16-10-2023 Франк Леонгард (Leonhard Frank) 63

Стилістичне значення неповних речень у романах Л. Франка

Л. Г. Марченко

Різні типи неповних речень, як відомо, досить поширені в розмовній мові. Вони виконують свою комунікативну функцію з таким же успіхом, як і повні речення. З огляду на структуру їх також можна лише умовно назвати неповними, оскільки структура цих речень характерна для розмовної мови. В певному контексті і ситуації кожне речення відповідно до своєї структури і функції є повним щодо змісту. Ця комунікативна достатність кожного речення в конкретних умовах його вживання зумовлена нерозривним зв’язком і єдністю мови і мислення.

Для стилю Л. Франка, творчість якого знаходиться під значним впливом розмовної мови, характерно широке використання неповних речень, які несуть певне стилістичне навантаження.

Серед неповних речень у сучасній німецькій розмовній мові виділяються два типи:

Неповні речення — частина діалогу.
Відносно самостійні неповні речення, в яких відсутні присудок або підмет.

Обидва типи неповних речень представлені в романах Л. Франка.

Перший тип неповних речень — це власне репліки, доповнення, відповіді на питання. Неповні речення цього типу несуть нову інформацію, вихідний пункт висловлювання міститься в попередній репліці. Звідси тісна семантична, а також формальна (структурна) залежність даних неповних речень від попереднього висловлювання.

Ich werde also veranlassen, daß Ihnen noch andere Zimmer gezeigt werden. Aber nein, Herr Doktor. Mein Zimmer ist sehr schön. Der Sonnenbalkon zum Park. Ah. Um so besser, gnädige Frau [9, S. 288].

Відсутність головних членів у другому типі неповних речень зумовлена не попереднім висловлюванням, а самою структурою речення. Як правило, відсутніми бувають головні члени речення, які або зовсім позбавлені лексичного змісту, або мають дуже загальне лексичне значення, наприклад: дієслово-зв’язка sein, особові займенники, вказівний займенник es. Усі ці компоненти виконують в реченні, головним чином, структурну роль і майже позбавлені семантичної ваги, а тому легко пропускаються в невимушеній розмовній мові. Неповні речення другого типу можна поділити на такі види:

Неповні речення з відсутнім підметом — особовим займенником. Граматична форма присудка вказує на відсутній підмет. Пропускається, як правило, особовий займенник першої і другої, рідше — третьої особи: Will immer neben dir sein [15, S. 351]; «Was willst denn?» — rief der Schneider erzürnt r 14, S. 105].

Неповні речення, в яких пропускається підмет, виражений займенником es. Як правило, це вказівний займенник, але може бути також корелят і безособовий займенник.

Формула речень обох видів однакова: Рk—NG—Рnk або Рk—NG.

Ist noch nichts verloren [10, S. 319]. War früher [10, S. 183].

Слід відзначити, що неповні речення другого виду непродуктивні в романах Л. Франка; зустрічаються лише окремі випадки вживання їх у розмовній мові персонажів.

Неповні речення з відсутнім дієсловом-зв’язкою sien. Часто разом із зв’язкою пропускається підмет, виражений особовим або вказівним займенником.

У таких випадках речення складається лише з іменної частини присудка (з пояснюючими словами або без них).

Як правило, речення цього виду містять суб’єктивно-емоційну оцінку попереднього висловлювання. Формула такого речення має вигляд:

Prd;

Prd+EW—NG.

Wirklich sehr schön... Gut! [16, S. 57]; Gar nicht schlecht! Sehr heiß! [16, S. 113]; Ein schreckliches Schicksal! [10, S. 276]; Hier oben ganz, ganz eng! [10, S. 276]; Ganz hübscher Mann [9, S. 30].

Як бачимо з прикладів, суб’єктивно-емоційна оцінка, що міститься в предикатові, може бути виражена прикметником або іменником.

Неповні речення даного виду відрізняються від односкладових речень типу Vielleicht. Natürlich там, що паралельно, в ряді випадків, зустрічаються відповідні їм повні речення: Es ist gar nicht schlecht; Es ist sehr heiß! Das ist gut! [11, S. 537].

Неповні речення, в яких відсутні допоміжне дієслово часу і підмет, виражений особовим займенником. Речення цього виду складаються з групи присудка, що виражається партиціпом II і членами речення, які відносяться до присудка.

In der Zeitung gelesen [16, S. 139]. Незважаючи на те, що у наведеному реченні пропущені допоміжне дієслово haben і займенник wir, ці пропуски можна легко встановити з контексту. Такі речення дуже характерні для діалогу. Тут діє закон мовної економії: Fisch? — Vierzehn Stück! Geangelt? Nee, im Walde gepflückt! [13, S. 386].

Неповні речення, в яких відсутній присудок, вираженим повнозначними дієсловами з широким лексичним значенням (sein, haben, machen, bringen, nehmen). Такі неповні речення складаються з підмета, а також з неповної груми присудка (додаток, обставина, допоміжне дієслово): S—Adv; S—O, S—Pk; Die Kinder in den Schatten [13, S. 391]; Und sie mich? [11, S. 519]; Du Lausbub [14, S. 17].

У неповних реченнях цього виду, що зустрічаються у романах Л. Франка, найчастіше відсутнє дієслово руху. Такі речення створюють у сучасній розмовній німецькій мові свою структурну модель. Їм, як правило, не вистачає обставини місця, яка б вказувала на напрямок руху:

S—Pk—Adv.

Wir müssen gleich fort [10, S. 312]; Du mußt fort [10, S. 312].

У наведених прикладах fort виступає в ролі структурного елемента невідмінюваної частини присудка fortfahren.

У сучасній розмовній німецькій мові переважає іменний тип неповного речення. Функція мовної економії є передуючою в стилістичному використанні номінальних речень. За своєю структурою ці побудови тісно пов’язані з наведеними вище реченнями: Glauben Sie mir, es gibt kien schöneres Land als die Schweiz. Die Schweiz — Ja! Aber die Schweizer [12, S. 119].

Інколи номінальні речення як засіб мовної економії виконують одночасно уточнююче-доповнюючу функцію: Der Bauer ißt Fleisch. Aber Kartoffeln und Käse [12, S. 256].

Номінальні речення часто містять в собі підвищену динаміку. Саме питання динаміки і статики, пов'язані з проблемою номіналізації стилю, викликають гострі суперечки серед лінгвістів [8, с. 3]. їх, на нашу думку, слід вирішувати шляхом диференційованого підходу до стилю того чи іншого автора, до того чи іншого твору. Так, у творах Л. Франка номінальні речення часто є виразниками підвищеної динаміки мовлення. Наприклад, картина пустелі в романі «З трьох мільйонів троє» передається тільки номінальними реченнями, які роблять опис особливо наочним і динамічним: Kein Wasser! Nicht als Sand und Hitze. Und Kälte [16, S. 30].

Неповні речення — це характерна особливість синтаксису діалогічного мовлення, при якому репліки діалогу, зв’язані між собою синтаксично, повинні розглядатися не ізольовано, а як єдиний комплекс, що утворює діалогічну єдність [4, с. 131].

Єдність взаємозв’язаних реплік проявляється як у смисловому, так і в структурному відношенні. Структура репліки багато в чому залежить від попереднього висловлювання. Роль синтаксичного контексту дуже велика, розглядати репліки поза контекстом неможливо.

Отже, можна говорити про два види синтаксичної залежності наступної репліки від попередньої: перша залежність . виникає тоді, коли склад другої репліки поповнюється з першої; друга — коли наступна репліка повторює першу, або її частину, в своєму словниковому складі, ніяк не поповнюючи, а виражаючи лише реакції на сказане. Н. Ю. Шведова пропонує називати ці репліки повторами [7].

Характерна особливість повтору полягає в тому, що він завжди експресивно забарвлений. Невимушена розмова майже , завжди включає в себе повтори як конструктивний елемент діалогу.

Слід відзначити, що до цих повторів не відносяться ті, які вживаються у стверджувальній відповіді на поставлене питання, тому що вони є нормою і поповнюються з першої репліки, не будучи обов’язковою реплікою, експресивно реагуючою і емоційно забарвленою: Hatte er immer recht? Immer! [9, S. 135]; Ich fühle dich im Rücken. Ich dich überall [11, S. 630].

У першому прикладі повторення слова immer — це відповідь. Вона не несе в собі стилістичного навантаження. У другому прикладі репліка емоційно забарвлена. У кожне з повторюваних слів вкладається інший смисл: вони неначе міняються місцями і свідчать про експресивну реакцію мовців, яка підсилюється завдяки пропуску присудка. У першому випадку маємо справу з так званою питально-відповідною єдністю, в другому — з діалогічною єдністю взаємозв’язаних розповідних речень.

У питально-відповідній єдності репліка-відповідь, що складається з одного слова (як у нашому прикладі), є синтаксично достатньою і ґрунтується на взаємозумовленості реплік діалогу. Структура питання визначає структуру відповіді.

Внаслідок такої «спаяності», коли перша репліка визначає форму другої і містить ряд елементів послідовного висловлювання, можна в реченні-відповіді назвати лише те, що доповнює попередню репліку.

Розглянемо структуру діалогічної єдності питального речення, що вводиться питальним словом. Для структури другої репліки на займенникове питання характерні відповіді-речення, які складаються з одного члена, причому ці речення виступають у тій же синтаксичній функції, що і питальні слова. Наприклад, питальному реченню зі словом wer відповідає речення-підмет, синтаксично оформлене як член речення. Наприклад; Wer telegraphierte denn dir aus Batavia? — Oh, ein Bekannter von Paulis Mutter... [12, S. 182]; Wer bin ich? — Der Richtige [15, S. 262].

Репліка-відповідь — це речення підметове, неповне за своїм складом. Пропуск присудка можна пояснити як лексичну проекцію першого речення. За такою ж моделлю побудоване і речення-відповідь на питальне речення зі словом was. Was wollte denn der von dir? — Oh, nichts Besonderes! [12, S. 183].

Тут речення-відповідь оформлюється синтаксично як додаток, бо питальне слово was виступає в ролі прямого додатка. Репліка-відповідь може також оформлятися підметом або іменною частиною присудка. Und was ist der Preis? — Zwei Franken fünfzig, mit Essen [12, S. 229].

Речення з питальним словом wie зумовлює структуру речення-відповіді, вираженого предикативним означенням або обставиною способу дії: Wie wollen Sie hinauskommen? — Uber die Mauer! [12, S. 319].

Лаконічна відповідь, що міститься в репліці-відповіді точно передає ту небезпечну ситуацію, в якій опинилися військовополонені, які втекли з концтабору. Повна відповідь у такій ситуації немислима: часу для розмов нема, про що йдеться у наступній репліці.

Речення з питальними словами wo, wohin зумовлюють питання-відповідь, що виражається обставиною місця. Wo können wir trinken? — überall? [12, S. 125]; Wohin wollen Sie denn flüchten? — In die Hände der Deutschen? [12, S. 125]. У другому прикладі репліка-відповідь у формі питального речення підкреслює безвихідність становища військовополонених, яким фактично нема куди втікати.

Слід відзначити, що структура репліки-відповіді на займенникове питання завжди відзначається нерозгорнутістю. За своїм граматичним оформленням репліки-відповіді відповідають головним або другорядним членам речення, що є специфічним для питально-відповідної єдності діалогічного мовлення.

Другий тип неповних структур діалогічної єдності — це взаємозв’язані репліки діалогу, зв’язок між ними проявляється в підхваті, доповненні, розширенні висловлювання одного учасника діалога реплікою іншого. Найбільш розповсюджену групу таких структур становлять єдності, в яких наступна репліка безпосередньо продовжує першу, утворюючи єдине речення. Перша репліка найбільш самостійна і за формою, і за змістом. Структурний взаємозв’язок між двома репліками полягає в особливостях побудови другої репліки, яка не може існувати самостійно. Друга репліка, будучи синтаксичним продовженням першої, містить у собі члени речення, що поповнюють першу репліку: Sie sind hinüber nach England. — Mein Sohn auch. Vorgestern in der Nacht [12, S. 315].

При цьому спостерігається своєрідне нанизування складових частин діалогічної єдності, які знаходяться в приєднувальному зв’язку з першим реченням і доповнюють його. Aber ich bin sehr gern in der Schweiz. — So? Ich nicht. [12, S. 118]; Man spürt den Ton des Motors in der Brust. — Ich in den Beinen [12, S. 209].

В обох випадках репліки-відповіді є протиставленням першій репліці. Відсутність присудка поповнюється відповідною інтонаційною паузою на місці необхідного присудка, підвищеною мелодійністю речення. Habe ich lange geschlafen? — Wieso geschlafen? — [9, S. 263]; Bitte! Ich habe nicht angefangen. — Du hast [12, S. 213]. Якщо перше речення має дієслівний присудок у складній формі або іменний присудок, то у другому реченні пропускається лише одна частина присудка, у третьому реченні — допоміжне дієслово, у четвертому — партиціп II.

Неповні речення, неповнота яких зумовлюється попередньою реплікою, знайшли широке застосування в діалогічному мовленні. Адже в живій розмовній мові більш повно представлені фактори, що зумовлюють неповноту речення: контекст і ситуація, на основі яких розкривається зміст неповних речень. Зв’язок неповного речення з контекстом чи ситуацією мовлення дає можливість з’ясувати синтаксичні зв’язки між членами неповного речення і забезпечити на цій основі розкриття смислу повідомлення. Явище неповноти речення пов’язане також з проблемою мовної економії, характерної для стилю Л. Франка.

Еліптичність, яка начебто стала нормою німецької розмовної мови, використовується автором з метою експресивного виділення сказаного і служить для вираження підвищеної емоційності мови.

Список літератури:

Вайс М. Я. Синтаксические структуры диалогической речи и их стилистическое использование в произведениях современной немецкой лите-ратуры. — В кн.: Вопросы синтаксиса и стилистики немецкого языка. Л., 1963.
Виноградов В. В. Некоторые задачи изучения синтаксиса простого предложения. — «Вопросы языкознания», 1954, № 1.
Ланецкая К. И. Интонация неполных предложений в современном немецком языке. Автореф. канд. дис. Л., 1966.
Ломтев Т. П. Основы синтаксиса современного русского языка. М., 1958.
Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. М., 1956.
Полякова Л. И. Некоторые основные модели неполных предложений. — «Иностранные языки в школе», 1964, № 2.
Шведова H. Ю. Очерки по синтаксису русской разговорной речи. Автореф. докт. дис. М., 1958.
Юхт В. Л. Неполные предложения в современном английском языке. Автореф. канд. дис. М., 1964.
Frank L. Bruder und Schwester. Berlin. 1950.
Frank L. Die jünger Jesu. Berlin, 1959.
Frank L. Links wo das Herz ist. Berlin, 1957.
Frank L. Mathilde. Berlin, 1957.
Frank L. Das Ochsenfurter Männerquartett. Berlin. 1959.
Frank L. Die Räuberbande. Berlin, 1959.
Frank L. Traumgefährten. Berlin, 1959.
Frank L. Von drei Millionen drei. Berlin, 1959.
Reiners L. Stillkunst. München, 1953.
Wunder1іch H. Der deutsche Satzbau. Stuttgart, 1901.