Образ землі у творах О. Кобилянської «Земля» та М. Мітчелл «Віднесені вітром»
Д. І. Вєргазова, О. В. Гонюк
У зв'язку з означеною темою доречно буде згадати філософське поняття антеїзму, що означає єдність людини з природою («землею-матір’ю»), домінування ідеї про нерозривний зв’язок людини й природи. Назва терміна походить від імені персонажа давньогрецької міфології - Антея, фізична сила якого могла проявлятися у вищий мірі тільки в разі контакту з рідною землею. Як зазначають дослідники української обрядовості, антеїзм - не тільки як філософська ознака «осягнення абсолютного» (Гегель), а й «філософія» всього життя українця [2, 206]. І якщо образ землі, що з’являється в повісті О. Кобилянської «Земля», має рису нашої ментальності за основу, то для образу, що створює американська письменниця Мітчелл, таке підґрунтя нехарактерне, хоча головній героїні Скарлет антеїзм виразно притаманний (більше того, у тексті твору наявне пряме порівняння її з велетнем Антеєм).
Разом із культом землі в українській свідомості існує культ матері, жінки, досить часто їх ототожнюють, проте жінку-Антея бачимо в Мітчелл, а не в Кобилянської. Звичайно, і її Марійка наділена любов'ю до землі та залежністю від неї, проте справжнім Антеєм тут виступає Івоніка.
Земля керує свідомістю персонажів обох творів. Заради неї старий Івоніка весь свій вік тяжко працював — ціною каторжної роботи та загубленого здоров'я він таки зібрав гроші на кілька шматків землі. Вона стала його здійсненою мрією, Івоніка ставився до неї, як до живої істоти, — пестив і догоджав, любив і боявся. Святою, важливою понад усе була земля і для Марійки, яка передчасно постаріла, заробляючи гроші, щоб збільшити шмат своєї землі. Здається, що й для Михайла немає нічого кращого у світі, ніж працювати на землі, мати її й обробляти. Найбільш трагічно залежність від землі змальовано в образі Сави: він не любить землю, але знає, що вона означає для селянина, тому й іде на злочин, вбиваючи рідного брата.
Підпорядкована землі і свідомість Скарлет: вона «відбила» у своєї сестри єдиного кавалера, одружується з нелюбом з надією, що він має великі статки; у хвилини найбільшої скрути шиє сукню з фіранок і навідується в ній у в’язницю до Батлера, намагається спокусити його й отримати гроші. Усе це вона робить лише заради підняття Тари - помістя, що залишилося їй у спадок від батька. Де б не знаходилася Скарлет, куди б не заносила її доля, вона завжди прагне до рідної землі і завжди туди повертається.
Любов до землі передається від батька до дитини, тому засвідчує глибоку спадковість поколінь. Покладає великі сподівання на сина Івоніка, спадкова любов й у «Віднесених вітром». Т. Комаровська слушно зауважує: «По Митчелл, корни жизненной силы, выживаемости героини - в ее любви к родной земле, доставшейся ей по наследству от предков-ирландцев. Недаром Ретт Батлер сравнивает Скарлетт с мифическим Антеем, который обретал силу, прикоснувшись к матери-земле!» [4, 66- 67].
Як можна побачити протягом усього роману Мітчел, улюблений колір Скарлет - зелений. І це невипадково: він вказує на зв’язок героїні з прабатьківщиною - Ірландією. У зеленому вона блискуча, спокуслива, сповнена девіантності. Вона вдягнена у зелене, коли отримує пропозиції руки і серця від Чарльза Гамільтона, Френка Кеннеді, а також коли намагається кокетувати з Ретом у в’язниці (нагадаємо: двох останніх чоловіків у тих ситуаціях Скарлет хотіла використати задля сплати боргів за помістя, бо найбільшим страхом для неї було втратити Тару). Отже, навіть колір сукні нагадує, заради чого героїня йде проти власної совісті.
Якщо Івоніка, залишившись без сина, розуміє, що і він сам, і Михайло були рабами, що вони були для землі, а не земля для них, відписує землю маленькому хлопчику, то Скарлет продовжує бути підданою землі (а відтак і залежною від неї) до самого кінця роману. Доля Івоніки наприкінці твору сповнена втрат: спочатку - сина, потім - віри у святість землі. По суті, саме земля стала причиною лиха в його родині.
Скарлет теж втрачає занадто багато: помирають її батьки, найкращі друзі, Мелані; вона лишається без Ешлі і Рета. Проте земля винна лише в одній із цих втрат: найкращі друзі загинули у війні, а війна, як відомо, ведеться через землі. Решта ж нещасть зумовлена фатумом і самосугестією кохання до Ешлі.
Таким чином, ми переконалися в тому, що образ землі як утілення антеїзму властивий не тільки українській літературі. Цей образ у творах «Земля» О. Кобилянської та «Віднесені вітром» М. Мітчелл персоніфікований, земля є предметом думок та рушієм дій, керує свідомістю персонажів. Любов до землі передається від батьків до дитини, що засвідчує глибоку спадковість поколінь. І якщо в «Землі» вона стає причиною душевного вигорання Івоніки, то втрати Скарлет пов’язані з нею опосередковано: війна, що точиться через землі, забирає життя її товаришів. Отже, образ землі став одним із ключових концептів і своєрідним засобом осмислення дій та думок персонажів у площинах досліджених творів.
Бібліографічні посилання:
- Кобилянська, О. Твори: в 2-х т. - Т.2. [Текст] / О. Кобилянська – К.: Дніпро, 1983. - 571 с.
- Кушнір, І. Символ землі у творенні національної картини світу [Текст] // Вісн. Львів, ун-ту. Сер. інозем. мови. - 2012. - Вип. 20. - Ч. 1. - С. 205-212.
- Митчелл, М. Унесенные ветром: роман [Текст] / М. Митчелл. - М.: Худож. лит., 1991. - 461 с.
- Разновидности жанра послевоенного исторического романа США [Текст] // Науч.-теорет. и метод. аспекты изуч. лит. Вып. П. - Минск, изд. БГПУ, 1994. - С. 54-69.
Л-ра: ІІІ Міжнародний форум. Тези доповідей. – Дніпропетровськ, 2015. – С. 31-33.
Твори
Критика
