Смаглій Аліна. Добірка віршів
Вона оті свої любила мрії,
Коли щодня бетонним тротуаром
Йшла, слухаючи музику, в надії,
Що все здійсниться якось незабаром!
Бездушний офіс і похмурі стіни,
Обличчя пластилінові навколо…
Вона робила те, що не хотіла,
Переставляла клопоти по колу.
Провидці з медіа невпинно закликали -
Сміливим бути, наполегливим, завзятим!
«Лиш ти творець життя свого!» - казали,
«В твоїх руках - зробити будні святом!»
Отож, щоранку, поки всі ще спали,
Вона вставала, щоб зробити свято –
Їй так подобалось молочну пити каву,
І неквапливо очі фарбувати.
Вона оті свої любила мрії,
Присвячувала їм хвилин п'ятнадцять –
Під музику крокуючи в надії,
Що незабаром всі вони здійсняться!
Нема про що писати, все забулось,
Слова убогі і думки буденні.
***
Нема поганого нічого в тому,
Що ти не хочеш бачити нікого,
Коли не приховала свою втому,
І свого стану трохи мовчазного.
Коли емоції переповняли душу,
Ти не сховала на очах сльозинки...
Нікому і нічого ти не мусиш,
Для когось ти своя, комусь - чужинка.
Багато тих, хто вказує, як жити,
Який обрати настрій чи вбрання...
Сама собі ти маєш ворожити,
Не обирай поради навмання.
Себе потрібно завжди обирати
І берегти свій світ і власну душу,
А тих, хто спробує тебе навчати,
Їх обирати ти, повір, не мусиш!
***
Стільки людей розчарованих через несправедливість,
Мільйони сумних і погаслих навколо очей,
Тих, котрих засоромили через надмірну чутливість,
Чи таких, хто не зміг довести геніальних ідей.
Так багато людей припинили бути хорошими,
Все тому, що цього не цінив і не бачив ніхто.
Що ж це з нами? Невже всі такі неспроможні ми
У собі та у людях ростити й плекати добро?
Ну хіба вже так важко, хоч трішки нам постаратись,
Щоби люди, яких зустрічаємо ми у житті,
Після зустрічей з нами хотіли лише посміхатись,
А не плакати потім довго, на самоті.
Так важливо вміти в людях добро побачити,
Але ще важливіше цінити його й берегти,
Хто не цінить твоє добро - їх ти спробуй пробачити,
Та втрачати не смій, бо так мало навкруг доброти!
***
У мене свій рай... і не треба нічого,
Ні до кого не лізу із власним "але",
Не доводжу думки свої - то ні до чого,
А у відповідь прОшу не вчити мене!
Я малюю життя, так як я відчуваю,
І, можливо, штихи ті не всім до смаку,
Та пейзажі оті я для себе збираю,
Серед тисячі фарб - обираю свою.
По ескізах моїх не прошу штрихувати,
Кожен має в шухляді свої олівці,
Тож почніть вже, нарешті, собі малювати,
І дивитися суто в свої папірці!
І чуже полотно не плямуйте, не треба,
Якщо чимось здалося воно не таким,
Кожен має свій рай, своє сонце і небо,
І фарбує у колір, неважливо який!
***
Часом не знаєш куди тобі рухатись,
Розчиняєшся в світлі буремних подій.
І ніхто в твоє серце не може достукатись.
Ти не хочеш ні звершень, ні будь-яких дій.
Заховатись від світу в м'яке простирадло,
І позбутись думок, хоч на кілька годин...
А із медіа чуєш, як людей, ніби стадо,
Прирекли на забій, один за однИм.
І куди не поткнешся - усюди театр,
Де на сцену виходять одні палачі,
Ніби щиро бажають спасителів грати,
Але точать в гримерних гості мечі.
В світі нашому світла не так вже й багато,
Та як маєш хоч трішки його у душі,
Варто встати з колін, застелить простирадло,
І частинку добра в цьому світі лишить!
***
Дозволь помилкам зробити із тебе шедевер,
Бо кожен твій опік, чи кожен невірний крок,
Заспускають потужні зміни всередині тЕбе,
Щоб ти врешті збагнула важливий життєвий урок!
Дозволь, щоби люди в тобі розчарувались,
Бо ти не повинна буть втіленням їхніх бажань,
Зроби, щоби в себе, нарешті, ти закохалась,
В свої інтерасах жити змогла без вагань.
Усім догодити - така собі стежка в нікуди,
Збагни вже, нарешті, що ти - найцінніший скарб,
Бо жити по принципу - що ж подумають люди,
Давно непотрібний і надто невдячний стандарт.
***
Відпусти не своїх людей,
Не для всіх ти і всі не для тебе!
Не придумуй якихось ідей,
Для затримки тих, хто не треба.
Не ламай собі мозок причинами,
Хто, чому і навіщо пішов?!
Якщо двері для тебе зачинені,
То не варто стукати знов.
Бо якщо ти комусь важливий,
То тебе не відпустять ніколи,
Розвертайся і йди сміливо!
Будь із тими, кому ти вагомий!
