Ірина Жиленко. Грай же... В дощів міріаднім танці...
Грай же... В дощів міріаднім танці
Білі вітри регочуться.
Хочеться плакать мені, Сен-Сансе,
І цілувати хочеться.
Грози в гучнім коливанні дзвонів
Мідно гудуть над вечірнім полем.
Тихо іду, нахиливши голову,
Багатолистим жасминним гроном.
Щоб не торкнутись громів наспіву
Тихим чолом незначимості власної,
Тихо іду, уклонившись зливам,
Тихо іду, уклонившись щастю.
Тільки краєчком пильного ока
Зірко дивлюсь, щоб якась безликість
Не розрослась і не вирвала з докором
Грозам людським геніальний язик.
Гоай же... Над сипім вікном мансарди
Шалом смичків осокори тужать.
Залопотів, засміявсь Сен-Санс
Теплим дощем по тугих калюжах.
