Саша Войцехівська. Конкурс драбблів
Коли так хочеться лишитися на Землі
На відбійнику між двох смуг ридала душа. Глипаючи на понівечене авто, гатила ногами по металу:
— Ні. Ні. Не піду!
Душа зазирнула в салон машини. Сіла на коліна до своєї людини, але та більше не приймала її до себе.
З неба опустилася хитка драбина: душу кликали назад.
Душа сіпнулася, ніби наляканий, але припнутий пес. Від поклику неба не втечеш.
Вона ступила на сходинку. Глипнула вниз. Ступила на другу. Завмерла.
Щось кликало її унизу. Гріло, ніби хтось перевернув сонце. Хотілося залишитися.
— Не можна, ні.
Душа зірвалася з драбини й влетіла до іншого авто. Заховалася у жінки під серцем. Учепилася за нове життя.
