Поезія Ґюнтера Ґрасса: останні танці іронії з мораллю
Галина Гевків
Особливість віршів Ґрасса полягає в тому, що на перший погляд вони виглядають цілком не поетично «Талановита людина — талановита в усіх сферах», — сказав Ліон Фейхтванґер, і цей афоризм укоренився в багатьох мовах світу, наче доведений наукою і потверджений дослідами факт. Зрештою, прижився цей вислів не просто так, бо те, що справді талановита людина є талановитою у всьому, доведено якщо й не дослідами, то принаймні досвідом. Тож говорячи про Ґюнтера Ґрасса, розпочнімо з того, що він є поетом, прозаїком, художником і скульптором водночас. Із 1983-го по 1986-ий Ґюнтер Ґрасс очолював Берлінську Академію мистецтв. І хоча славу він здобув як письменник (насамперед прозаїк), багато хто із мистецтвознавців вважає, що його художні твори недооцінені дуже даремно. Протягом останніх двох років Ґрасс мав значно серйозніші клопоти з переоцінкою власних творчости та особистости.
І йдеться про таку радикальну зміну ставлення до письменника, яку жартома можна порівняти із розвінчуванням культу особи Сталіна. А причиною цього стало оприлюднення Ґюнтером Ґрассом досі прихованого біографічного факту в книзі спогадів «Під час чищення цибулі» (2006). Письменник зізнався, що в юності служив у танкових військах СС, і ця новина не лише зворохобила суспільство, а просто-таки підірвала все, на чому стояв Ґюнтер Ґрасс. І чи не найболючіших ударів критики зазнають саме його поетичні твори, і то часто таких, які дозволені лише в брутальних боях без правил. Але повернімося до витоків.
Літературна кар'єра Ґюнтера Ґрасса розпочалася на початку 1950-их років, коли він напівжартома надіслав свої вірші на поетичний конкурс і посів там третє місце. Водночас став членом літературного об'єднання «Група 47». Наслідком стала його перша видана книга: збірка поезій «Переваги гончих курей» (1956). І хоча видавці продали заледве 700 примірників, критики оцінили книгу позитивно і звернули увагу на вміння автора реалістично описувати будні. Одразу після появи в 1959 році знаменитого роману «Бляшаний барабан» (за нього письменник 1999 року був удостоєний Нобелівської премії з літератури) Ґрасс видає збірку поезій «Поворотний трикутник» (1960). Поруч із примітивними вугільними малюнками у книзі вміщено 55 віршів, які відкрито й різко зображують дійсність і часто змальовують непоєднувані протилежності. Автор розповідає про Берлін, змішуючи безсенсовність зі злістю й сарказмом.
У наступній поетичній книзі «Розпитаний» (1967) Ґрасс безпосередньо звертається до двох тем: біографічної та політичної. Вірші позначені особистим досвідом автора, зокрема Ґрасс описує передвиборчу боротьбу в Німеччині 1965-го. Ще під час виборів 1961-го Ґрасс писав та редагував промови Віллі Брандта, а протягом передвиборної кампанії 1965 року особисто виступив у п'ятдесяти містах Німеччини. Коли соціал-демократи знову отримали більшість голосів, Ґюнтер Ґрасс чимдалі швидше почав перетворюватись із письменника на політика. Поетичній творчості ненадовго було покладено край. Разом із кількома книгами вибраних віршів у 1983 році з'явилася збірка «Ох, камбало, твоя казка виходить недоброю», у якій автор зібрав вірші із романів «Камбала» та «Щуриха». Вірші з цієї книги відзначаються типовою авторською іронією і пасажами, які заплутують читача. Але й тут поезія Ґюнтера Ґрасса лежить, як завжди, дуже близько — у звичайній, анітрохи не видозміненій реальності.
Цікаво, що сам автор вважає себе передовсім ліриком і зізнається, що з усіх занять найближчою для його душі є власне поезія, бо справжній мистець за природою повинен бути ліриком. Поезія видається Ґюнтерові Ґрассу найчіткішою і найзрозумілішою формою творчости. Він ставить сам собі запитання й намагається відповісти на них поетичними засобами. Така бесіда поета із самим собою призводить до абсолютної щирости, яка дозволяє йому ставати медіумом і говорити вже не лише від себе й про себе.
Особливість віршів Ґрасса ще від першої збірки полягає втому, що, на перший погляд, технічно й образно ці вірші виглядають цілком не поетично. Буденні сюжети, невигадлива іронія та недбала форма — це, здавалося б, зовсім не те, з чого можна створити поезію. Але в цьому ж таки криється й велика таємниця віршів Ґрасса, бо йому це вдається. Винятковою є й позиція поета: він не приховує іронії, яка часто є лютою, не прикрашає світу й людини, а, навпаки, витягує на поверхню все те нице, що в них приховане, проте авторський тон дозволяє зрозуміти: все це заради моралі та з позиції моралі. Таке-от злиття, а, наслідуючи Ґрасса, можна навіть сказати «злягання» іронії та моралі. Окрім того, книги віршів автор оформлює власними малюнками, що робить його поетичні збірки цілісними й неповторними творами мистецтва.
Попри те, що поезія Ґюнтера Ґрасса користується значно меншою популярністю, ніж його проза, критики завжди звертали увагу на поетичні збірки письменника й відзначали його великий внесок у творення сучасної німецької поезії. Іронію Ґрасса називали «лінзою нашої доби», а самого письменника зараховували до «моральних авторитетів нації». Такі полюбовні стосунки змінились у 2006 році, коли після зізнання про службу в СС преса атакувала його впродовж декількох місяців. Зараз німецькі ЗМІ здебільшого змальовують письменника як здичавілого дідугана, котрий з'їхав із глузду, обманщика та антигероя і не припиняють відверто знущатися з його книг. Зокрема, перепало поетичній книзі 2003 року «Останні танці», що в ній провідною темою є кохання. Відтак поважні німецькі виданням назвали Ґрасса бездарним збоченцем, онаністом, котрий дотанцювався зі своїми іронією та брехнею до лихоманки. У новій поетичній книзі «Дурний серпень» (2007) Ґюнтер Ґрасс помістив малюнки, літографії та вірші, в багатьох із яких висловив обурення реакцією преси. Газети одразу ж побачили в книзі «огидне слізливе самовиправдання» й затаврували її як нічого не варту. А найсвіжішу книгу мемуарів «Бокс: історії із камери-обскури» (2008) видавці навмисно пустили в продаж на тиждень раніше від оголошеної дати, щоби перешкодити критикам вчасно написати анонси.
Л-ра: Сучасність. – 2009. – № 1-2. – С. 118-121.
Твори
Критика
