Ірина Жиленко. Жіноче
Червоні вікна... Оплелося,
Оплакалось вечірнім шерхотом!
Лиш сонне жевріє волосся
Під абрикосовим торшером.
О, вечори — тривог онова
І черемховий, білий дим...
Життя спинилось, зачудоване,
І озирнулось на людину!..
Засни, засни... В колисці звуків
Так розпашіло, п’янко спиться.
І так полудньо пахнуть руки
Землею, сонцем, полуницями.
Бо й день вже спить, важкий та сивий.
І потаємно від заснулого
Крадеться серце у минуле,
Тікає жінкою зрадливою.
Все далі, далі... За плечем —
Волосся чорнозливне лихо!
І шиби вмилися плачем
Та поцілунків пересміхом.
Аж розгойдались, задзвонили
Облиті червоном дерева.
...Не слухай, спи... То все наснилось...
Моє легке вечірнє мрево.
