06-12-2023 Історія 822

Прокляття Галаганів: історія козацького роду, його слави та загибелі

Прокляття Галаганів: історія козацького роду, його слави та загибелі

Ім'я Галаганів у плетиві української історії стало синонімом не лише слави, але й трагедії, адже цей рід ніс у собі не тільки великі перемоги, але й мав темні сторінки та важкі втрати. Їхнє минуле, щедре на подвиги та трагедії, вкрите козацьким героїзмом та, одночасно, затьмарене темнною завісою родового прокляття.

Зрада полковника Гната Галагана та руйнація Січі

Гнат Галаган, засновник відомого в Україні роду і винуватець його загибелі, був сином реєстрового козака із Полтавщини. Без освіти та навіть навичок письма, він, будучи юнаком, обрав шлях на Січ. Там йому швидко вдалося відзначитися у військових походах, і він піднявся до рангу полковника. Коли гетьман Іван Мазепа взявся за розбудову українського війська, Галаган перейшов до нього на службу, заснувавши та очоливши найманий кавалерійський полк. Саме він серед козацької старшини, став єдиним, хто взяв участь у руйнуванні Запорозької Січі.

полковник Гнат Галаган

У 1709 році, під час північної війни, український гетьман Іван Мазепа прийняв рішення перейти на бік шведського короля Карла ХІІ в обороні незалежності України. У відповідь на це, московський цар Петро, в пориві помсти, руйнує гетьманську столицю Батурин, призводячи до загибелі 15 тисяч цивільних та відправляє каральну експедицію на Запорозьку Січ під орудою полковника Петра Яковлєва. Чисельність московитів складала близько 5 тисяч, тоді як на Січі залишалося лише кількасот старих запорожців та молодиків-джур.

На той момент січове військо під командуванням кошового Костя Гордієнка знаходилося в поході, надаючи допомогу Мазепі та Карлу ХІІ. Незважаючи на це, запорозькі старійшини вирішили дати бій. Протягом тижня вони витримали кілька штурмів і навіть успішно контратакували. Однак все змінилося, коли полк Галагана взяв участь у подіях. Він з білим прапором пішов до запорозького ретраншементу під час бою з царським військом і запропонував не проливати братської крові, поклявся чесним хрестом, образом Богоматері, що всім буде прощення.

Думки серед захисників призвели до розколу. Більшість висловила бажання скласти зброю та завершити боротьбу. Однак наказний отаман Богуш, разом із найбільш відданими козаками, вирішив продовжити опір. Використовуючи чайки, його загін прорвав оточення й відступив вниз по Дніпру. Решта вирішили припинити спротив і впустити ворога на Січ. Легковірних бранців негайно почали вбивати найжорстокішими методами.

Частину з повішених та на палі посаджених полонених Галаган відправив на плотах униз по Дніпру, щоб посіяти страх серед тих запорожців, які врятувались від загибелі. За свою роль у знищенні Запорозької Січі цар Петро винагородив Галагана, призначивши його Чигиринським полковником та надавши маєтності. Проте, він не міг скористатися цими нагородами, оскільки вцілілі запорожці розпочали полювання на нього як на зрадника. Незважаючи на це, їм не вдалося вбити його. Тоді в народі з'явилася легенда, що запорожці прокляли рід Галагана аж до сьомого коліна. Досі ходять чутки, що написане кров'ю прокляття знаходять у тому чи іншому архіві.

Здається, що все ж таки полковника Галагана турбувало сумління за скоєне, оскільки він, з метою покаяння за свої гріхи, особистими коштами збудував два храми – Спасо-Преображенський собор і Миколаївську церкву.

Прокляття, яке, за легендою, запорожці наклали на Галаганів, розпочало свою темну роботу. Син Гната, хоча і продовжив сімейну традицію, був психічно хворим і утримувався на посаді за рахунок хабарів. Наслідки прокляття не оминало й нащадків Гната: внук і правнук зробили блискучі кар’єри, але в наслідок хвороб померли у розквіті сил.

Григорій Павлович Галаган: спроби спокутування прокляття

Натомість, найвизначніший з роду Галаганів, граф Григорій Павлович, здавалося, намагався спокутувати усі гріхи своїх предків. Він отримав виняткову освіту в Петербурзі, проте відмовився служити імперії та повернувся на батьківщину, до України.

Григорій Павлович Галаган

Власник тисяч кріпаків, Григорій Галаган, інтенсивно підтримував рух за відміну кріпацтва в межах Російської імперії. Він розумів необхідність просвітницької діяльності, що виявлялося в його рішенні віддавати свої палаци для училищ та сприяти створенню шкіл та гімназій на власні кошти. Галаган допомагав іншим діячам, підтримуючи дружбу з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Павлом Чубинським та надавав їм фінансову підтримку. У відповідь на заборону використання української мови за емським указом, він фінансував історичний журнал "Київська старовина" і вніс особистий внесок у написання етнографічних і лінгвістичних статей для цього видання.

У 1847 році Григорій Галаган узяв за дружину Катерину, дочку таємного радника Василя Кочубея, що володіла значною кількістю землі та кріпаками. З осені до квітня сім'я Галаганів проживала в Києві у власному будинку, спроектованому архітектором І. Штромом. Літні місяці вони проводили в селі Сокиринці Полтавської губернії, в родинному маєтку, де 15 липня 1853 року народився їхній єдиний син, Павло.

Павло Галаган

Григорій Галаган виховував свого єдиного сина, Павла, в дусі української традиції. Початковою мовою спілкування була українська, а згодом додалася французька. Крім того, протягом літніх місяців батько селив його у спеціально побудованій козацькій хаті, відповідно до зразків житла козацької старшини. Галаган активно заохочував сина до праці, навіть змушуючи його поратися на городі.

Та за злою іронією долі, саме Григорій зазнав найболючішого удару, який чутки одразу пов’язали з запорізьким прокляттям Галаганів. 27 квітня 1869 року в його сім'ї відбулася трагічна подія: у розквіті сил, в 16 років, раптово захворів та невдовзі помер син Павло, перетворивши родинну оселю в Сокиринці на місце суму. Старий Галаган впав у містиці і повірив у запорізьке прокляття.

Пам’ять про свого сина Григорій вшанував у власний спосіб - він заснував у Києві Колегію Павла Галагана. Туди відбирали юнаків із незаможних родин, готуючи їх до вступу до університету. Учасниками колегії могли стати представники всіх українських земель, включаючи тих, що перебували під владарюванням Австро-Угорщини. Викладачами були представники українофільських організацій Києва. Вік вступу до колегії був символічним - 16 років. Здавалося, що студенти мали продовжити той шлях, який не встиг пройти останній Галаган - Павло.

колегія Павла Галагана у Києві

Зразковий навчальний заклад проіснував за рахунок засобів однієї сім’ї майже 50 років і дав можливість одержати освіту майже 150 дітям незаможних батьків. Таким чином, Григорій Павлович спробував врятувати не тільки родову славу, але і відшкодувати гіркоту прокляття, що побачило своє втілення в кожному поколінні Галаганів.

Тяжко хворий, Григорій Павлович залишив заповіт, який підтвердив всі матеріальні права колегії. Опікункою він призначив свою дружину Катерину Василівну Кочубей-Галаган. Григорій Галаган помер 7 жовтня 1888 року в родовому маєтку в селі Сокиринці. Він спокутував гріх свого роду, але козацьке прокляття спрацювало: на сьомому коліні рід згас.


Читати також