Конструкції готичної архітектури не збігаються з дійсністю. Людині складно повірити в те, що важке кам'яне склепіння тримається на тростинках колон, що ширяють у повітрі. Логіка поступається місцем захопленню, земля йде з-під ніг, підспудно закрадається віра у вищі сили, божественне. "Готичний стиль розчиняє матеріальність у просторі", - сказав філософ Освальд Шпенглер. У кіно з готичним антуражем та сама місія: надихнути, заплутати, вразити, змусити прийняти потойбічне. Фантазія прокидається і ми бачимо набагато більше за те, що хотів сказати нам режисер, кожен додумує свої сенси, знаходить нові грані реальності. Готика, неоготика тонко заграє з нашими первісними страхами. У подібних кінострічках немає натиску традиційних фільмів жахів, але є непереборне бажання зазирнути за кут, відчинити ті самі двері, спуститися в напівтемряву підвалу, розчинитися в густому тумані, переступити за межу звичного, дійти до обіцяного одкровення.
Чарівне і лякаюче кіно немов просякнуте меланхолійним настроєм осені. Більш гармонійної пори року для цього жанру складно вигадати. Сюжет неквапливо розгортається як похмурий осінній день, що непомітно переходить у сутінки. Пагорби, що вилиняли від вітру і дощу, наїжачилися голі ліси, сирі коридори старовинних маєтків, фамільні склепи, душі невинновбитих, таємні кімнати, сукні з корсетом, секретні щоденники, вірші пером, нічні прогулянки, смуток, фатальність, пошук істини.
Запропонована добірка фільмів складена з урахуванням різних смаків та завдань. Хтось забажає відчути страх, що леденить душу, а комусь захочеться просто поринути в осінній сплін, насолодившись витонченою красою готики.
Інші / The Others (2001)
Режисер Алехандро Аменабар показав світ як вивернуту навиворіт рукавичку. Фільм настільки реалістичний, що після перегляду замислюєшся: а що якщо ми не можемо дати відповіді, за межею якої зі світів знаходимося?
Самотня Грейс, в очікуванні чоловіка, який бореться на війні у Франції, живе у старому маєтку з двома дітьми: дочкою Енн та сином Ніколасом. Грейс не отримує звісток від чоловіка вже два роки, сліпо вірячи, що той не загинув. Грейс нарікає на густий туман, який з недавнього часу огорнув будинок і встановлює дивні правила: у вікна не повинен проникнути навіть промінь світла, двері в будинку повинні бути зачинені, якщо відчиняються одні двері, відразу зачиняються інші.
Ні дивні слуги, які з'являються нізвідки, ні невротична господиня, нічого в цій історії не насторожуємо, поки фінал не вражає як грім серед ясного неба.
Якщо історія вас зачепила, цікаво буде дізнатися, що основою фільму є епізод британського серіалу «Театр-крісло» під назвою «Інші». Він був знятий у 1970 році та перероблений у фільм, який називається «Голоси». Фільм вийшов 1973 року. Версія подій складніша, але суть історії та сама.
Поворот гвинта / The Turn of the Screw (2009)
Фільм знято за новелою американсько-англійського письменника Генрі Джеймса. Містична історія, розказана Джеймсом, була екранізована близько п'ятнадцяти разів.
Молода дівчина, няня двох сиріт, які живуть під опікою рідного дядька в відокремленій заміській садибі, бачить у будинку двох примар: привид слуги маєтку та привид колишньої гувернантки дітей. Вона зауважує, що душі померлих якимось чином впливають на дітей, перебувають із ними у тісному контакті.
Ті, хто подивився кінострічку, відразу потягнулися за першоджерелом, щоб зрозуміти, що насправді хотів сказати автор. Чи були привиди, чи це плід уяви дівчини, чому брат і сестра поводилися так дивно, як душі померлих пов'язані з дітьми. Замість відповідей ми отримуємо відкритий фінал – діалог двох правд: правди оповідача і правди самого глядача.
У 2020 році вийшла чергова екранізація «Повороту гвинта». Роль головного героя - хлопчика Майлса, в ньому виконав зірка серіалу "Дивні дива" Фінн Вулфард.
Красуня для чудовиська / Mary Shelley (2017)
У цьому фільмі немає містики, але є Англія дев'ятнадцятого століття та історія кохання двох легендарних особистостей – письменниці Мері Шеллі та поета Персі Біш Шеллі. Вся правда про роман «Франкенштайн, або Сучасний Прометей», який народився з болю та особистої трагедії. Багато хто з подивом дізнається, що Франкенштайн – це прізвище творця людино-монстра, молодого вченого Віктора, саме ж чудовисько так і залишилося безіменним.
Історія взаємин Мері та Персі давно вимагала екранізації. 16-річна дівчина втікає з батьківського дому до Франції з бунтівним поетом. Вони поневіряються по бідно мебльованих кімнатах, перебиваються з хліба на воду. Їхня перша довгоочікувана дитина вмирає. Найпримітніша глава – зустріч подружжя Шеллі з лордом Байроном на Женевському озері. Саме тут, одного з холодних літніх вечорів, і народилася історія Франкенштайна, яку Мері розповіла в тісному колі гостей, а потім доопрацювала та опублікувала у вигляді роману. Книга була перекладена на безліч мов, існує незліченна кількість її екранізацій.
У Шеллі є ще один, майже забутий роман, написаний в 1826 - "Остання людина". Книга пророчо описує нинішній час, світову кризу та наслідки глобальної пандемії.
Тринадцята казка / The Thirteenth Tale (2013)
Історії близнюків завжди з флером таємничості. Містичний зв'язок, плутанина, можливість видати себе за іншого, привласнити його життя. Події розгортаються на тлі напівзанедбаного маєтку, яким, наче дикі, блукають і ховаються маленькі покинуті сестри-близнюки.
Чому казка саме тринадцята, хто є хто із сестер, яким чином з оповіданням пов'язана оповідачка, яку таємницю вона зберігає. Історія - справжня головоломка, якій для повної ясності не вистачає однієї деталі. Саме ця деталь з'являється наприкінці і ставить усі крапки над i.
У романі чарівна готична естетика. Актриси, які зіграли сестер, незважаючи на юний вік, зуміли передати атмосферу фатальної сімейної таємниці. У фільмі є подвійне дно: розкриття проблеми самоідентифікації, набуття власного «я».
Багато хто спочатку прочитав, а вже потім подивився екранізацію роману британської письменниці Діани Сеттерфілд. Також радимо так зробити, інакше деякі сюжетні ходи у фільмі можуть здатися не до кінця зрозумілими.
Виживуть тільки коханці / Only Lovers Left Alive (2013)
Якщо з гумором описати сюжет фільму Джима Джармуша – це історія пари закоханих вампірів "на самоізоляції", розказана у готичному ключі. Джармушівські вампіри сучасні. Вони не хуліганять, слухають відмінну музику, вселяють швидше симпатію, ніж страх, і п'ють винятково покупну кров. Їх звуть біблійними іменами Єва та Адам, вони талановиті та розумні. Їхня розповідь про те, що жити вічно – не така вже хороша ідея, що у безсмертних теж трапляється депресія.
Понад сім років знадобилося, щоб знайти гроші на картину. "Коханців" знімали на трьох континентах. Джармуш потім зізнався, що з емоційної точки зору, це була найвища віддача в його житті.
За музику до фільму композитор Йозеф ван Віссе отримав нагороду в Каннах. Минулого року Віссе виступив в Анненкірхе (лютеранській церкві Святої Анни). Музикант грав свої мелодії на лютні.
- Важко уявити, що ця музика була написана чотири сторіччя тому, - сказав він. - Я намагаюся її грати і виявляється, що між нашим часом і минулими століттями відстань не така вже й велика.
Парфумер: історія одного вбивці / The Story of a Murderer (2006)
«Він міг би піти у Версаль, і король цілував би йому ноги. Міг надіслати Папі надушений лист і той оголосив би його новим месією. Все це він міг би зробити, якби захотів. Він мав владу більшу, ніж влада грошей, терору чи смерті. Владою вселяти людям шалене кохання...»
Тим, хто стверджує, що фільм «Парфумер», знятий за однойменним романом Патріка Зюскінда – лише історія про психічно нездорову одержиму людину, можливо, варто почати дивитися її з кінця.
За похмурою історією життя генія-маніяка, ми бачимо обдаровану талантом людину, яка кладе все на вівтар, спустошуючи себе та своє життя. Втрата людської подоби, співчуття, сліпа віра в те, що всі методи хороші, якщо вони ведуть до мети. Почуття надмісії, яка все має виправдати.
Отримавши бажане, отримавши світову могутність, така людина усвідомлює, що сама не здатна відчувати жодного почуття, розуміє, що справжні цінності дістаються задарма. Слава, все багатство світу не варте нічого, якщо тебе ніхто не любить і ти сам не здатний кохати.
Джорджіно / Giorgino (1994)
Шанувальники жанру називають цей фільм готичною симфонією. Першу скрипку в ній грає вогняна Мілен Фармер, під стать якої підібрані всі кольори і відтінки в картині. У кінострічці ніби і немає містики, але відчуваєш, як нерозв'язність таємниці зводить з розуму. Занедбаний дитячий притулок, зниклі діти, лякаючі дитячі малюнки. Історія кохання, що розгортається на цьому гнітючому тлі.
У письменника Джека Керуака є фраза: "Все одно все закінчиться сльозами". Історія фільму – одкровення про те, як, перемагаючи біль та страх, ми живемо, свідомо знаючи, що чекає у фіналі. Недарма фраза: «Птахи співають від болю» звучить у фільмі кілька разів.
Декорацію до картини створив французький художник-постановник П'єр Гюффруа. Свого часу Гюффруа працював із відомими французькими режисерами, серед яких Жан Кокто.
Режисер картини Лоран Бутонна також композитор фільму. Він більш відомий як співавтор творчості Мілени Фармер, який знімає та продюсує кліпи за її участю.
«Джорджіно» варто смакувати як пряне осіннє вино, адже триває він майже три години. Буттон сподівався випустити чотиригодинну версію, але її урізали дистриб'ютори.
Жінка у чорному / The Woman in Black (2012)
Вікторіанська Англія, старий маєток, господар якого помер. Будинок стоїть на болотяних топях і дорога до нього щодня йде під воду. Молодий адвокат, роль якого виконує Денієл Редкліфф, за заповітом клієнта, приїжджає до особняка, щоб розібратися з паперами. Жителі округу охоплені страхом. Привид жінки в чорному гіпнотизує дітей та змушує їх чинити самогубства.
Аплодисментів заслуговують художники, які створили у картині унікальний світ із дитячих антикварних іграшок, музичних скриньок, вікторіанських меблів. Всі речі справжні та запозичені для зйомок у британських колекціонерів. Фільм цікаво розглядати, милуватися ним.
Режисер звертається до класичних штампів у жанрі хорор і періодично доведеться здригатися. Операторська робота Тіма Моріса-Джонса, який зняв усі класичні речі Гая Річі, виводить фільм на гідний рівень.
Забавний факт: актор, який зіграв батька Гаррі Поттера – Едріан Роулінз, був головним героєм екранізації «Жінки у чорному» 1989 року.
У 2014 році на екрани вийшов «Жінка у чорному 2: Ангел смерті». Невтішний дух не заспокоївся і перебуває у пошуку нових жертв. Глядачі відзначають, що сюжет першої частини більш захоплюючий, а друга набагато страшніша.
Ключ від усіх дверей / The Skeleton Key (2005)
Ключі від усіх дверей і обов'язково одні двері, які за жодних обставин не можна відчиняти. Кімната «синьої бороди», за викриття якої обов'язково чекає покарання.
Автори фільму обрали цікавий хід з африканською магією Гуду, яка починає діяти, лише якщо людина у неї вірить. Це хороший приклад для людей забобонних, схильних до самонавіювання. Все у нас у голові.
У фільмі немає жахів та зомбі, але є сильна напруга, яка утримує увагу до кінця. Кейт Гадсон добре впоралася з участю, яка характерна її романтичного амплуа. Глядач співчуває героїні, разом із нею шукає розгадку і жахається тому, що чекає на неї у фіналі. Кінцівка виглядає неначе різкий розворот гоночного авто. У голові включається зворотне перемотування фільму і кожна деталь починає набувати сенсу. Картину варто дивитися двічі.
Багряний пік / Crimson Peak (2015)
Після перегляду «Багряного піку» ви шукатимете щось схоже і точно не знайдете. Картина – штучний твір кіномистецтва. Вона вінчає всі добірки готичних фільмів і може вважатися еталоном жанру.
Історія кохання та зради, сімейної таємниці та прокляття у старому особняку, який, за задумом режисера Ґільєрмо дель Торо, має стати повноправним учасником фільму, уособленням живого організму на межі розпаду. Червоний глиняний грунт, на якому зведений замок, з кожним роком все сильніше поглинає його і кам'яний гігант стогне, його стогін нагадує агонію вмираючого.
Триповерхова будівля казкової краси спочатку була змодельована в 3D, збудована за дев'ять місяців і відразу після зйомок зруйнована. Фанати створюють форуми з питанням, як знайти місце зйомок «Багряного піку», але такого місця не існує.
Виконавець головної ролі Том Гіддлстон зізнався, що побачене на зйомках перевершило всі очікування. Великі дубові сходи з різьбленням, стіни обвішані справжніми портретами, старовинні ванни, підвали, довгі коридори та каміни – все справжнє.
Дель Торо має унікальні знання про вікторіанську епоху, всі елементи декорацій він контролював особисто. На зйомках було задіяно багато антикварних меблів, старовинних гобеленів, предметів побуту. Малюнок на шпалерах був розроблений за його ескізом: вони усіяні метеликами. Символ того, що будинок ловить людей у мережі.
Режисер зробив усе можливе, щоби відійти від стереотипної історії замку з привидами. Його привиди - не безтілесні духи, а криваво-червоні, ніби зі здертою живцем шкірою, сутності.
Письменник Стівен Кінг, який побував на припоказі «Багряного піку», повернувшись, відразу ж поділився враженням у себе в твіттері: «Ефектно і неймовірно страшно!».
