Ірина Жиленко. Сад
Так смолоскипно виграйнуло сонце
Тривожним гроном форм і кольорів,
І зачаровано між травами побрів
Маленький сад, пашіючи долоньками.
Освітлений, наляканий до тиші
Оцим пахучим лементом краси,
Завмер. І тільки білий дзвін осик
Снується павутинням: Спиш — не спиш?
Ти спиш — не спиш?
Схвильований комиш
Вгинається в очей пелюсткопад.
Сама не знаю.
Гаюсь,
Граюсь в тишу.
Маленький сад. Я дуже тихий сад.
До непомітного.
Якому серцю чутно,
Як в тишу цю, обламуючи гілля,
Летять птахи, в страху, в червонокриллі
І гомоном наповнюють вселюдним
Мої налякані і вже доспілі очі?
Роззавірюшилось... Гітар бузковий лад
Рвонув берези. На порозі ночі
Завмер і слухає себе маленький сад.
