Ірина Жиленко. Синіють, вбирають вечір...
Синіють, вбирають вечір
Шибки золоті у залі.
Злітають мені на плечі
Віки, і сльози, і далі...
І розтинає скроні
Скрипка смичком гарячим.
Біль, любов, прокльони,
Туга і плач...
А у шибки балконні
Вітер ридав і бився:
— Скрипко моя безсонна! —
Вітер ридав і бився.
Чи відчинити двері?
Вийти в блакитні ночі?
Серце моє химерне
Тільки безсмертя хоче.
Світе прекрасно-вічний,
Я тільки мить! Я зникну...
Інша погляне в вічі
Синім бездонним вікнам.
І попливе у залу
Теплий жасминний вечір...
В мене на смуглих плечах
Небо, віки і далі.
