Царичанка: козацька перлина Приорілля
Зануримося в бурхливу історію одного з найстаріших поселень степової України – Царичанки. Розташоване на правому березі мальовничої річки Оріль, це селище міського типу на Січеславщині зберігає в собі відлуння козацьких часів, свідчення багатовікової історії та неповторний колорит. Відкриємо для себе таємниці походження назви, простежимо шлях від козацького зимівника до сучасного селища, дізнаємося про його роль в історичних подіях та природні багатства.
Від прадавніх часів до козацької доби
Приорілля, край неповторної природної краси, приховує у собі сліди людського життя з незапам'ятних часів. Археологічні знахідки свідчать про те, що територія сучасної Царичанки була заселена людьми ще в епоху неоліту. Зокрема, в урочищі Параскина Гребля виявлено поселення давніх землеробів, а численні кургани, розкопані археологами, розкривають таємниці життя людей бронзової доби. Цей край, омитий водами річки Оріль, був свідком багатьох історичних подій, які залишили свій відбиток на його культурній спадщині.
За часів княжої Русі-України ці землі входили до складу Переяславського князівства. З XIV століття вони опинилися під владою Великого князівства Литовського, а з XVII століття стали частиною козацької держави – Гетьманщини та земель Війська Запорізького низового. Географічне положення на кордоні з дикими степами визначало особливості життя місцевих мешканців, які змушені були постійно захищатися від нападів кочівників.
Населений пункт під назвою "Царичанка" було засновано на берегах річки Оріль у 1604 році. Спочатку на цьому місці знаходився зимівник запорізьких козаків Гаврила Сала та Олексія Кочерги, котри обрали цю територію через її вигідне розташування. В "Описі міст Азовської губернії", виданому Яковом Новицьким, зазначено: "...уездный город Царичанка построен в 1604 году над рекою Орелью". Зимівник був оточений густими лісами, що рясніли дичиною, ягодами й іншими природними багатствами. Річка Оріль, яка протікала неподалік, була багата на рибу та раків, що додавало місцевості особливого значення для проживання. Завдяки родючим ґрунтам тут швидко розвивалося землеробство, а козацька слобода поступово перетворилася на значний торгово-ремісничий центр.
Політичні потрясіння другої половини XVII століття, зокрема боротьба за владу серед козацької старшини та зовнішня агресія, призвели до масової міграції населення на українських землях. Унаслідок "великого згону", організованого гетьманом Іваном Самойловичем навесні 1679 році, після вимушеного відступу з Правобережжя через турецьку агресію тисячі українців були вимушені покинути свої домівки на Правобережжі. Частина з них знайшла притулок на Приоріллі, де швидко почало зростати населення таких міст, як Царичанка. Переселенці принесли з собою нові традиції та звичаї, що збагатили культурне життя регіону. Вони активно займалися землеробством, ремеслами і торгівлею, сприяючи відродженню економіки Лівобережжя.
Походження назви Царичанки
Походження назви "Царичанка" досі залишається предметом дискусій. Існує кілька версій, які намагаються пояснити походження цього топоніма.
Перша версія пов'язує назву селища з однойменним урочищем. Як зазначає відома дослідниця топонімії Дніпропетровщини Л.І. Зелінська, слово "царичанка" має молдавське коріння і походить від слова "царицина", яке пізніше змінилося в українській мові на "царина", що означає — поле. Ця версія вказує на те, що назва селища могла бути пов'язана з природними особливостями місцевості, зокрема, з рівнинним характером ландшафту.
Друга версія пов'язує назву "Царичанка" з річкою, що протікає поблизу. За цією версією, тюркськомовні племена, які колись населяли цей регіон, дали річці таку назву через особливий колір її води. Розмиваючи глиняні схили гори Калитва, вода набувала жовтуватого відтінку, що й стало причиною такої назви.
Царичанка – центр козацької сотні
У 1677 році Царичанка вже мала статус сотенного містечка Полтавського полку, що свідчить про її важливе адміністративне значення в регіоні. Верхня частина міста, відома як "Замок", була укріплена земляними валами, що підкреслювало її оборонне значення. Як центр сотні містечко мало власну печатку, на якій були зображені хрест і півмісяць – символи віри та боротьби. Збережений зразок цієї печатки на купчій 1697 року є цінним історичним документом.
В документах 1721 року ми знаходимо детальний опис герба Царичанки: малиновий щит, на якому зображено золоті оборонні укріплення, срібний півмісяць, пробитий мечем, та скіпетр і меч, що символізують владу і захист. На цьому історичному документі була подана абревіатура ПГЦ («печать города Царичанки»), де літера Ц відігравала роль геральдичного знака.
Сотня в Гетьманщині була не просто військовим підрозділом, а й багатофункціональною одиницею, що поєднувала в собі військові, адміністративні та судові функції. Кожна сотня мала складатися з не менше ста козаків, які власним коштом укомплектовувалися всім необхідним для військових походів. Сотня, очолювана обраним козацькою громадою сотником, була самоврядною одиницею в межах полку. Сотник, крім військового командування, виконував адміністративні та судові функції. Його рішення узгоджувалися з сотенною радою, яка представляла інтереси козаків. Наявність сотенного суду свідчила про розвиток самоврядування в козацькому війську.
Історія зберегла для нас імена кількох сотників Царичанської сотні XVIII століття. Так, у 1718 році сотником був Данило Жданович, а в 1722 році – Федір Бабанський. Цікаво, що в 1739 році сотником став Йосип Бабанський, можливо, родич Федора.
Царичанка неодноразово ставала об’єктом нападів кримських татар. Її укріплення не раз витримували запеклі бої, а мирне життя мешканців постійно переривалося загрозою ворожих вторгнень. Особливо спустошливим став напад татарсько-турецької орди у 1696 році. Тоді місто, як і інші поселення на річці Орелі, було повністю зруйноване й спалене.
Під час Полтавської битви 1709 року в містечку розміщувався російський гарнізон, який зазнав поразки від козаків Костя Гордієнка. Згодом, у 1731 році, Царичанка набула ще більшого стратегічного значення, увійшовши до складу Української укріпленої лінії, як одна з її ключових фортець. У квітні 1736 року саме тут розташувала свою головну квартиру російсько-українська армія під командуванням графа Мініха, готуючись до чергового походу проти кримських татар.
Аж до 1764 року Царичанка зберігала статус сотенного містечка Полтавського полку, переважну більшість населення якого становили реєстрові козаки. Поєднуючи військову службу з господарством, козаки займалися землеробством, вирощували тютюн, займалися бджільництвом та рибальством. Щорічний ярмарок, що відбувався влітку, був важливою подією в економічному житті містечка. Тут торгували хлібом, худобою, шкірою та салом. Розвиток ремесел і торгівлі сприяв збільшенню кількості міщан, які оселялися на Подолі – торговельній слобідці Царичанки. Ця частина Царичанки швидко зростала, перетворюючись на важливий економічний центр.
Однією з визначних подій в історії Царичанки стало повстання пікінерських полків, створених у 1764 році на півдні Лівобережжя з колишніх козаків. Позбавлення козацьких прав, жорстокі утиски та важка військова служба призвели до збройного виступу пікінерів. У жовтні 1769 року повстали Донецький і Дніпровський пікінерські полки, до складу яких входила і Царичанка. Уряд, побоюючись можливого об’єднання пікінерів із запорожцями та розрізненими повстанськими загонами, що діяли на Слобожанщині та Лівобережній Україні, в 1770 році направив проти них регулярні війська, які жорстоко придушили повстання. Проте згадка про цей виступ довго зберігалася в народній пам’яті, живучи в переказах та піснях як символ боротьби за козацькі права та свободи.
Царичанка в складі російської імперії
Після ліквідації Гетьманщини 1764 року Царичанка увійшла до складу Новоросійської губернії, а з 1775 по 1784 роки була центром повіту з воєводською канцелярією в межах Азовської губернії. У 1776 році в 40 населених пунктах повіту проживало 27 019 мешканців. За наказом Катерини II, у 1794 році містечко було підпорядковане Катеринославському намісництву. У 1797 році Царичанка, внаслідок реорганізації повітових міст, отримала статус посаду. Тоді населення містечка становило близько 4000 осіб, а в земляній фортеці розміщувався невеликий гарнізон для охорони місцевості.
У XIX столітті економічне та громадське життя Царичанки розвивалося під впливом військово-суспільних подій, характерних для тогочасної російської імперії. З 1802 року Царичанка стала частиною Полтавської губернії як містечко Кобеляцького повіту, а з 1816 року її статус змінився на військове поселення. У 1846 році в містечку проживало 1376 військових поселенців, 37 козаків, 4 казенні та 15 поміщицьких селян. Окрім того, тут жили купці та міщани, які займалися торгівлею хлібом, великою рогатою худобою та вівцями, що сприяло розвитку місцевої економіки.
Початок ХХ століття для цього краю був позначений епохою бурхливих змін. Революційні потрясіння 1917 року, жорстка політика колективізації, яка призвела до страшних наслідків Голодомору 1932-1933 років, стали часом випробувань і трагедій. Друга світова війна принесла нові виклики: окупація німецькими військами та руйнування. Післявоєнний період був позначений тривалою відбудовою, а розпад Радянського Союзу наприкінці ХХ століття відкрив нову сторінку в історії регіону, ознаменувавши початок становлення незалежної Української Держави.
Сучасна Царичанка
У серпні 2016 року відбулася знакова подія в адміністративно-територіальному устрої регіону: шляхом об’єднання Царичанської селищної ради з Бабайківською, Михайлівською, Прядівською та Юр’ївською сільськими радами було утворено Царичанську селищну об’єднану територіальну громаду, що стало початком нового етапу в розвитку регіону.
Сьогодні Царичанка – це затишне селище з розвиненою інфраструктурою, де гармонійно поєднуються багата історія, мальовнича природа та сучасний розвиток. Місто пропонує своїм мешканцям та гостям широкий спектр можливостей для відпочинку та розвитку.
Читайте також: Історико-містобудівні дослідження містечка Царичанки
Одним із найвідоміших брендів Царичанки є мінеральна вода "Царичанська" та "Петриківська". Ця унікальна за своїм складом вода добувається з глибини 120 метрів, славиться своїм приємним смаком та корисними властивостями. Крім того, в селищі працює алкогольно-безалкогольний комбінат "Дніпро", продукція якого добре відома далеко за межами Царичанки.
Для всебічного розвитку мешканців створено розвинену соціальну інфраструктуру. На території Царичанки функціонують школи, дитячі садки, лікарні, спортивна школа та школа мистецтв. Свято-Покровський собор та музей історії зберігають багату історію міста і є важливими культурними центрами.
Царичанка – це справжній рай для любителів активного відпочинку та пізнавального туризму. Одним із найпопулярніших маршрутів є відвідування урочища "Лелія", яке займає 30 гектарів і вражає своєю незайманою природою. Тут можна прогулятися по залишках укріпленої лінії XVIII століття, помилуватися величними дубами та рідкісними видами рослин, як-от ковила. Для любителів водних прогулянок пропонується незабутній сплав звивистою річкою Оріль на байдарках.
Історія Царичанки – це яскрава сторінка в історії України. Від козацького зимівника до сучасного селища – шлях, пройдений Царичанкою, сповнений драматичних подій і досягнень. Сьогодні це місце, де поєднується багата історія, мальовнича природа та гостинність місцевих жителів.
