Микита Рижих. Постріл

- Немає батарейки. Батарейка. Не працює годинник без батарейки. Немає часу більше.
- Віддай сюди годинник, він мені від мами дістався.
– Немає більше мами.
- Між іншим цей будинок теж належав раніше моїй мамі.
- Дай закурити.
- Не кури вдома!
- Я не курю, я нервуюсь.
- Дай мені запальничку. Не смій вмикати запальничку. Не смій.
- Не чіпай мене своїми руками. Ми не голі у ліжку, щоб ти мене чіпала.
- Не пали. Куріння вбиває мозок. Дай мені запальничку.
- А може, я й хочу померти. Може мені подобається бути дурником. Не чіпай мене.
- Дай запальничку мені.
- Не штовхай мене. Ось що ти наробила? Я впустив запальничку.
- Туши пожежу!
- Ні, я курю.
– Вогонь горить. Туші пожежі.
- Забирай мою запальничку.
– Зараз все згорить.
- Настав час кидати палити. Шкідлива це звичка.

- Пропустіть мене вперед, я дуже поспішаю. Вибачте. Вибачте, це похоронна агенція?
- Ні, дівчино, це агенція мовних перекладів.
- Вибачте. Випустіть мене назад. Мені потрібна труна.
- Навіщо труна?
- Труна для мого чоловіка.
- А що з ним сталося?
- Пожежа.

- Це я.
- Де ти ходила? Чому я один повинен забиратися після пожежі? І загалом це твоя провина. Це через тебе я впустив тоді запальничку...
- Я замовила тобі труну.
- А? Що? Навіщо?!
- Я дбаю про тебе.
- Дякую. Яка труна? Ти ненормальна?
- Ти мені вже набрид.
- Ах...

Постріл.