09.04.2019

Мистецтво мовної економії в романах Леонгарда Франка

Л. Г. Марченко

Проблема мовної стислості заслуговує серйозної уваги тому, що однією з характерних рис розвитку німецької мови на сучасному етапі, на думку багатьох лінгвістів, є тенденція до компактності та лаконічності виразу, що особливо помітно проявляється в області словотворення і синтаксису.

Найбільш загальною причиною стислості, характерної для всіх видів мовлення, є прагнення до економії мовних засобів при вираженні того чи іншого змісту. Так, у художній літературі та розмовній мові стислість, що виражається односкладовими реченнями, еліпсами тощо, звичайно свідчить про афективний характер висловлювання.

Зовнішньою ознакою стислості стилю в якійсь мірі є відносна короткість мовлення в цілому й окремих його елементів. Проте чисто зовнішні дані нерідко бувають обманливими. Довжина слів, відрізків та цілих творів, на думку В. Шнейдера, майже нічого не говорить про те, чи є мовний стиль стислим або докладним. Великий за обсягом твір може бути написаний лаконічною мовою, а довгі речення можна зустріти в стислому стилі, наприклад, у дефініціях. Тому справжнім критерієм стислості чи обширності стилю Шнейдер справедливо вважає співвідношення між вираженою думкою і затраченими мовними засобами.

Очевидно, що при стислості стилю вказане співвідношення характеризується максимальною економією мовних засобів, необхідних для: вираження даного змісту.

На думку Е. Г. Різель, стислість здійснюється в галузі синтаксису за рахунок еліпсів, односкладових речень, що викликають враження короткості, несподіваних обривань висловлювання у середині речення, ланцюжки генетивного і прийменникового означень, парантези тощо.

З цим не можна не погодитися, проте слід відзначити, що вказані мовні засоби реалізації стислості вживаються виключно в емоціональній мові.

Інколи стислість проявляється не стільки в плані вираження, скільки в плані змісту; характерною ознакою стислості такого типу є не зовнішня короткість слів, словосполучень та речень, а їх смислова насиченість, завдяки чому окремі висловлювання і мова в цілому відрізняються «логічним ущільненням» (logische Verdichtung).

Ступінь згорнутості синтаксичних структур залежить не тільки від кількості компонентів, але також від характеру синтаксичних відношень, морфологічного складу, семантики окремих компонентів словосполучення, від характеру ядра словосполучень.

Для мови Леонгарда Франка є характерним згортання в рамках: одного речення, що перетворює ці речення в ємкі утворення. Під «ємкістю» речення розуміється його об’єм і склад. Об’єм речення — розмір, довжина; склад — наповненість лексико-граматичним матеріалом.

Дослідженням об’єму речення займалися Г. А. Лесскис, Б. Хорачек, Г. Еггерс, P. М. Майєр, В. Вінтер. Усі ці дослідження носять стилістичний характер. Великий і цікавий матеріал аналізу ємкості речення міститься в монографії В. Г. Адмоні «Історичний синтаксис німецької мови» (M., 1970) і в праці «Розвиток структури речення в період формування німецької національної мови» (Л., 1966).

На рівні синтаксису в романах Л. Франка найбільш вживаними засобами реалізації стислості є односкладові речення, ланцюжки генетивного і прийменникового означень, парантези. Франк вимагає інтуїтивного «згущення», «конденсування» дійсності, які здійснюються економними засобами і примушують читача глибше пережити зображуване автором.

Досягти такого впливу можна тільки за допомогою виразної простої мови, а ясність, на думку В. Таулі, є вищим законом мови, яка нерозривно пов’язана з економією мовних засобів. Н. Бакке, посилаючись на Д. Фаульзайта — Г. Кюн, застерігає, що мовна економія не повинна відбуватися за рахунок ясності і зрозумілості, а також за рахунок естетичності мови.

Л. Франк у своїх творах дотримується всіх вимог мовної економії: ясності, стислості, естетичності. Півсторінки з його роману «Банда розбійників», над якою автор працював три місяці, — зразок економії та «згущення»:

Plötzlich rollten die Fuhrwerke unhörbar auf dem holprigen Pflaster, die Bürger gestikulierten, ihre Lippen bewegten sichman hörte keinen Laut, Luft und Häuser zitterten, denn die dreißig Kirchturmglöcken von Würzburg läuteten dröhnend zusammen zum Samstagsbendgottesdienst.

Die Unterhaltungen der Bürger und die Tritte einer Abteilung verstaubter Infanteristen, die über die alte Brücke marschierte, wurden wieder hörbar.

Über der Stadt lag Abendsonnenschein. Ein roter Wolkenballen hing über der grauen Festung auf dem Gipfel, und im steil abfallenden königlichen Weinberg blitzten die weißen Kopftücher der Winzerinnen — die Weinernte hatte begonnen.

Es roch nach Wasser, Teer und Weihrauch. Цими небагатьма словами Франк сказав багато про що: читач «бачить» старовинне місто Вюрцбург з його тридцятьма церквами, «чує» його обивателів, які поспішають на суботнє богослужіння, «відчуває» пору року (для цього досить тільки такого короткого речення: Es roch nach Wasser, Teer und Weihrauch).

Письменник говорить тільки про найголовніше, інакше зображення всього цього зайняло б багато сторінок, але створює картину яскраву, соковиту, вражаючу. Читача відразу ж захоплює динамічне, рухливе зображення, яке наповнене великою переконливою силою. Між різними виразами, реченнями і словами, які здаються окремими мазками, залишається той відкритий простір, де мається на увазі невисловлене почуття, настрій, що проникає в свідомість, розум, почуття читача. Взаємодія висловленого і невисловленого, яка досягається мистецтвом мовної економії, сприяє створенню картини, що не забувається. Цей стиль «згущеної», «концентрованої» дійсності, як його назвав Р. Грімм, є дуже характерним для всієї творчості Л. Франка. Йому письменник залишається вірним протягом усієї своєї творчості.

Розглянемо коротку сцену з роману «Матільда», що появився через тридцять років після «Банди розбійників». Цей епізод одночасно покаже нам, як мистецтво мовної економії письменника проявляється в діалозі та в характеристиці персонажів. Матільда говорить батраку, який любить її, що вона збирається вийти заміж за іншого:

«Was ich dir jetzt sage, weiß kein Mensch. Nicht einmal meine Mutter.... Ich werde mich jetzt bald wieder verheiraten».

Da er (der Knecht) es zufällig in der Hand hielt, sah er das Hächselmesser an und dann erst Mathilde, die den Kopf gesenkt hatte.

«So, dann wirst du dich also jetzt bald wieder verheiraten». Das Messer entfiel seiner Hand. Er hob es wieder auf. «Alsdann weiß ich’s jetzt, Mathilde». Sein Gesicht war grau.

Жодного зайвого слова не говорить письменник. Він вибирає найпростіші слова: найекономніших вказівок йому досить, щоб відобразити «видимий» внутрішній процес, передати переживання героя. Тільки двома мазками (раптово падаючий косар та посіріле обличчя) письменник передає той безвихідний відчай, який охоплює батрака: Матільда йде назавжди, нема надії ні на що.

Але інколи у Л. Франка мистецтво пропусків, економії містить у собі небезпеку переходу від стислості до «скелетування», як це ми спостерігаємо, наприклад, у таких реченнях:

Ein Schutzmann kam;

Der Glasermeister redete anklagend auf ihn ein. Die Bande — flüchtete;

Die Sonne stand hoch;

Es war heiß. Sie (Ruth) wollte den Feldpfad hinabsteigen. Es war ihr schwarz von den Augen. Sie fiel bewußtlos.

Тут ми бачимо голе нанизування речень, що переходить у відривчастий «стакад», пропуски, що сприймаються як нічим не заповнені.

В деяких випадках автор використовує асиндетичне нанизування речень у стилістичних цілях. Ось ми читаємо страшну розповідь Рут, де кожне речення сприймається як удар батога, що справляє особливе враження на читача:

Auf dem Bahnhof waren SS-Soldaten. Sie schlugen mit Peitschen. Es war Nacht. Die Luft war voll Brandgeruch. Der Himmel war rot von Flammen und Rauch. Die Öfen des Krematoriums!

Отже, і «скелетування» може нести на собі певне стилістичне навантаження.

Для Л. Франка властива мова, якою він з однаковою майстерністю може показати і чарівність пейзажу, і гірку непривабливу дійсність Німеччини в часи всесвітньої економічної кризи, і зародження кохання. Все несуттєве лишається невимовленим, і це мистецтво пропуску незначного надає його романам великої та захоплюючої сили висловлювання.

Тільки одним реченням Франк може створити яскраву картину, наповнену життям:

Die Welt tönt wunder.

Одним коротким реченням передає автор настрій закоханої дівчини, яка завдяки великому почуттю побачила світ новим, де все для неї звучить чарівними звуками.

А ось перед нами зовсім протилежна картина: сумне сіре місто, ми неначе бачимо його, відчуваємо похмурий настрій його жителів.

Unten lag grau die Stadt im feuchten, grauen Dunst.

І неначе живі проходять перед нами троє з трьохмільйонної армії безробітних:

Drei Männer gingen aus der Stadt hinaus — von drei Millionen Arbeitslosen drei.

Мова письменника проста, точна, без зовнішнього баласту, його стиль предметний і «чуттєвий» (gegenständlich und sinnlich), у реченні панує дієслово, що надає мові життєвості і динамічності. Франк вибирає прості динамічні дієслова, уникає абстрактних узагальнюючих слів, надає перевагу конкретному зображенню без зайвого пояснення:

Ein Windstoß trieb die Asche hoch. Die Turmuhr schlug zwei. Alles sah plötzlich so öde und hoffnungslos aus. Der Himmel war trüb. Sie erhoben sich schweigend. Sie sahen plötzlich alt und verhärmt aus.

Похмуро навкруги, похмуро на душі у колишніх членів банди розбійників, душі яких зістарило життя і щоденні турботи. Двічі вживає письменник дієслово виглядати (aussehen), показуючи відповідність настроїв героїв оточуючій природі.

Для прози Л. Франка характерне або просте речення, або паратактичне сполучення речень, він майже не вживає періодів. Замість підрядних речень Л. Франк часто використовує партиципні групи, вставні речення, приєднувальні конструкції.

Письменник застосовує приєднання як синтаксико-стилістичний засіб, що спрощує структуру речення, наближаючи її до структури розмовної мови:

In den ersten Kämpfen fielen die jungen Freiwilligen zu Tausenden. Auch Fritz — der verstümmelte Student...

Ізольоване і приєднане речення — auch Fritz — der verstümmelte Student — має високий ступінь експресивної значущості: автор хоче виділити з тисячі загиблих добровольців тільки одного — Фріца.

Стислість, що досягається пропуском усіх мовних ускладнень, на думку М. Глаубрехта, характеризує стиль Л. Франка. Цей своєрідний стиль «згущення» дійсності є характерним не тільки для мовного оформлення, але й для всієї структури розповіді, що проявляється в нанизуванні окремих картин і епізодів (наприклад, романи «Das Ochsenfurter Männerquartett», «Die Jünger Jesu», а також його автобіографічний роман «Links, wo das Herz ist», який складається з окремих епізодів, що об’єднуються лише особою головного героя). Таке «конденсування» дійсності пояснюється художньою обдарованістю письменника, який, як відомо, був художником за освітою.

Л. Франк не тільки писав, але і бачив написане, його книги є свідченням спостерігача, що гостро і точно відчуває. Це особливо видно в зображенні окремих деталей.

Яскраво виражене обдарування письменника проявляється у створенні коротких драматичних сцен у романі «Das Ochsenfurten Männerquartett»; історія кохання Ганни і Томаса могла б існувати як окрема новела.

В романі «Матільда» детальне зображення (die Kleinmalerei) служить тому, щоб сильніше підкреслити ідилістичний, надуманий, казковий світ героїні. Точними й образними, як мазки на полотні, є речення Франка:

Die Dreizehnjährige, zart und strebend wie ein Halm... sah aus wie ein Wesen aus dem roten Märchenbuch... Das Gesicht, weich eingerahmt von rötlich-blondem Haar, war weißer als das grobe Leinenhemd...

Der Mund war blaß. Noch unberührt vom Leben, schritt sie träumend auf den Tannenwald zu...

Читач неначе бачить перед собою дівчинку, що прийшла з казки, це справжня мініатюра у словах.

Дуже влучними є натуралістичні зарисовки в романі «Банда розбійників»:

Der Türke wollte eine Blutarbeit beginnen.

Die Leichen heraus aus dem Kessel, ein leise zischender Schnitt durch die ganze Gurgel, und das dampfende Blut sprudelte in den Meßzylinder...

Перед нами постає картина бійні в усій її неприглядності, причому так ясно, що хочеться закрити очі і відвернутися, щоб не бачити цієї жахливої сцени, її окремих деталей. Уся яскрава зарисовка складається всього з двох речень! У цьому майстерність письменника, його стиль.

За словами Е. Кельвеля, ознака майстерності письменника полягає в досягненні найсильнішого враження при затраті найекономніших засобів. У цьому своєрідність стилю письменника: не прикрашати зображуване, а концентрувати увагу читача на найсуттєвішому, минаючи все несуттєве, зайве, що відволікає увагу.

Отже, на основі всього сказаного ми можемо говорити про персональний стиль Л. Франка, який відзначається лаконічністю й обмежується лише найсуттєвішим, опускаючи всі мовні та інтелектуальні ускладнення.

Звідси чиста, чітка «благородно-проста мова» (edeleinfache Sprache), безпосередність висловлювання.

В мистецтві мовної економії проявився талант Л. Франка як новеліста, що характерний для нього і як для романіста.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1972. – Вип. 29. – С. 152-157.

Біографія

Твори

Критика