Ірина Жиленко. Купальське
Одягаю вечір на чоло
Голубим гранчастим лазуритом,
І сміюсь, і легко йду селом
В матіолопе, пахуче жито.
Де ж воно, моє сумне вікно?
Вже стомилась кликать і чекать,
Тінями гаптована давно,
Фіранкова трепетна рука.
Я шукаю синьо-золотий
Розсип іскор папороті квіт.
Де ж воно, моє вікно, і ти,
Скарбе мій, захований од світу?
Я шукаю... І буйнує хміль
Запахом купальської півночі.
І зірок блискуча заметіль,
І моя засмучена жіночність...
