Єдність дії

Англ.: unity of action; нім.: Einheit der Handlung; ісп.: unidad de acción;
франц.: unité d’action.

Дія суцільна (уніфікована), коли увесь розповідний матеріал організовано навколо однієї основної історії, а всі додаткові інтриґи логічно зв’язано з наскрізним
сюжетом фабули. Зпоміж трьох єдностей саме ця єдність є фундаментальною, бо
залучає геть усю драматичну структуру. Арістотель вимагав від поета репрезентувати уніфіковану дію: “Фабула [...] повинна імітувати тільки одну повну дію, частини якої слід розташувати так, щоб було неможливо виокремити або вилучити одну частину, не пошкодивши цілості. Адже те, що може бути частиною цілості або не може назовні проявитися, не належить до цілості” (“Поетика“, 1451 а). Єдність дії є єдиною єдністю, якої дотримувалися драматурги, принаймні частково, але не з причини уболівання за норми, а з причини внутрішньої потреби творчості. Протягом трьох годин спектаклю насправді не може бути й мови про збільшення кількості актів, а також про їхнє дроблення та безконечне розгалуження: глядач не зможе в них себе упізнати, не отримавши окремих пояснень, а також резюме та коментарів, від зовнішніх стосовно вистави. Тим не менше, таке втручання драматурга є недопустиме в класичній (неепічній) драматургії. Отож драматургові належить підкоритися ремісничому правилу єдності дії, що можна пояснити відносною спрощеністю мінімальної оповіді та потребою упевненості, яку відчуває кожен читач, отримавши стислу завершену наративну схему. Дія та її єдність є категоріями драматургічної творчості і категоріями сприймання глядача: бо саме глядацьке сприймання є вирішальним у питанні, чи дія п’єси логічна, і чи її можна коротко викласти у вигляді когерентної розповідної схеми.