16.10.2023

Біографія Леонгарда Франка

Леонгард Франк – німецький письменник – народився 4 вересня 1882 року у місті Вюрцбург (Німеччина) у родині теслі.

Після шести років навчання у народній школі пішов працювати, змінив чимало професій. Потім, відчувши потяг до мистецтва, з кількома мідяками в кишені вирушив у Мюнхен навчатися живопису. Його вчителем був Антон Ажбе, слов'янин з походження, напрочуд щира і добра людина. Як згадував В. Кандінський, котрий також відвідував школу Ажбе, чимало з його незліченних учнів навчалися у нього безоплатно. Серед таких злидарів був і Франк, у якого виявилися безсумнівні здібності – він, зокрема, навіть надрукував кілька чудових кольорових літографій, навіяних музикою Л. ван Бетховена.

Проте незабаром перспективний художник несподівано залишив живопис, у нього виникло пристрасне прагнення розповісти про все пережите ним у дитинстві та юності. Франк аж до цілковитої знемоги, впроголодь працював над своєю першою книгою, дія якої відбувається у рідному Вюрцбурзі, а героями є приятелі його дитинства.

Роман «Розбійницька ватага» («Die Rauber-bande», 1914) зробив ім'я Франка відомим у літературному середовищі. У цьому творі письменник-початківець зумів напрочуд тонко передати умонастрої передвоєнного молодого покоління Німеччини. Герої Франка – вюрцбурзькі підлітки, пристрасні шанувальники шиллерівського Карла Моора. Вони вирішили створити свою зграю розбійників, аби боротися за справедливість, карати тиранів, допомагати упослідженим і пригнобленим. Але Шиллер і його трагедія «Розбійники» – не єдина улюблена книга вюрцбурзьких підлітків. Вони завзято читали і книжки К. Мая, який у численних романах розповідав про пригоди на дикому американському Заході, хоч сам ніколи там і не бував. Юні розбійники називали себе іменами улюблених героїв Віннету, Олдшетерхенд, мріють спалити дощенту ненависне місто Вюрцбурґ, а тоді на човнах переплисти океан, щоб у американських преріях розпочати нове, сповнене пригод життя. Розбійникам, певна річ, не вдається зруйнувати рідне місто, де над ними знущається тиран-майстер, збиткується садист-учитель, а побожні батьки-католики ляпасами напучують на праведний шлях. Підростаючи, вони швидко відмовляються від юнацьких мрій, стають схожими на власних батьків, успадкувавши їхні професії та звички. Бунт не відбувся, і від цього, незважаючи на те, що про безглуздість бунту відомо наперед, письменникові стає сумно.

Франк гостро протестував проти Першої світової війни. Він емігрував у Швейцарію (1915), де написав цикл оповідань під викличним заголовком «Людина є доброю» («Der Mensch ist gut», 1917). Франк звернувся до своїх земляків та всіх сучасників із закликом негайно припинити війну. В автора книги «Людина є доброю» виявився неабиякий ораторський талант. Його ідеалом було мистецтво, яке не лише відтворює, а й перетворює життя. Проте письменник не уявляв справжніх масштабів зла, йому здавалося, що варто лише нагадати людям про їхнє добре, конструктивне покликання – і криваві жахи воєнного лихоліття припиняться самі собою.

Темпераментно і водночас довірчо Франк розповідає прості історії, схожі на тисячі інших, що відбувалися насправді. Герой оповідання «Батько» («Der Vater») прислужував у кафе, терпів щоденні приниження від ситої публіки. Він мріяв, що його син здобуде університетську освіту і стане справжньою людиною. Батько жив заради сина, але син загинув на полі бою. Вчорашній затурканий кельнер звертається з полум'яними закликами до всіх людей, котрі постраждали від війни. Він нагадує про те, що всі люди – брати, закликає повалити уряди, які розв'язали війну. Тисячі вдів, сиріт, покалічених вояків, почувши ці гуманні істини, спільно пориваються до миру і свободи. Франк згодом згадував, що публічне читання новел зі збірки «Людина є доброю» нерідко завершувалося точнісінько так само, як і оповідання «Батько» – масовими антивоєнними демонстраціями.

У 1920 за книжку «Людина є доброю» письменникові була присуджена премія імені Г. фон Кляйста. До Франка прийшло визнання, його твори були перекладені і видані багатьма мовами світу.

Наприкінці 1920-х, під час інфляції та безробіття, письменник намислив повернутися до долі своїх колишніх «розбійників». Франку дуже подобалися сюжети, що нагадували казку.

Наприклад, у «Бременських музиках» тварини, щоб урятуватися від загибелі, вирішили стати вуличними співаками. Голодні та безпритульні, вони намагаються заробити собі на прожиток, розважаючи публіку піснями. У романі Франка «Охсенфуртський чоловічий квартет» («Das Och-senfurter Marmerquartett», 1927) четверо безробітних вирішили скористатися досвідом «Бременських музик». Вони хочуть створити квартет, який концертуватиме по всій Німеччині. Зі співчутливою іронією автор змальовує їхнє недовге служіння мистецтву. Виснажені злиденним існуванням, співаки виглядають жалюгідними і комічними, а їхні зворушливі сентиментальні пісні, що лунають в атмосфері тотального безробіття, здаються принаймні недоладними. «Охсенфуртський чоловічий квартет» – одна із найпоетичніших книг Франка.

У романі «З трьох мільйонів три» («Vondrei Millionen Drei», 1932), який сюжетно продовжує «Квартет», Франк переконливо довів неспроможність маленької людини вижити у жорстокому світі. Задумавши показати своїх героїв у Америці, куди вони мріяли потрапити ще в юності, автор «доручає» багатому дивакові подарувати їм певну суму грошей, щоби вони, нарешті, змогли податися за океан. Так починається завершальний роман про сумні пригоди безробітних «розбійників».

Екзотику Південної Америки письменник змальовує так, що складається враження різнобарвної мозаїки дивовижних рослин, риб, птахів, плодів. Але на тлі стилізованого рекламного пейзажу він подає розповідь про реальні події політичної боротьби, пов'язані з економічною кризою та безробіттям. Одразу ж виникає разючий контраст між розкішною природою і знедоленістю злидарів. У цьому творі герої Франка беруть участь у політичних демонстраціях, побувають вони і на барикадах, а після повернення додому відмовляться скоритися владі нацистів.

Гітлерівці не могли пробачити Франка його антивоєнних оповідань зі збірки «Людина є доброю». 10 травня 1933 його книги полетіли у багаття, запалені нацистами у найбільших містах Німеччини. Знову, як і в роки Першої світової війни, Франк став добровільним вигнанцем. Він виїхав спочатку у Швейцарію (1933), а з 1937 жив у Парижі. Після захоплення Франції нацистами Франк потрапив у концентраційний табір, звідки йому пощастило втекти. Через окуповану територію він добрався в Іспанію, а звідти вирушив у США (1940).

Першою книгою, яку Франк опублікував після закінчення війни, стали «Учні Ісуса» («Die Jiinger Jesu», 1949). У цій повісті Франк розповів про таємну гру німецьких хлопчаків, які створили організацію лицарів справедливості. Вони вважають себе учнями Ісуса, їхні вчинки людяні, шляхетні і викликають симпатію. Вони поспішають на допомогу всім знедоленим, кожному, хто не має шматка хліба та даху над головою. У цю гру автор заклав великий моральний зміст: діти, яким належить майбутнє народу, виховують у собі і навіть у дорослих людях гуманістичні принципи.

Останні роки життя письменник провів у місті своєї юності – Мюнхені (ФРН). А в НДР 1957 року вийшло друком повне зібрання його творів, Франка обрали членом Німецької академії мистецтв, почесним доктором університету Гумбольдта, він став лауреатом Національної премії НДР. На студії ДЕФА за мотивами творів Франка були зняті фільми «Хроніка одного вбивства» і «Процес відкладається», які з успіхом демонструвалися на екранах.

Підсумовуючи пройдений шлях, Франк написав книгу «Зліва, де серце» («Links, wo das Herz ist», 1952). Роман про буремне життя німецького письменника Міхаеля Фірканта – автобіографія і сповідь автора. Франк не приховує, що головним героєм твору є саме він. Письменник розповідає про свої дитячі враження, про великих митців – друзів і сучасників. Уважне прочитання роману допомагає зрозуміти джерела життєвої правдивості творів письменника: чимало з того, що йому довелося пережити, згодом ставало матеріалом літературної творчості Франка. Щоправда, до справжніх життєвих ситуацій і реальних характерів письменник завжди додавав дещицю романтичної фантазії, протиставляючи суворій дійсності мрії і сподівання своїх героїв.

Леонгард Франк помер 18 серпня 1961 року в Мюнхені (Німеччина).

Твори

Романи:
Die Räuberbande, 1914.
Der Bürger, 1924.
Das Ochsenfurter Männerquartett, 1927.
Bruder und Schwester, 1929.
Von drei Millionen drei, 1932.
Traumgefährten, 1936.
Mathilde, 1948.
Die Jünger Jesu, 1947.
Links, wo das Herz ist (autobiographischer Roman), 1952.

Новели:
Die Ursache, 1915.
Der Mensch ist gut, 1917.
Der Vater, 1918.
Die Mutter, 1919.
An der Landstraße, 1925.
Die Schicksalsbrücke, 1925:
Der Beamte.
Zwei Mütter.
Im letzten Wagen, 1925, 1926.
Karl und Anna, 1926.
Der Streber u. a. Erzählungen, 1928.
Die Entgleisten, 1929.
Deutsche Novelle, 1954.
Das Portrait, 1954.
Berliner Liebesgeschichte, 1955.
Michaels Rückkehr, 1957.
Kurzgeschichten, 1961.

П'єси:
Die Ursache, 1929.
Karl und Anna, 1929.
Hufnägel, 1930.
Der Außenseiter, 1937.
Maria, 1939.
Die Kurve, 1955.
Die Hutdynastie, 1955.
Baccarat, 1957.
Ruth, 1960.