25.05.2024
Мистецтво
eye 9216

Вірші про ліс. Пориньте у світ краси та спокою

Вірші про ліс. Пориньте у світ краси та спокою

Здавна ліс чарував людей своєю величчю, красою та таємницею. Його шелестливі крони, тисячі голосів птахів, аромат трав та квітів - все це наповнює душу спокоєм, дарує натхнення та єднання з природою. Не дивно, що ліс став одним із найулюбленіших мотивів українських поетів.

У цій збірці ви знайдете щирі та емоційні вірші про ліс, написані українською мовою. Ці твори торкнуться вашої душі, змусять відчути єднання з природою та замислитися над важливістю збереження зелених скарбів нашої планети.

Пориньте у тишу зимового лісу з віршем для дітей, де кожна сніжинка, кожна засніжена гілка та замерзла пташка здаються частиною казкового світу. Відчуйте легку меланхолію осіннього лісу, читаючи вірші про природу українських поетів, що оспівують золоту красу та тиху велич.

Ця збірка стане чудовим подарунком для дітей та дорослих, які цінують красу природи, щирість та емоційність поезії. Вірші про ліс - це не просто слова, це можливість зазирнути у душу зеленого світу, відчути його велич та красу, а також збагнути важливість збереження цього безцінного скарбу для майбутніх поколінь.

Красиві вірші про ліс, які наведуть на філософські роздуми

Красиві вірші про ліс

З давніх-давен ліс чарував людей своєю величчю, красою та таємницею. Його тисячолітні дерева, що сягають неба, килими моху та трав, спів птахів та шелест листя - все це наповнює душу спокоєм, дарує натхнення та єднання з природою. Не дивно, що ліс став одним із найулюбленіших мотивів українських поетів.

У цій збірці ви знайдете не просто красиві вірші про ліс для дорослих, а й глибокі філософські роздуми про життя, смерть, вічність та місце людини у світі. Ці твори змусять вас замислитися над важливими питаннями, по-новому поглянути на себе та навколишній світ. Вірш про тишу в лісі з цієї збірки допоможе знайти натхнення, побачити красу природи та  надихне до глибоких філософських роздумів.

В кожну пору ліс чарівний

В кожну пору ліс чарівний.
Навесні він світлий, дивний.
Море звуків оживає,
Море квітів розквітає.
Влітку має гарну вроду
І дарує прохолоду,
Ягоди, гриби і квіти
Вміє серце звеселити.
Восени ліс поетичний,
Кольоровий і незвичний.
Листя з дерева злітає
Всі стежинки застеляє.
А зимою ліс чудовий,
Мовчазний, а ще казковий.
Всі дерева сплять і мріють,
Лиш ялинки зеленіють.

(Красоткіна Надія)

Боярський ліс

Вітер віє верховійно,
Знизу – тиша, шум – вгорі,
Пахнуть трави деревійно,
Смоли стигнуть на корі.

Знизу – тиша буйноцвітна,
Не колишеться трава,
І стежина непомітна
Йти у хащі зазива.

Засуничені галяви,
Заожинені кущі,
На кущах, від спеки мляві,
Де-не-де висять хрущі.

Як язичник, як поганин,
Я спинивсь, молюсь пеньку.
Яром мево срібноткане
Заплітається в вінку.

Свою тугу, свою втому
Я лишить у ліс приніс,
Я святим вернусь додому,
Божу службу править ліс.

І джмелино, і бджолино
Урочисто хор співа,
І якась мала пташина
Промовля святі слова.

Про це кожна квітка свідчить,
І билиночки малі,
Піднялися сосни-свічі
Аж до неба від землі.

Древньохрамно, чисто в лісі.
Ліс увесь – великий храм.
Зупиняюсь на узліссі,
Розмовляю з Богом там.

(Іван Коваленко)

Я блукав сьогодні в лісі...

Я блукав сьогодні в лісі,
Слухав шуми колискові;
Пахли квіти на узліссі,
Трави слалися шовкові.

Сосни ніжно там шуміли,
Грало плетиво зелене,
Вільхи тихо шелестіли,
Все тягнулося до мене.

Дуб схиливсь біля дороги;
Він зі сном, мабуть, змагався.
Ледве я прийшов до нього,
Ніжно листом привітався.

І береза білокора
Легко вітами хитнула,
І вона мені говорить,
І вона не обминула.

Усміхнулася ожина,
Полуниці світять любо.
Я спитався, де ж причина,
Чом усе мене голубить.

Явір вигнувся високий,
Пестить, вітами гойдає:
«Ти сьогодні одинокий –
В тебе любої немає»...

(Іван Коваленко)

Я спав у лісі. Шум лісний...

Я спав у лісі. Шум лісний
Був вартовим мого покою.
Він навівав чудові сни
І плив, як пісня, над рікою.

Мені приснилося, що ти
Сьогодні знову біля мене.
І любо лісом нам іти
В це дивне плетиво зелене.

Без дум ми знов туди бредем,
Де всі сліди стежини гублять,
Нас пестить листя молоде,
І віти тихо нас голублять.

Твоя рука в моїй руці,
І очі в тебе дивно-ніжні,
І теплий усміх на лиці
Такий коханий, як торішній.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І я проснувся… В вишині
Висіло плетиво зелене,
Та сумно стало знов мені –
Тебе немає коло мене.

(Іван Коваленко)

Дрімає білий ліс

Дрімає білий ліс під снігу пеленою,

І сонце променем торкається його.

Дрімає білий сніг, але дріма з журбою,

Й давно чекає він пробудження свого.

Дрімає білий ліс й чудова казка сниться,

Як задзюрчав струмок у лісі між дерев.

Як листя на древах хоче вже розвиться.

У лісі знову чуть гучний ведмежий рев.

Дрімає білий ліс і дихає повітрям,

Морозяним, прозорим, чистим і легким.

Та в казочці, на жаль, він не махає гіллям…

Бо скутий не на жарт морозом ще міцним.

Дрімає білий ліс в зимові ці морози,

І сниться сон йому, що тануть вже сніги.

Дрімає білий сніг, вві сні він бачить грози…

Та, справді, де не глянь, скрізь білії сніги.

(Королева Гір Клавдія)

Дух лісу

Шепочуть ясени вночі,

десь зірка ледь стала виднітись.

Блукає вітер в самоті,

ледь чути дальнім ехом в тиші.

Десь поміж сосен і дубів,

хащами лісу, сяйво дивне.

Ніби крапельки води,

стежину світлячками вкрило.

А на гіллях тих, на горі.

Куди дібратись тільки птахам.

На верхівці дві сови,

милуються там зорепадом.

Дух лісу спочиває тихо,

куди не підеш, то знайдеш.

Зрання квітками він розпустивсь,

що прагнуть рости до небес.

Зайчата пострибали прудко,

ще стільки справ в них до зими.

Десь ледве чути під землею,

риють хижину кроти.

Позбігались і бобри,

майстри по деревині.

А там і браття їжачки,

по справам квапляться кудись.

Все навколо оживає,

зацвіло все навкруги.

Частинка лісу наповняє,

душі кожного із них.

І новий день нас зустрічає,

в цю прекрасну літню мить.

(Лисенко Євгеній)

Ліс

Зимовий сон

Дрімає білий ліс під сніжним оксамитом,

Йому постійно сниться один і той же сон,

Що в зе́лені він то́не і нею оповитий,

Й весна дзвінкоголоса взяла́ його в полон.

Дрімає білий ліс, а хочеться буяти,

Він ковдрою накрився до ранньої весни,

І пісню колискову взяла́сь вона співати

Й веде його в чарі́вні, та лиш весняні сни.

Дрімає білий ліс, лютують в нім морози,

Та й сниться сон веселий, що жебонить струмок,

Що біля річки знову співають верболози,

Й купаються у річці плеяди всіх зіро́к.

Дрімає білий ліс, зимову казку бачить,

Сніжинки білоокі кружляють у танку́,

Ще й вітерець морозу невпинно так тлумачить,

Що кригою скувати зали́шилось ріку.

Дрімає білий ліс і про тепло́ він мріє,

Про спів дзвінкоголосий усіх-усіх птахі́в,

Про те, як він буяє, у шатах зеленіє,

Як зніме він із себе ту ковдру із снігів.

Дрімає білий ліс, та думка не лишає,

Що сон його недовгий, минеться він, як всі,

А поки що це красень під ковдрою дрімає

Й скупається вже скоро у дощику й росі́.

(Королева Гір Клавдія)

Ще ліс дрімає

Ще ліс дрімає, під снігами під тяжкими

У сонній тиші сплять берізоньки стрункі,

Осики, клени, а дуби старі над ними

Широкі віти розпустили громіздкі,

Ще ліс дрімає, зеленіючі ялини,

Накинувши на плечі білу шаль…

Вслухаються крізь сон, як сумно лине,

Над лісом, пісня вітру в синю даль,

Ще ліс дрімає, сіро – чорний одинокий,

Німий, холодний, сонний і безсилий,

Та розіб’є весна зимовий спокій –

Дзвінкоголосими принесена на крилах,

Ще ліс дрімає, та лиш сонячне проміння,

Руденькі кіски ніжно розплете…

Стечуть сніги струмками під коріння

І перша квіточка весняна зацвіте,

Заграють зеленню травиця і листочки

І ліс дрімаючий пробудиться від сну,

І задзвенять пташині голосочки

В піснях своїх вітаючи весну.

(Людмила Григоренко)

Перед тобою, над горою – ліс темний

Перед тобою, над горою – ліс темний,

високими снігами спинений.

За тобою, під горою – село вечірнє,

першою колядою засвічене.

У твоїх бесагах – вечеря для Анни,

старої, живе за лісом.

Ти біжиш туди, дівчинко,

бо дома не сядуть за стіл,

доки бідній жінці вечерю не піднесеш…

Страшний ліс перебіжиш, розбудиш її,

вузлики на стіл покладеш,

і з порога

вітром понесе тебе назад –

дерева розступатимуться…

За спиною – ліс темний,

під горою – село святкове,

а ти з місця зрушити не можеш,

кроку ступити…

Спитає тато: “Звідки пси гавкають?

Звідти старостів ждати…”

З хати вибіжиш: “А з усіх сторін!”

І поглянеш на гору.

Те, що стримало тебе там,

допоможе витримати все на світі…

…Дівчинко, тобі не видно,

як за лісом Анна вечеряє…

(Герасим’юк Василь)

Молодий ліс

Він виріс на місці пралісу —

на довгому повоєнному зрубі.

Він заскочив аж на толоку,

де пасли тоді маржину,

і завмер біля перших обійсть.

Але ж ні! Тільки на толоці

він стоїть, як ліс,

а в зрубі завше хитається,

ніби танцює

на тонкій весільній підлозі 50-х,

і з тих пір не може спинитися,

наче, спинившись, упаде

і проломить підлогу…

Коли праліс поліг,

а молодого лісу ще не було,

великий зруб страшно зіяв між горами

і здавався бездонним проваллям,

особливо вночі,

особливо дитячим очам

з-між найближчих вцілілих дерев.

Чомусь кортіло думати: ступиш…

А зранку той зруб

ставав різдвом і Великоднем,

бо саме в ньому

росла вся малина, ожина,

афина, суниця, всі глоги,

ховаючи під собою нічний страх

і бездонне дно,

А всі жінки

зліталися сюди з кошеликами й кошелями,

і вперше добрі були одна до одної,

і кожна приводила дитя за руку,

яке вже не знало, що вище пахне:

скошена трава чи ягода.

І вимирало село до ночі,

доки не з’являлися поважні заготівельники,

А ввечері жінки піднімалися з урвища.

І вперше із села вивозили не людей,

а повні діжки ягоди.

Ту ожину й малину я не забуду,

та все важче вірити

у глибоке провалля того зрубу,

бо як же ж міг вирости над ним

цей малий ліс,

рівний ростом із деревами на толоці?!

Та коли ним страшно хитає у безкінечному танці,

наче ось-ось упаде,

я згадую весільних людей 50-х,

які, мабуть, накрили нічне провалля зрубу

тонкими довгими дошками весільної підлоги,

і на тих дошках виріс, танцюючи, ліс.

Тут я дуже легко ступаю,

аж мимоволі затягує в танець,

але мені страшно хочеться

упасти долілиць, розгребти руками опале листя

і глянути у шпарку між дошками —

якраз над тим горбком,

де ми з мамою любили рвати малину.

Але я боюся, що в ту мить

найтонша дошка не витримає

і в раптовий пролом

між падаючих молодих дерев

я ще встигну побачити всіх:

ходять, рвуть ягоду, сміються, співають,

ждуть заготівельників.

(Герасим’юк Василь)

 

***

Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.

Смолою синьою перекипало літо,

І дихала земля з прив’ялених люцерн,

Прощався з літом джміль, марудив розджмеліто,

Дивився вовком, вовком і літав,

Валив крилом комбайни й елеватор:

Ну як це так, було одне — й забрати?

Було джмеленьке — і забрати раптом,

А я ж то я — один я у літах!..

Це — кавуни! Усі вони такі!

Свої рябі погладжують пузища

І рябо дивляться, рябі, на літаки,

І в літаків пузище — тільки вище!..

Квасоля — ні. Своїм квасольним днем

Мовчить, та в’ється, й вив’ється на плітті…

А кавуни — вони такі здавен:

До літа допадуться і — по літі!

Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.

Очима синіми вже золотіло літо,

І дихала земля з холонучих люцерн

Притихлим пізнім кавуновим квітом.

Стояв, ходив, лежав осінній щем,

Щеміло серце по усіх усюдах,

І обнімались — при базарі й людях —

До шиї шия — соняшник з конем.

(Вінграновський Микола)

Ліс влітку

Якщо в дальньому зимовому лісі

Якщо в дальньому зимовому лісі

чути серед ночі

тихий дівочий спів,

значить, там є школа,

в якій вчаться дівчата.

Невже в тому лісі не стріляють

і не перев’язують рани,

не кричать і не плачуть?

Невже то співоча школа за снігами

                й за смереками?

Якщо навіть немає вітру,

тихий спів кудись відлітає,

щоб за півжиття повернутися.

Якщо навіть немає снігу,

тихий спів іноді можна почути.

Якщо місяцевий космацький киптар

накинеш на коня

 і посадиш на нього свою кохану,

кінь повезе її в той ліс.

Якщо задихнеться ватерка у снігах

і дим низько піде над землею,

значить, до світанку будеш там.

Ми дуже давно надійшли,

ми ще не вміли пам’ятати,

ми покосили трави, вирубали чагарі,

повбивали оленів і вовків,

ми принесли із космосу сивих овець

і в глибокому зимовому лісі

збудували школу для дівчат.

З тих пір у наших селах

все пізніше починаються весілля.

Тепер вони починаються опівночі.

щоб ми наїдалися, і напивалися,

і натанцювалися, і нагулялися,

доки зійде сонце…

(Герасим’юк Василь)

 

***

У лісі темно. В лісі ніч.

Сидить навпочіпки світання,

І дотліва вогнева тліч,

Жовтіє в сніг дорога санна.

Під верболоззям в казані

Чорти різдвяне тісто місять,

Й на золотому ковзані

Чумацьким Возом править місяць.

Пливуть в далеке і бліде

Повільних кучугур повали,

І Ніжин з посівання йде,

Іде додому від Полтави…

Ще б трохи Ніжину пройти,

Ще б трохи Ніжину — і вдома:

Та в лісі темно. І чорти.

А їхня вдаченька відома:

На сніг посадять без розмов,

До калача зігріють кави

І — йшов додому від Полтави,

Проснувся — у Полтаві знов!

(Вінграновський Микола)

У синьому небі я висіяв ліс

У синьому небі я висіяв ліс,

У синьому небі, любов моя люба,

Я висіяв ліс із дубів і беріз,

У синьому небі з берези і дуба.

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї

Я висіяв сни із твоєї весни,

У синьому морі з весни із твоєї.

Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,

І являть тебе вони в небі і в морі,

У синьому небі, у синьому морі…

Тебе вони являть і так і замруть.

Дубовий мій костур, вечірня хода,

І ти біля мене, і птиці, і стебла,

В дорозі і небо над нами із тебе,

І море із тебе… дорога тверда.

(Вінграновський Микола)

Цей ліс живий. У нього добрі очі...

Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Дубовий Нестор дивиться крізь пальці
на білі вальси радісних беріз.
І сонний гриб в смарагдовій куфайці
дощу напився і за день підріс.
Багряне сонце сутінню лісною
у просвіт хмар показує кіно,
і десь на пні під сивою сосною
ведмеді забивають доміно.
Малі озерця блискають незлісно,
колише хмара втомлені громи.
Поїдемо поговорити з лісом,
а вже тоді я можу і з людьми.

(Ліна Костенко)

***

Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко.

Ходім, я покажу, де спить сова,
те місце, де в дуплі здихає здобич,
де по воздвиженню хрестів повзе гадва,
на зиму – в Київ, на весну́ – в Дрогобич.

Ходімо в ліс, там ще стоїть собор
з кремезних допотопних сваїв-ноїв,
скриплять молитви лісових потвор,
і дятли б’ють у дзвони сухостоїв.

Ходім зі мною в мережа́вий глиб,
де сперто дух правікового лісу,
де лиш Яга тихе́нько: диб та диб –
іде по казці, мов стара актриса.

Ходім, бо ти сама не трапиш,
твоя уява ще скупа на чудо,
вона ніяк про місто не забуде,
і ти її без мене не поквапиш.

Ходімо швидше, ще живі дива –
метелики в осіннім павутинні,
у постолах з бабусиної скрині
знайди свій гриб і відгукнись: "Ов-ва-аа́!

(Сергій Губерначук)

Хто це в лісі там говорить?

Хто це в лісі там говорить,
Хто це вітами шумить,
Чи береза білокора
З вітром тихо гомонить?

Чи то дуб старий, дебелий,
Казку так веде лісну;
Чи то граб стрункий, веселий
Зве закохану сосну?

Може, ясені зелені
Гру веселу завели,
Може, то кудлаті клени
Сварку з вітром підняли?

Може, то осини плачуть,
Може, то вільшини сміх,
Може, в’яз, сумний на вдачу,
Там жаліється на всіх?

Я ніяк не розгадаю,
Звідкіля цей дивний шум;
Я його без меж кохаю,
Повний світлих ніжних дум.

(Іван Коваленко)

Вірші про ліс для дітей навчать цінувати природу

Вірші про ліс для дітей

З раннього дитинства важливо вчити дітей цінувати природу. Адже саме в дитинстві формується світогляд людини, її ставлення до навколишнього світу. Вірші про ліс - це чудовий спосіб прищепити дітям любов до природи. Ці твори знайомлять дітей з красою та багатством лісу, його мешканцями, а також вчать їх берегти та цінувати це безцінне багатство.

У цій збірці ви знайдете вірші про зимовий ліс для дітей різного віку. Є тут і короткі віршики для малюків, і більш складні твори для дітей старшого віку. Вірші про літній ліс з цієї збірки стануть чудовим подарунком для дітей, які допоможуть їм полюбити природу, навчать берегти її та цінувати її красу.

Ми підемо до лісу

Ми підемо до лісу,
Де світяться пеньки,
Де ходять хитрі лиси
І шастають вовки,

Де казку жолудятам
Розказують дуби,
Де розбрелись курчатами
Між травами гриби,

Де велетні-ялини
Повалені лежать,
І ласує малиною
Веселе ведмежа,

Де білочка на гілочці – 
Була і не була –
Півхвостика видніється
З дубового дупла.

(Леонід Талалай)

В лісі

Ліс-лісочок,
Срібний голосочок,
Сонечко згори.

Стежечка-в'юниця,
Поруч — таємниця
Замри!..

(Наталка Поклад)

Лісом осінь походила

Лісом осінь походила —
Все навкруг позолотила.
Залишила лиш ялинку
Їжачкові на хатинку.

(Г. Шевчук)

Ліс

Шумить верхами буйний ліс –
Дуби, берези, буки.
Співає сойка, свище дрізд
І воркотять голубки.
Стрибає білка по верхах,
Дітей зозуля кличе.
Вітрець шепоче в галузках,
В ярку потік мужиче.
Цілує сонечко листки
У ніжній, теплій ласці,
Гриби наділи шапочки
Так само, як у казці.

(Марійка Підгірянка)

Осичина, осика

За полем "популус" тремкий 
Розрісся лісом на Поліссі,
Над річкою стоїть стрункий
І всіх шурхим вітає листям.
І все, здається, шарудить,
І все, здається, височіє.
І все таким життям кипить,
Що сум маліє.

(Галина Мирослава)

Верба біла

Верболіз-білоліз, як люблю я твій ліс,
Твого верб'я весняні сльози.
Вербляницю з пушком
Вербобруньок стеблом
По морозах.
Вербо біла, по пальчики ніг у воді,
Вербовиченько гнучколоза,
Ти по вінця в весні,
Ти по серце в мені,
Навіть всупереч всім прогнозам.

(Галина Мирослава)

Ліс — зелений друг людини

Ліс — зелений друг людини
Прохолодний в літню днину.
Взимку захисток од вітру.
Очищає ліс повітря.
Він, мов дім, для всіх відкритий.
Дружно тут навчились жити
І тварини, і комахи.
На деревах різні птахи.
В цім рослиннім царстві, діти,
Для звіряток стіл накритий.
Ягоди, плоди і віти,
Є ще й листя соковите.
В нашім лісі є лисичка,
Зайчик, білка невеличка,
Вовк, їжак, бобер, кабан,
А в старім дуплі — кажан.
Пам’ятай: ліси бувають
Хвойні, листяні і навіть
Мішані. Тут вся різниця
Полягає в листі й глиці.
В лісі листянім, малята,
Завжди радісно бувати.
Тут сплели гілля зелене
Дуб, береза, вільха з кленом.
Як на осінь повертає
Листя з дерева злітає
Опускається поволі.
Взимку всі дерева голі.
В лісі хвойному, дитино,
Кедр росте, сосна, ялина.
Ще й смерека, подивися!
Хвоя зветься їхнє листя.
Пахне тут смола-живиця,
Цмин росте, чебрець, брусниця.
Мох, а от трави немає,
Хвоя землю покриває.
Ну, а мішані ліси —
Незвичайної краси!
Пахне ясен, клен, ялина,
Дуб, береза і соснина.
Взимку й літом тут красиво,
Ну, не ліс, а справжнє диво.

(Красоткіна Надія)

Дрімає ліс

Дрімає ліс під переметами снігів,
Заснув ведмідь, куняють в норах борсуки…
Лише біжить дрібненька низочка слідів,
Та все між соснами старими навпрошки.
Ходив тут лис. Чи зайця полював,
Чи, може, так чого собі ходив,
Чи, може, самотою сумував,
Що синій ліс під переметами снігів.
Що ні билиночки не здибати ніде,
Що потонула між снігами далина,
Лиш на горбочку паленіє де-не-де
Шипшини ягідка, однісіньким одна.

(Оксана Кротюк)

Пісні лісу

У травні ліс пісні співає 
На сто, на двісті голосів.
Та ми з тобою добре знаєм, 
Яку він зиму пережив.

Такі морози тут стояли,
Що у сніги ховався звір,
А на дубах кора стріляла 
І рвалася, немов папір.

Перекликалися тут сови 
І хуртовини голосні.
Та надійшла весна — і знову 
Співає ліс дзвінкі пісні.

(Анатолій Качан)

Берізки

Це ж чиї цікаві очки
Поглядають, сонця ждуть?
— То не очки, то листочки,
То берізки так ростуть.
І малі ж вони вдалися:
Ще у них немає віт...
Мов з колиски підвелися,
Задивилися на світ.
Та малим зростати треба,
Бо на те в них сили є...
Налилось дощами небо:
Осінь голос подає.
І деревця посмутніли.
Осьде вперше у житті
В них листочки пожовтіли,
Стали зовсім золоті...
А мине мороз надворі —
Оживуть берізки всі,
Стануть гарні, білокорі,
Наче вимиті в росі.
Підійде лісник надвечір,
Доторкнеться до гілок.
— Гляньте! — скаже.— Із малечі
Отакий підріс гайок!

(Марія Пригара)

Вірші про збереження лісу нагадають про його важливість для кожного з нас

Вірші про збереження лісу

Ліс – це не просто мальовниче місце, де можна відпочити та помилуватися природою. Це справжні легені нашої планети, які очищають повітря, регулюють клімат та забезпечують нас безліччю корисних ресурсів.

На жаль, ліси сьогодні перебувають під серйозною загрозою. Знищення лісів, забруднення та зміни клімату – все це негативно впливає на їх стан.

Тому вірші про збереження лісу – це не просто красиві рядки, а й заклик до дії. Ці твори нагадують нам про те, що ліс – це наше спільне багатство, яке ми повинні берегти.

Читаючи вірші про ліс до сліз, ми замислюємося про те, що можемо зробити для збереження зелених скарбів нашої планети. Ми усвідомлюємо свою відповідальність перед майбутніми поколіннями, які також мають право насолоджуватися красою та багатством лісу.

Вірші про збереження лісу – це не просто заклик до дії, а й джерело натхнення. Вони дарують нам надію та віру в те, що людство може зупинити знищення лісів та зберегти цю безцінну частину природи.

Ліс

Ліс — це диво, ліс — це казка.
То ж ходімо в ліс, будь ласка.
В лісі є кущі і квіти,
В нім сплели дерева віти.
Трави, ягоди й грибочки,
В нім чарівні є куточки.
Ліс — це друг всьому живому.
Звір і птах живе у ньому.
Ліс дає всім прохолоду
І прозору робить воду.
Вміє поле захистити,
Щоб воно могло родити.
Він повітря очищає,
Ароматом напуває.
Щедро вміє роздавати
Все, що є, бо він багатий.
Людям вміє догоджати:
Дерево дає для хати,
Сірники, папір і ліки —
Все, що треба чоловіку.
В світі є ліси казкові:
Хвойні, листяні чудові,
Мішані є і тропічні,
Саксаулові незвичні.
В хвойних — сосни і ялини,
Кедри, піхти і модрини.
Пахне в лісі цім живиця,
Є морошка і брусниця.
Де ростуть берізки й клени,
Тис, ялиночка зелена,
Ясен, сосни і дубочки —
Це вже мішані лісочки.
А на півдні, де тепліше,
Ще буває цікавіше.
В пишнім листі все буяє,
Ліс тут листяним буває.
Та летять листочки долі,
Взимку всі дерева голі.
І стоять так до весни,
Дивляться чарівні сни.
Ліс — це диво, ліс — це казка.
То ж заходьте в ліс, будь ласка,
Але завжди пам’ятайте:
Диво-ліс охороняйте!

(Красоткіна Надія)

Що сталося в лісі...

Гроза помалу підповзла 
І гримнула ударами,
Мов сотня велетнів зозла 
Побилась десь за хмарами.

І тут як вдарить — просто в ліс! 
Як закурить живицею!
Вершину дерева навкіс 
Зітнуло блискавицею.

Умить обвуглилась кора, 
Зігнувся стовбур колесом.
Всю ніч у дощ сосна стара 
Стогнала кволим голосом.

Не змило жару на сосні, 
Не потопило в повені: 
Лишились іскри вогняні, 
В дуплі глибокім сховані

Вітер-гульвіса
Блукав серед бору,
Жартом сосну розхитав
Товстокору,

І, пробиваючись
В жовтій іржі,
З неї побігли
Червоні вужі.

Листя лизнули,
Засохле гілля —
І закурила
Димками земля!

Зразу з-під явора 
Вибіг їжак,
Весь нашорошився: 
«Щось тут не так!»

Бачить — палає 
Під соснами глиця, 
Та й покотився, 
Мов блискавиця!
 
Скочив ікластий кабан
Із болота.
Став, наче вритий:
«Ой лишенько! Що то?»

Та й почухрав
Між сухими кущами,
Тільки гіллячки 
Услід затріщали!

Вище здіймаються 
Диму хмарини: 
Кинулись врозтіч 
Птахи і тварини.

Онде, забувши 
Про давні сварки, 
Поруч з козою 
Тікають вовки.

Заєць аж писнув:
«Рятуйте, бо гину!» -
Та як не вискочить
Лису на спину!

Змовчав хитрюга —
І в воду поліз:
Він і собі
Налякався до сліз!

Звірі озерце
В бору загатили,
Полум’я слідом
Женеться щосили.

Віття дерева
Схиляють з плачем:
«Ви повтікали,
А ми ж не втечем!»

Люта пожежа 
Бушує, як море.
Хто її стримає,
Хто переборе?

І, відрізаючи 
Ворогу путь,
Люди на полум’я 
В наступ ідуть.

Запрацювали 
Мотики й лопати:
«Треба шляхи йому 
Перекопати!»

Навстріч костри запалали 
До хмар!
«Дуже боїться 
Пожару пожар!»

Гасять і гасять,
Аж іскри з долонь!
Не відступає 
Клятий вогонь!

Звістка до міста 
Лине в тривозі.
Чути у відповідь:
«Ми вже в дорозі!» 

І, порозгонивши 
Утлі хмарки,
На допомогу 
Мчать літаки.

Парашутисти 
Сиплються долі.
Вже приземлились,
Вже вони в полі.

Наче солдати —
В битву одразу.
Очі поблискують 
З-під протигаза.

В землю заряди ховають, 
Як міни.
В полум’ї линуть 
Димні хвилини.

Раптом ударили 
Вибухи злі,
Знявши у небо 
Фонтани землі.

Хвилі вогненні 
Впали, зчорніли.
Не подолати їм 
Людської сили.

Гасне пожежа,
Ніби сама.
Вже її вбили.
Згасла!
Нема!

(Марія Пригара)

У Боярці зелений ліс...

У Боярці зелений ліс,
Дуби, і сосни, і ялини.
У лісі пагорби й долини,
Стежини прямо і навскіс.

Тут мало кленів і беріз,
У хащах є кущі малини,
Та бачу всюди слід людини,
Я слід людини бачу скрізь:

Пляшки побиті і бляшанки,
Папір, поламані гілляки…
І я сумую часто там:

Чому людина, повна хисту,
Плюндрує все святе і чисте,
Чому для неї ліс не храм?

(Іван Коваленко)

Ворогові лісу

Для тебе ліс – масив зелений,
Великий топливний ресурс,
А знаєш, що цей ліс для мене? –
Сказать тобі я не берусь.

Для тебе ліс – це тінь зелена,
Це тільки дошки і дрова.
Для мене ліс – це світу велич,
Для мене ліс – вода жива.

Для тебе ліс – вітрам запруда,
Що хтось навмисне посадив,
Для мене ліс – це вічне чудо,
Це найдивніше диво з див.

Для тебе ліс – це кубометри
І вчасно виконаний план,
Для мене ліс – таємні нетрі,
Де грає в дудку вічний Пан.

Для тебе ліс – столи і лавки,
Це древесина й лісосплав,
Для мене ліс – притулок Мавки,
Яку я все життя шукав.

Для тебе ліс – це темні хащі,
Що треба чистить і сушить,
Для мене ліс – мій друг найкращий,
Без нього я не можу жить.

Ти розділив ліс на породу,
Тверду й м’яку, на цьому край,
Та лісу ти не бачив зроду,
Хоч цілий вік ліси рубай!

І ти рубаєш без спонуки,
Рахуєш те, що вже лежить,
Вони ж звели до тебе руки
І просять дать їм ще пожить.

Твоя сокира б’є у груди,
У їх вмивається крові,
Але ж вони живі, як люди,
Ти зрозумій – вони живі!

Ти свідок смертної години
Моїх ялинок і беріз.
Ти сліз не бачиш деревини,
Не бачиш ти і людських сліз.

Тобі б лиш тільки дати волю,
Ти все зрубаєш до ноги,
А я за них кричу від болю,
І ми з тобою – вороги!

З тобою в битву я вступаю,
Собою ліс загороджу,
Тебе словами зарубаю
І ліс я людям збережу!

(Іван Коваленко)

Лісова таємниця

Тиха стежечка у лісі 
привела мене, 
малого,
на галяву, де суниці — 
в сяйві сонця золотого.

Там важкі
мохнаті бджоли
шелестіли тонкокрило,
і у затінку тополі
таїну
собі
відкрив я.

Лиш торкнув мене 
промінчик 
і в моїх очах розтанув,— 
тої ж миті 
ясно стало, 
що дорослішать 
почав я!

І тому 
із того лісу 
я додому понесу
не гілки    
а шелест листя,
не квітки    
а їх красу, 
бо даремно 
я не нищив 
те,
що ліс 
подарував!..

Цю велику 
таємницю 
в літнім лісі 
я узнав!

(Анатолій Костецький)

Короткі вірші про ліс для тих, хто любить лаконічність

Короткі вірші про ліс

У сучасному світі, де все навколо рухається з неймовірною швидкістю, люди все більше цінують лаконічність. Це стосується і літератури. Короткі вірші про осінній ліс стають все більш популярними, адже вони дають можливість відчути красу та велич природи, не витрачаючи багато часу.

У цих віршах немає довгих описів та складних метафор. Кожне слово несе в собі глибокий сенс, змушуючи читача замислитися над важливими речами. Короткі вірші про весняний ліс – це чудовий спосіб відпочити та розслабитися. Вони дарують нам відчуття спокою та єднання з природою.

Читаючи ці вірші, ми наповнюємося енергією та натхненням. Вони нагадують нам про те, що краса природи завжди поруч з нами, і нам лише потрібно зупинитися та прислухатися до її голосу.

Ліс

Хмиз під ногами залпами тріщить, 
в траві опале листя пахне вогко, 
і пробиває дзьобом дятел щит 
кори живої, 
як маестро, ловко.

Гайне змарніле сонце між дерев 
і по вершках майне рудою білкою 
і жаль мене бере, 
і сум бере,
і плаче ліс пастушою сопілкою....

(Володимир Підпалий)

А я у гай ходила

А я у гай ходила
По квітку ось яку!
А там дерева — люлі
І все отак зозулі:
— Ку-ку!

Я зайчика зустріла.
Дрімав він на горбку.
Була б його спіймала,
Зозуля ізлякала:
— Ку-ку!

(Павло Тичина)

Вітерець торкнув дуби

Вітерець торкнув дуби —
Й ті зашелестіли.
Позлітались голуби,
Нам завуркотіли.
Вгору сонечко підбилось,
На усіх нас задивилось.

(Павло Тичина)

Що зробити

Провести́ рукою по корі,
босою ступнею по глиці,
чемно частувати комарі,
щоб були червоні й повнолиці,
назбирати в пелену шишо́к,
жодного грибочка не чіпати,
не забути вдома посошок,
хай горять сокири і лопати!
назбивати першої роси,
лапа в лапу з лісом ходити,
очманіть од справжньої краси –
і любити.

(Сергій Губерначук)

У лісі

В лісі я ходив весною,
Пахло дубом і сосною,
І хотілось не минать –
Кожне дерево обнять!

Я блукав по лісу влітку,
В травноквітний теплий день,
І хотів я кожну квітку
Притулити до грудей!

Плаче осінь... Трави сплять...
Знов у ліс піду блукать –
Кожен виходить куточок,
Кожен з дерева листочок
Хочу ніжно цілувать!..

(Іван Коваленко)

Моя зіронька ясна!..

Моя зіронька ясна!
Шле привіт тобі сосна.
Вільха вітами гойдає,
Вона теж тебе вітає.
Дуб замислився, і він
Шле низький тобі уклін.
І ожини, й полуниці
Шлють привіт тобі з травиці.
Увесь ліс тобі привіт
Передав руками віт.

(Іван Коваленко)

Ліс на світанку

Ростуть опеньки у тумані
серед сосонок і беріз.
В жабо й атласному кафтані
стоїть грибочок, як маркіз.
І сіє дощ дрібнесенький.
Оце уже грибнесенький!

(Ліна Костенко)

Ліс

Ліс не спить — весну чекає,
Прибирає, підмітає,
Робирає кучугури —
Льодяні виносить мури.
Чеше коси верболозам,
Прикрашає віття соснам,
Із стежок змітає листя,
Роздає птахам намисто.
Ліс — господар, все він знає:
Де зозулька спочиває,
Звідки дятел прилетів,
Як і хто гніздо змостив,
Розстелив зелені шати —
Хай весна буде крилата.

(Інна Паламарчук)

Ліс – легені планети, тому його треба берегти та цінувати

Ліс – легені планети

Ліс – це не просто мальовничі пейзажі, що чарують душу. Це справжні легені нашої планети, джерело чистого повітря, багатство флори та фауни. На жаль, ліси сьогодні зникають з жахливою швидкістю. Знищення деревних масивів, забруднення навколишнього середовища, зміни клімату – все це негативно впливає на їх стан.

Тому берегти та цінувати ліс – це наш священний обов'язок. Ми повинні усвідомлювати, що від його збереження залежить не лише наше життя, але й життя майбутніх поколінь.

Що ми можемо зробити?

  • Відмовитися від вирубки лісів.
  • Бережливо використовувати природні ресурси.
  • Садити нові дерева.
  • Боротися з забрудненням навколишнього середовища.
  • Підтримувати організації, які займаються збереженням лісів.

Пам'ятайте: кожне дерево – це безцінний дар природи. Давайте разом зробимо все можливе, щоб зберегти зелені легені нашої планети для майбутніх поколінь!

Нехай ліс чарує нас своєю красою, дарує чисте повітря та надихає на творчість!

Читайте также


Выбор редакции
up