Вертепна скриня Галаганів: унікальна культурна спадщина України

Галаганівська вертепна скриня — це унікальний об'єкт українського народного театру, який втілює традиції, вірування та мистецькі надбання українського народу XVIII століття. Цей вертеп належав одній з найвідоміших дворянських родин на Чернігівщині — Галаганам, а його історія є яскравим прикладом культурного розвитку України в епоху пізнього бароко. 

Важливо зазначити, що у родини Галаганів було два вертепи: один у маєтку в Сокиринцях, а другий — у Дігтярях. Сокиринський вертеп сьогодні зберігається в експозиції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України в Києві, де кожен охочий може побачити цей унікальний скарб. Його "брат" — вертеп із Дігтярів — зберігається у Чернігові, в обласному історичному музеї імені Василя Тарновського. Обидва вертепи є надзвичайно цінними артефактами, які дають нам можливість доторкнутися до духовної й культурної спадщини XVIII століття, зберігаючи дух різдвяної казки та народного мистецтва.

Історичний контекст: походження та еволюція вертепу

Український вертеп має свої витоки ще з XVII століття, коли на території України з'явилися перші театральні вистави, присвячені Різдву Христовому. Спочатку вертеп був невеликим пересувним театром з ляльками, а одними з перших виконавців вертепних вистав були представники Київського та Львівського братств, а також студенти Києво-Могилянської академії. У ті часи їх називали бурсаками, оскільки вони навчалися та проживали в гуртожитках при навчальному закладі. Основними дисциплінами для них були богослов’я, риторика та філософія.

У 1770 році київські бурсаки, мандруючи з дерев'яним вертепом, ляльками та нотами для виконання, завітали до маєтку родини Галаганів у Сокиринцях. Їх гостинно прийняли, і у відповідь на гостинність бурсаки залишили господарям цінний подарунок — вертепну скриню з ляльками і текстом вистави. Музичні ноти були передані місцевому церковному хору, що дозволило продовжити цю театральну традицію в самому маєтку. Відтоді галаганівська родина регулярно організовувала вертепні вистави, і цей вертеп став важливою частиною культурного життя маєтку. Вертеп побутував у родині Галаганів більше століття, передаючи від покоління до покоління не лише мистецтво, а й духовність і символізм різдвяної вистави.

Родина Галаганів була однією з найвідоміших старшинських та дворянських династій на Чернігівщині. Патріарх роду, Гнат Галаган, був чигиринським і прилуцьким полковником, відомим своєю роллю в історичних подіях. За легендою, Гнат зрадив гетьмана Івана Мазепу під час конфлікту зі шведським королем Карлом XII, сприяючи зруйнуванню Запорозької Січі. За цей вчинок рід Галаганів, як стверджують перекази, був проклятий до сьомого коліна. Незважаючи на цю тінь історії, родина продовжувала розвивати культуру та мистецтво, зберігаючи національні традиції України.

Галаганівська вертепна вистава вирізнялася особливою динамікою та живими діалогами, наповненими барвистою українською мовою і влучним народним гумором. Вона не лише розважала, а й відображала дух і побут українського народу, зокрема у XVIII-XIX століттях. Завдяки яскравим сценам і гумористичним персонажам вистава завжди залишалася актуальною, привертаючи увагу глядачів своєрідністю та національним колоритом.

Текст цієї вистави вперше був опублікований Григорієм Галаганом у 1882 році в журналі "Київська старовина". Це видання стало не лише цінним культурним артефактом, але й важливим етнографічним документом. У ньому детально описано процес виготовлення дерев’яної скрині та ляльок, а також сценарій вистави з усіма діалогами та музичними номерами. 

Крім цього, в 1929 році Є. Марковський опублікував книгу "Український вертеп", де також було представлено матеріали про Сокиринський вертеп. Того ж року, у травні, копії експонатів з Сокиринського вертепу з успіхом демонструвалися на міжнародній виставці лялькового театру в Празі. Це підтверджує, що Галаганівський вертеп здобув міжнародне визнання, ставши не тільки частиною української культурної спадщини, а й значущим елементом європейської театральної історії.

Вертепна скриня Галаганів: унікальна пам'ятка театрального мистецтва

Основою будь-якої вертепної вистави була так звана вертепна скриня — дерев'яний будиночок, який слугував сценою для лялькового театру. Сокиринська вертепна скриня Галаганів є однією з найкраще збережених пам'яток такого роду, вона зберегла не лише свої оригінальні конструкційні елементи, але й значну частину персонажів і текстів.

Скриня мала двоповерхову конструкцію, кожен поверх якої символізував певний рівень буття. Верхній поверх — це "небеса", де відтворювалися сцени народження Ісуса Христа. Тут глядачі могли побачити нерухомі фігури Діви Марії з новонародженим Ісусом на руках, трьох волхвів, які прийшли поклонитися Спасителю, а також інших біблійних персонажів. Ця частина вистави, сповнена урочистості та духовної глибини, передавала релігійне значення різдвяної історії.

Нижній поверх — "земля" — був присвячений гумористичним сценкам і соціально-побутовим виставам. Тут оживали народні персонажі: козаки, шинкарі, пастухи, цигани та інші герої, які своїми жартами та витівками відображали повсякденне життя українців.

Одна з особливостей Галаганівського вертепу — це часткова механізація деяких ляльок, що додавало виставі ще більшої виразності та драматизму. Лялька Смерті, наприклад, замахувалася косою, що підсилювало її моторошний образ. А у сцені з Царем Іродом його голова злітала з плечей, символізуючи кінець тиранічного правління і тріумф справедливості.

Кожна лялька мала свій унікальний простір для руху, що дозволяло акторам передавати не лише сюжетні лінії, а й характерні риси персонажів, їхній гумор, драму або жах.

Ляльки вертепу: живі образи епохи бароко

Однією з найцінніших особливостей Сокиринського вертепу є його персонажі-ляльки. Усього в скрині було тридцять п'ять ляльок, кожна з яких відображала певний типаж або персонажа. Всі ляльки, крім Діви Марії, були виготовлені з дерева, а їхні костюми вражали різноманітністю тканин і деталізацією.

Особливо цікаві ляльки Янголів та Трьох Царів, чиї вбрання були розкішно оздоблені золотими нитками. Кожна лялька була майстерно вирізьблена, а обличчя ретельно розмальовані відповідними фарбами, що додавало їм реалістичності.

Крім релігійних персонажів, серед ляльок були й представники народного фольклору, зокрема Пастушки, Баба з Дідом, Паламар, Пан, Купець, Генерал, Солдат–москаль, Шинкар, Лях, Циган та інші. Одним із найулюбленіших персонажів глядачів був Запорожець — хоробрий, волелюбний герой, який символізував вільного духа епохи бароко. Він втілював ідеї національного характеру, сміливості та філософії вільного життя. Його лялька сягала 32 сантиметрів і була особливо рухомою, що дозволяло йому виконувати навіть танці під час вистави.

Техніка та музика вертепної вистави

Важливим аспектом вертепної вистави була не лише майстерно виготовлена скриня та ляльки, але й техніка виконання. За ляльками стояв лялькар, який керував їхніми рухами за допомогою спеціальних прорізів у підлозі скрині. Ляльки рухалися по спеціально зроблених доріжках, створюючи враження живої вистави.

Крім рухів ляльок, важливу роль у виставі відігравав музичний супровід. На початку вистави лунали різдвяні колядки, канти та церковні піснеспіви, які додавали урочистості релігійній частині дійства. У другій частині, коли починалися побутові сценки, звучали народні інструменти — сопілки, бандури, цимбали та інші, що створювало живу атмосферу народного свята.

Особливо яскравим моментом вистави був танець Запорожця, який виконував гопак під живу музику. Також інші персонажі, як-от Шляхтич і Поляк, танцювали свої національні танці, додаючи колориту та динаміки вертепному дійству.

Символіка та значення вертепної вистави

Вертепна вистава не лише розважала глядачів, але й несла глибокий символічний зміст. Насамперед вона була присвячена народженню Ісуса Христа і мала релігійне підґрунтя. Канонічна частина вистави відтворювала сцени з Біблії: народження Христа, поклоніння пастухів та трьох царів, а також смерть царя Ірода. Вона нагадувала глядачам про важливі події християнської історії та підкреслювала цінність духовного життя.

Народна частина вистави, навпаки, була сповнена гумору та сатири. У побутових сценках відтворювалися комічні ситуації, а персонажі, як-от Чорт або Смерть, часто символізували боротьбу добра і зла. 

Культурна спадщина, що продовжує жити

Галаганівська вертепна скриня є унікальним культурним явищем, оскільки це найдавніший комплексно збережений український вертеп. Він дає можливість побачити загальну картину розвитку українського театру і народного мистецтва XVIII століття. Завдяки збереженим нотам, текстам вистави, візуальним образам лялькових персонажів і детально відтвореній вертепній скрині, ми можемо не лише насолоджуватися історичними артефактами, а й занурюватися у світ тогочасної релігійної та побутової культури.

Цей вертеп дозволяє простежити тісний зв’язок між музикою, театром і народними традиціями, що в сукупності створюють цілісне уявлення про культурне життя українців у ті часи. Він є не лише пам'яткою театрального мистецтва, але й джерелом натхнення для сучасних митців і дослідників.

Сьогодні вертепи продовжують існувати в сучасній Україні, а їхні вистави стають невід'ємною частиною святкування Різдва. Традиції минулого оживають, зберігаючи дух епохи бароко та національну ідентичність українців.