Біографія Ґюнтера Ґрасса
Ґюнтер Вільгельм Ґрасс – німецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1999 року – народився 16 жовтня 1927 року в Данцигу (сьогодні Ґданськ).
Його батько був німцем, протестантом, мати – кашубського (тобто слов'янського, польського) походження, католичкою. Батьки мали в передмісті Данцига – Лангфурі – невелику бакалійну крамницю. Судячи з усього, головна роль у родині належала матері, вона ж мала великий вплив і на сина Ґюнтера. У неї було скромне зібрання книжок, де, крім розважальної белетристики, можна було знайти твори відомих письменників. Крім того, мати була членом клубу аматорів літератури. Син став пристрасним, захопленим читачем.
У 12 років Ґюнтер вже усвідомив, «що хоче стати митцем». Доля не подарувала матері Ґрасса щастя дізнатися про славу сина. Вона померла в 1954. До виходу в світ «Бляшаного барабану» лишалося ще п'ять років. Але бажання довести матері й іншим рідним і знайомим, що він щось може, було, певною мірою, рушійною силою творчості майбутнього лауреата багатьох найпрестижніших літературних премій. У вже згаданому віці Ґюнтер зробив першу спробу написати роман під назвою «Кашуби». Це трапилося в перший рік війни. На пропозицію журналу для членів гітлерюгенду «Допомагай разом!» молодий автор вирішив узяти участь в оголошеному конкурсі оповідачів. Задум роману не був здійснений.
Молодий Ґрасс належав до більшості, яка співіснувала з владою без будь-якого спротиву чи застережень. Він перераховує етапи своєї «кар'єри» в часи фашизму: в десять років – член «югендфольку» (дитячої нацистської організації), в чотирнадцять – вступив до гітлерюгенду, в п'ятнадцять він називає себе воєнним льотчиком-добровольцем, у сімнадцять (тобто в 1944) стає танкістом. Шлях типовий для більшості тодішніх німецьких юнаків. Хлопець брав участь у боях, був поранений, потрапив у Баварії до американського полону, потім до англійського табору для військовополонених, де працював на каменоломнях. У 1946, через ушкодження плеча, його з полону випустили. Ще під час перебування Ґрасса, в таборі почався його поступовий процес перевиховання. Справжнє душевне потрясіння викликали в юнака відвідини табору смерті в Дахау. Родина Ґрассів, що змушена була покинути Данциг, як тисячі інших німців, оселилася в Берліні. Ґюнтер не завершив навчання в гімназії, не здобув нормальної освіти, що пізніше розглядав як свою перевагу. У тяжкі повоєнні роки він брався за всіляку роботу, був каменярем, помічником скульптора, навчався у вищих школах образотворчого мистецтва. Згодом заробляв на життя малюнками та ілюстраціями, робив невеличкі керамічні фігурки звірів та птахів. У Франції Ґрасс зустрів свою майбутню першу дружину, дівчину із заможної швейцарської родини, яка хотіла стати балериною. Разом з молодою дружиною він оселився в Парижі.
Першу книжку Ґрасс видав у 1956. То були «Переваги диких курей. Вірші, проза, малюнки» («Die Vorzuge der Windhuhner. Gedichte, Prosa, Zeichnungen»). Книжка мала невеличкий наклад, проте в літературних колах її помітили. Автора запросили на засідання «Групи 47», де він прочитав уривки з «Бляшаного барабану» і знайшов схвальну підтримку. З того часу він був пов'язаний з «Групою 47», отримав від неї грошову премію, що йому дуже пригодилося.
Праця над його першим і, як багато хто вважає, кращим романом була для Ґрасса як творче сп'яніння. Він працював над текстом безперервно. Його дружина, друзі та знайомі мусили слухати в авторському виконанні уривки чи сторінки майбутнього твору. У цей час, як письменник сам визнає, він приділяв дуже мало часу своїй дружині та синам-близнюкам, які саме тоді народилися. Навесні 1958 Ґрасс відвідав польський Гданськ, своє колишнє рідне місто. Йому потрібні були свіжі враження для розділу, де йшлося про оборону від німців польської пошти в Гданську. Він хотів зустрітися зі свідками цієї героїчної і трагічної події, такої важливої для історії Польщі. Нарешті 1959 року «Бляшаний барабан» з'явився друком і мав світовий успіх. Історія виникнення роману накреслена Ґрассом у його статті «Ретроспективний погляд на «Бляшаний барабан» – або автор як сумнівний свідок. Свідчення у власній справі».
«Бляшаний барабан» стазвядром т. зв. «данцизької трилогії», в яку входять ще новели «Кішка і миша» (1961) і роман «Собачі роки» (Hundejahre, 1963). Ґрасс вважає, що називати «Кішку та мишу» новелою не можна. Але для видавництва він був змушений дати цій повісті саме таке жанрове визначення. Час, коли відбувається дія твору, довоєнні і воєнні роки, місце дії Данциг, або точніше Данциґ-Лангфур, все середовище відповідає тому, в якому ріс юний Ґюнтер Ґрасс. Про все розповідається так достеменно, так життєподібно, що, здається, оповідач в «Кішці та миші» ідентичний із самим автором. Але це не так. Ґрасс створює постать фіктивного оповідача, якого вміщує між собою та матеріалом оповіді.
Третій твір, що входить до «данцизької трилогії», - це роман «Собачі роки». Він є тандемом до «Бляшаного барабану». У новій прозі Ґрасс знову вдається до іронії, пародії, гротеску. Назва твору, як завжди у Ґрасса, багатозначна. Вона пов'язана з вигаданого історією розкішного елітного чорного собаки Принца, якого начебто подарували Адольфу Гітлеру вдячні громадяни Данцига, і він став його улюбленцем. Та й таким, що в кінці війни заради спасіння цієї тварюки фюрер готовий пожертвувати сотнями тисяч німецьких солдатів, змушуючи їх захищати Берлін, віддавати життя за вже програну справу, чинити безглуздий опір переможним арміям союзників. Це один смисл закладений у назву роману. Другий – більш універсальний. «Собачим» постає життя німців у райху та після його краху, «собачою» є й абсурдність людської екзистенції взагалі.
У 1960-х Ґрасс виявляє велику політичну активність. Разом з Г. Беллем і З. Ленцем підтримує соціал-демократичного кандидата на пост канцлера Західної Німеччини Віллі Брандта – одного з найвидатніших політиків повоєнного часу, справжнього демократа й антифашиста. Підтримка соціал-демократів здійснювалася не лише у статтях і радіопередачах. Ґрасс виступав на мітингах, брав участь у громадських дискусіях, супроводжував Брандта у його поїздках по країні і за кордоном. То був для письменника час великого громадянського піднесення. В результаті з'явилася книга «Із щоденника слимака» («Aus dem Tagebuch einer Schnecke»). Книжка була переважно публіцистичною, в якій Ґрасс розповідав про позитивний і негативний політичний досвід, ним особисто набутий. Він виступав у «Щоденнику» проти будь-якої утопії, яка обов'язково зазнає тотального краху.
Свою наступну книжку-роман «Камбала» («Der Butt», 1977). У цьому романі йдеться також про історію людства від часів палеоліту й до наших днів, побачену, однак, з пародійно-іронічної точки зору, як це назвав один літературознавець, «з перспективи кухні та спальні».
Велике оповідання під назвою «Зустріч у Тельгті» («Das Treffen in Telgte», 1979) належить до кращих творів Ґрасса. Деякі навіть твердять, що до найкращих. Художній талант письменника проявився у цьому творі в повному блиску. Його майстерне володіння словом, незвично вдале використання всіх засобів стилізації, майстерність у створенні переконливого історичного колориту і вміння малювати людські постаті, портрети людей, відтворювати їхній психологічний образ – все це дозволяє назвати цю повість справжнім шедевром у царині прози.
Роман «Щуриха» («Die Rattin», 1986), як і інші великі твори Ґрасса, але у ще більш концентрованій і наступальній формі, ще більшою мірою присвячений головним проблемам і конфліктам сучасності. Автор розповідає дивовижну історію, яку він чи пережив сам, чи побачив уві сні. Йому подарували щуриху в клітці, він поставив її на робочий стіл. Все подальше – це монологи зі шурихою, яка вміє говорити.
Після написання роману «Щуриха» Ґрасс видав ще майже тридцять нових книжок. Більшість із них – це збірки віршів або статей, виступів тощо. Серед цих видань є власноручно ілюстровані письменником, а також альбоми його гравюр і літографій. Особливу, часто неприхильну, увагу привернули до себе оповідання «Крики джерлянки» (у переносному значенні – «знак біди») («Unkenruf», 1992) і роман «Широке поле» («Ein weites Feld», 1995). Публіцистичні виступи Ґрасса, як і завжди, викликають запеклі дискусії. Наприклад, його епатажні статті, де він ставив під сумнів своєчасність об'єднання Німеччини, яка, на його думку, ще не дозріла політично і, ставши великою та могутньою, може взятися за старе.
Остання значна робота Ґрасса з'явилася влітку 1999 і викликала до себе підвищений інтерес. Це книга коротких оповідань «Моє століття» («Mein Jahrhundert»). Відповідно до кількості років у сторіччі, вона складається зі ста творів. Усі останні книжки Ґрасса викликали при появі багато суперечок у критиці, але жодна з них не перетворилася на таке явище в літературі, як твори «данцизької трилогії», «Камбала» або «Зустрічу Тельгті». Проте в кожного великого митця є шедеври і твори з менш гучною славою. Жоден з класиків у цьому плані не є винятком.
Ґюнтер Ґрасс помер 13 квітня 2015 року в Любеку (Німеччина) від легеневої інфекції.
Основні твори:
Die Vorzüge der Windhühner (поеми, 1956).
Die bösen Köche. Ein Drama (драма, 1956).
Hochwasser. Ein Stück in zwei Akten (драма, 1957).
Onkel, Onkel. Ein Spiel in vier Akten (драма, 1958).
Danziger Trilogie:
Die Blechtrommel (Бляшаний барабан, 1959).
Katz und Maus (Кішка і миша, 1961).
Hundejahre (1963).
Gleisdreieck (поеми, 1960).
Die Plebejer proben den Aufstand (драма, 1966).
Ausgefragt (поеми, 1967).
Über das Selbstverständliche. Reden – Aufsätze – Offene Briefe – Kommentare (промови, есе, 1968).
Örtlich betäubt (1969).
Aus dem Tagebuch einer Schnecke (1972).
Der Bürger und seine Stimme. Reden Aufsätze Kommentare (промови, есе, 1974).
Denkzettel. Politische Reden und Aufsätze 1965–1976 (політичні промови та есе, 1978).
Der Butt (1979).
Das Treffen in Telgte (1979).
Kopfgeburten oder Die Deutschen sterben aus (1980).
Widerstand lernen. Politische Gegenreden 1980–1983 (політичні промови, 1984).
Die Rättin (1986).
Zunge zeigen. Ein Tagebuch in Zeichnungen (1988).
Unkenrufe (1992).
Ein weites Feld (1995).
Mein Jahrhundert (Моє сторіччя) (1999).
Im Krebsgang (2002).
Твори
Критика