) Чорт забирай, вона все ще може зустрічатися з ким хоче!

ВАНЄК: Звичайно.

СЛАДЕК: Трясця, це є її невід’ємне право!

ВАНЄК: Безсумнівно.

СЛАДЕК: Все ж це суттєва річ, чорт забирай! (Пауза) Не треба взагалі нікому знати, хто її сюди притягнув! Це буде просто дружба з працівниками! У цьому немає нічого такого!

ВАНЄК: Також так думаю.

СЛАДЕК: Притягнеш її сюди?

ВАНЄК: Зроблю все, що від мене залежить. Ми друзі, ще сьогодні їй зателефоную. У цьому немає нічого такого. (Пауза)

СЛАДЕК: Ти, Фердинанде…

ВАНЄК: Так?

СЛАДЕК: Якби ти тільки знав, як мене це все бісить!

ВАНЄК: Розумію це.

СЛАДЕК: В сраці розумієш! Ти собі думаєш: він дурний, нехай теревенить.

ВАНЄК: Я так не думаю.

СЛАДЕК: Чому не п’єш?

ВАНЄК: Я п’ю.

СЛАДЕК: Ти вже перекусив?

ВАНЄК: Ще ні.

СЛАДЕК: Начхай на перекус.

ВАНЄК: Я все одно не голодний.

СЛАДЕК: Можливо я дурний, але чесний.

ВАНЄК: То так.

СЛАДЕК: Я хотів з тобою говорити.

ВАНЄК: Я знаю.

СЛАДЕК: Люди – справжні свині! Справжнісінькі! Чому не п’єш?

ВАНЄК: Я п’ю.

СЛАДЕК: Ти вже перекусив?

ВАНЄК: Ще ні.

СЛАДЕК: А як щодо тебе? Тобі везе.

ВАНЄК: Я вам дуже вдячний.

СЛАДЕК: Це все відстій. (Сладек відкриває ще одну пляшку і наливає собі. Пауза) Послухай.

ВАНЄК: Так?

СЛАДЕК: Ти не проти, що я звертаюсь до тебе на «ти»?

ВАНЄК: Ні.

СЛАДЕК: Якщо ти проти, то так і скажи.

ВАНЄК: Я не проти.

СЛАДЕК: Ну, принаймні, ти не проти.

ВАНЄК: Навпаки, я радий, що ми стали ближчими.

СЛАДЕК: «Я радий, що ми стали ближчими» - «я ціную вашу чесність», чому власне говориш так.

ВАНЄК: Літературою мовою?

СЛАДЕК: Так.

ВАНЄК: Якщо вас це дратує, тоді…

СЛАДЕК: Мене ніщо не дратує, я ціную те, що ми зблизились, срака!

ВАНЄК: Вибачте?

СЛАДЕК: Срака!

(Пауза)

ВАНЄК: Пане пивоваре…

СЛАДЕК: Що таке?

ВАНЄК: Я повинен вже йти.

СЛАДЕК: Куди?

ВАНЄК: Вони будуть шукати мене в погребі.

СЛАДЕК: Вони не облажаються! Там є Шеркезі! Сядь тут і пий!

ВАНЄК: Серйозно, вони будуть злитися.

СЛАДЕК: Ага, то я тобі вже набриднув, так? Я знаю, що з Ґоттом та Богдаловою ви мали інші вечірки!

ВАНЄК: Мені тут з вами добре, але я не хочу, щоб були якісь чутки. Це було б безглуздо, особливо нині, коли є перспектива отримати роботу на складі.

СЛАДЕК: Тобі тут справді добре?

ВАНЄК: Справді.

СЛАДЕК: Ти ж не просто так це кажеш.

ВАНЄК: Ні.

(Сладек відкриває ще одну пляшку і наливає собі. Пауза)

СЛАДЕК: Фердинанде…

ВАНЄК: Так?

СЛАДЕК: Знаєш, що в цьому найгірше?

ВАНЄК: Що?

СЛАДЕК: Заради Бога, я не знаю, що їм казати кожен тиждень, я про тебе нічого не знаю. Я майже не спілкуюсь з тобою, а тих кілька дурниць, що я чую, як-от, що ходиш до лабораторії, що тебе в місті інколи бачили з Марушкою із пивниці, що ті працівники робили щось із опаленням, що з того? Скажи, що їм маю постійно казати? Що?

ВАНЄК: Не ображайтеся, але я вам не можу допомогти.

СЛАДЕК: Можеш! Якби тільки хотів.

ВАНЄК: Я? Як?

СЛАДЕК: Ти ж інтелігент, чи не так? Маєш політичний нюх, хіба ні? Пишеш же? Хто ще краще має знати ніж ти, що вони власне хочуть знати?

ВАНЄК: Вибачте, але я не певний.

СЛАДЕК: Дивись, на тому складі ти б мав достобіса часу. Що б сталось, якби ти раз на тиждень мені щось вимальовував на папір? Це те, чого я вартий, хіба ні? Ти будеш під моїм захистом. Житимеш як в Бога за пазухою. І пива там зможеш носити, скільки захочеш! Для тебе це має бути дрібниця! Ти ж до біса як-не-як письменник! Цей Тонда Машку є дійсно пристойний хлопець і потребує допомоги, ми  не можемо його залишити! Чи ми, трясця, не казали, що будемо підтримувати один одного? Що будемо допомагати, будемо командою? Хіба не обіцяли? Ну скажи, обіцяли ми це чи ні?

ВАНЄК: Гаразд, але…

СЛАДЕК: Все, Фердинанде, залежить від тебе! Коли нам допоможеш, буде все добре! Ти допоможеш мені, я – йому, він – мені, а я знову – тобі, тому ніхто не залишиться осторонь! Не будемо перетворювати життя на пекло! (Пауза) Ну, на що ти дивишся?

ВАНЄК: Я не дивлюсь. (Пауза)

СЛАДЕК: Ти б мав безпосередній вплив на те, що про тебе будуть знати, це втім не так вже й погано.
ВАНЄК: Я знаю. (Пауза)

СЛАДЕК: А в тому складі, було б втім також добре, хіба ні? Тепло, купа часу.

ВАНЄК: Було б чудово. (Пауза)

СЛАДЕК: Тоді, про що власне йдеться? (Пауза)

ВАНЄК: Пане пивоваре…

СЛАДЕК: Що таке?

ВАНЄК: Я справді вам вдячний за все, що ви для мене зробили, ціную це, бо добре знаю, наскільки є рідкісним сьогодні таке ставлення. Ви витягнули мене із багна, я справді не знаю, що би робив без вашої допомоги. Те місце на складі було б для мене більшим полегшенням, ніж ви могли б подумати, не гнівайтесь, однак, я не можу доносити сам на себе...

СЛАДЕК: Який донос? Хто говорить про донос?

ВАНЄК: Справа не в мені, мені це не може зашкодити, йдеться про принцип! Я з принципу не можу брати участь.

СЛАДЕК: В чому? Просто скажи! В чому не можеш брати участь?

ВАНЄК: Щодо практики, із якою я не згідний. (Коротка, напружена пауза)

СЛАДЕК: Гм. Значить ти не можеш. Чудово! Тепер ти показав своє справжнє обличчя. (Сладек встає та починає сердито ходити по кімнаті) А я? Мене в цьому лишиш? Наплюєш на мене! Байдуже, я звичайний бовдур з пивоварні, можу бути свинею та копирсатися в тому багні, але пан в цьому брати участь не може. Я можу вимазатись тільки якщо пан залишиться чистим! Панове, справа в принципі. Але про інших не думає! Тільки якщо він хороший! Принцип є вищий ніж людина! В цьому всі ви!

ВАНЄК: Хто ми?

СЛАДЕК: Ну ви! Інтелігенти! Пани! Це все лише пусті балачки, але ви можете собі це дозволити, бо з вами нічого не може статися, до вас завжди проявлятимуть зацікавленість, ви все вмієте уладнати, ви на вершині навіть коли ви внизу. Тоді як звичайна людина плететься, має дулю, нікуди не може пробитися, і всі на неї плюють, верещать, всі уникають її, у неї немає життя, і в кінці кінців пани скажуть, що у неї немає принципів! Тепле місце на складі, ви б забрали його у мене, але взяти то лайно, з яким я щодня стикаюсь, вам не хочеться. Ви всі такі розумні, розважливі, вмієте дуже добре піклуватися про себе! Принципи! Принципи! Щоб ви не захищали їх, ті свої принципи, бо вам їх блискуче оцінять, ви їх блискуче продасте, тобто ви на них гарно заробите, ті принципи вас годують, але як щодо мене? Мене за них тільки відшмагають! У вас завжди є шанс, але який у мене? Ніхто про мене не подбає, не напише, ніхто мене не боїться, ніхто не допоможе, нікому до мене немає діла, я досить добрий, щоб робити лайно, з якого ваші принципи ростуть, шукати теплу кімнату для вашого геройства і пожинати за це тільки кпини! Якось ти повернешся до своїх актрис, будеш хвалитися, що котив бочки, будеш герой. А я? Куди можу вернутись? Хто мене помітить? Хто оцінить мої вчинки? Що отримаю від життя? Що на мене чекає? Що? (Сладек йде на своє місце, кладе голову на груди Ванькові і починає схлипувати. За мить заспокоюється, погляне на Ванєка і тихо промовляє) Фердинанде…

ВАНЄК: Гм.

СЛАДЕК: Ти ж мені друг?

ВАНЄК: Так.

СЛАДЕК: Будь ласка, піди та приведи її сюди негайно, благаю тебе. (Пауза) Скажи їй: Їржінко, там є один мій друг, такий собі бовдур з пивоварні, але чесний чолов’яга. (Пауза) Я виборю для тебе місце на складі, жодних звітів не будуть хотіти, тільки організуй це, будь ласка. (Пауза) Зробиш це для мене? Ти ж зробиш це для мене? На один вечір, все буде потім добре, потім все буде по-іншому, потім буду знати, що я не жив марно, що моє нікчемне життя, не було вже таким нікчемним. Приведеш її?  (Пауза; потім Сладек бере Ванєка за одяг і починає відчайдушно кричати йому в обличчя) Якщо її не приведеш, я.. я не знаю… я можливо… можливо...

(Сладек тихо розплакався і знову поклав голову Ванєкові на груди. Пауза; за мить схлипування Сладека змінюється повільно у гучне хропіння. Ванек вичікує хвилину, потім обережно кладе голову Сладека на стіл, тихо встає і йде до дверей. Там він зупиняється, повертається, мить вагається, а потім каже до сплячого Сладека)

ВАНЄК: Не засмучуйтеся. (Ванєк пішов. Невдовзі після цього чути стукіт в двері. Сладек прокинувся, після короткого сну. Він знову тверезий і поводиться так само, як і на початку п'єси. Скоріш за все він забув усе, що було до цього).

СЛАДЕК: Заходьте. (В кімнату заходить Ванєк, який застібає ширінку) О, пан Ванєк! Заходьте, сідайте! (Ванєк сідає) Будете пиво?

(Ванєк кивнув. Сладек дістає пляшку, відкриває її, наливає дві склянки і одну з них підсуває до Ванєка. Ванєк її одразу ж випиває) Ну шо? Як справи?

ВАНЄК: Все через сраку.

(Завіса спадає)

Кінець п'єси