Реактор любові. Юлія Ситник
Любов. Таке просте і водночас складне слово. Що ми знаємо про неї? Кажуть, існують різні види любові: до батьків, улюбленців, друзів. Але чи є вона насправді? Може, ми просто боїмося себе? Залишитися наодинці зі своїми думками, почуттями. Так і суспільство не зрозуміє. Як? Вам вже 30, а ви один / одна? Точно якісь відхилення. А якщо не брати до уваги суспільство, а подумати про те, чого хочете ви?
А якщо ви дійсно вірите в любов і у вашому серці її так багато, що ви ніби реактор, якому потрібно вивільнити цю всепоглинаючу енергію, але вона нікому не потрібна. Ну ось немає такої людини. Бо і ви не "така" людина. Виросли без батька, мама тягнула все на собі. І ви не хочете передавати цю спадковість, вдачу іншій людині - своїй дитині? Чи маєте ви на це право, чи маєте, все-таки, спиратися на думку більшості?
- А ти маєш друзів?
- Ні.
- А хлопця / дівчину?
- Немає.
- Куди ти ходиш відпочивати?
- А я вдома сиджу.
Якщо це про вас і ви комусь таке розкажете, не дивуйтеся, якщо зателефонують у відповідні служби. Бо так не можна, так не прийнято.
Але з іншого боку, ви і справді дуже "незвичайні". Ви не придивляєтеся до людей, яким подобаєтеся ви. Ви, натомість, ретельно шукаєте свій "ідеал": людину, яка ніколи не гляне на вас, зате ви будете виправдано страждати і відчувати, що доля дуже неприхильна і зла жінка. Та й нестача навичок спілкування дається взнаки. Чи казали ви колись своєму "крашу", що він / вона вам подобається? Просто заводили розмову? Ніколи. Але як же круто дивитися на ваше нерозділене кохання / симпатію, вигадувати щось нереальне, відчувати, що далі немає сил існувати і.... Страждати, страждати, страждати... Як же солодко. Та і заняття якесь є.
У мене це "заняття" розпочалося у класі дев'ятому. Він був на рік старшим. Його нереальні карі очі вражали своєю глибиною. Здавалося, вони дивилися лише на мене. Головне слово "здавалося". Увага! Я вирішила, що подобаюся йому. Ось просто так взяла і вирішила. І почала активно "діяти": постійно мріяти і фантазувати, що могло б бути. А ні. Ще я попросила сестру йому зателефонувати. Це нічим не закінчилося. Мрії залишилися мріями. А. Ще. Я була страшенно ображеною, що нічого не вийшло. Хвилиночку. Так я ж нічого і не робила. Зате як круто було страждати. Така ситуація повторювалася ще декілька разів. Тоді я вирішила для себе, що більше не потрібно страждати і щось незрозуміле шукати. Кохання немає. Крапка. Люди його собі придумали. Тільки уявіть, яка це потужна зброя в умілих руках. Якби ж я тільки знала, що це так не працює. Не завжди можна контролювати процеси всередині реактора. Інколи все виходить із під контролю.
Мабуть я ще не казала, що працюю вчителем. Тобто, ти постійно в соціумі. І уникнути когось або чогось... нереально.
Ви ж пам'ятаєте, що я для себе все із коханням вирішила? Ха-ха.
Нова проблема. Він нереальний. Так, він мій учень. Звичайна дитина, підліток. Спочатку я не звертала на нього уваги. Учень, як учень. Все відбулося згодом. І про що ви подумали? "Все" - це я в один день для себе вирішила, що він незвичайний. Не такий, як усі. Особливий. Такий, у якого можна закохатися. Такий, хто зможе стримувати некеровані реакції реактора. Знову все сталося раптово, несподівано, неочікувано. Як цунамі. Але його очі. Ви просто не уявляєте. Коли вони дивляться на тебе. Лише на тебе. Ти відчуваєш, що ти особлива. Унікальна. Тільки його. У тебе є ще якісь шанси на щастя. А не оце твоє: "Все завершено. Все втрачено. Все марно". І той реактор, який так хотів вивільнити потужну енергію, подарувати вибухову любов, тепер може працювати на повну силу. Але безпечно. Нікому і, в першу чергу собі, не завдаючи шкоди. На жаль, ця неповторна ілюзія тривала недовго. Я вже знала, що так буде. Просто виявилося, що інколи, якщо ти не можеш змінити ситуацію, зміни своє ставлення до неї. У мого кохання був друг. Я відразу бачила, що він більше, ніж просто приятель. Я вже тоді одразу знала, чим закінчаться мої фантазії. Та чи могла я зупинитися? Ні. Моє кохання було як ковток свіжого повітря. Як вода. Як хліб. Суто платонічно і заховано глибоко у серці. Проте окриляюче, вселяюче віру у завтрашній день. Ну не можу я без натхнення. А ви?
