Цурута Горо. Історія портрета
Це було на початку осені 1920 року. Я жив тоді в Отіаї. Одного разу, коли я чекав електрички, на платформі малолюдної на ті часи станції Мадзіро з’явився сліпий росіянин з хвилястим сріблясто-попелястим волоссям, у чорному пальті наопашки, з гітарою в руках. Він був сам-один і дуже сумний.
Я одразу ж догадався, що цей росіянин — Єрошенко, про якого знав уже з розповідей.
- Пробачте, ви не Єрошенко? — звернувся я до нього.
- Так,— відповів він, не підводячи голови,— А ви хто?
- Я Цурута, художник. Даруйте, що я звертаюсь до вас в таким несподіваним проханням, але мені хотілося б намалювати ваш портрет. Чи не погодитесь ви позувати мені?
Інший на його місці був би, очевидно, здивований і розгніваний таким безцеремонним звертанням, а Єрошенко відповів мені із щирою слов’янською простодушністю:
- Цурута... А, знаю, мені розповідали про вас. Добре, я поговорю з хазяйкою, і ми вирішимо.
Він розмовляв зі мною невимушено, неначе з давнім знайомим...
Підійшов поїзд, і ми розлучилися, домовившись зустрітися через кілька днів у домі Накамура на Сіндзюку.
Саме тоді я повернувся до Токіо після своїх трирічних мандрів по Маньчжурії і одразу став палким прихильником школи європейського живопису.
Мої колишні однокурсники, вибравши на той час уже своє місце в житті, належали до певних організацій і шкіл, а мені хотілося вирватися з вузьких рамок Японії, поблукати по землі, своїми очима побачити величезний світ. Малював я лише від випадку до випадку.
Певна річ, так не могло тривати до безконечності.
Коли я жив у Мукдені, мій друг Накамура Цуне не раз писав мені, що час уже повернутися і працювати разом із своїми друзями. Засумувавши за батьківщиною, я вирішив скористатися з нагоди і повернутися до Токіо...
Мої надії справдились. Порадившись із хазяйкою дому, добродійкою Сома, Єрошенко погодився позувати. По дорозі в Отіаї я заскочив до Накамура Цуне і сказав, що збираюсь малювати портрет Єрошенка. Накамура запропонував працювати разом у нього в майстерні — йому теж хотілося намалювати цей портрет. Своєї майстерні у мене тоді не було, і його запрошення було дуже до речі. Але я боявся, що портрет не вдасться.
Нарешті ми запросили Єрошенка до майстерні ІІакамура і обидва заходилися працювати. Я малював Єрошенка у напівоберті, Накамура — в анфас. Але потім я змінив свій намір, витер усе і почав малювати його в профіль.
Накамура взявся за пензель після довгої перерви, але робота в нього посувалася успішно, він і сам це почував і часом не міг стримати вигуку захоплення. Ця трепетність м’якого волосся, затінені, глибоко запалі очі, лінії чола, носа, рота — усе сповнювало портрет великою життєвою силою.
Шість днів вія гарячково працював. Нарешті я не витримав:
- Чи не пора вже закінчувати, Накамура-кун? — спитав я, боячись, що в нього знову почнеться кровохаркання.
- Ще б хоч один день,— попросив він,— слабувато намальовано нижню частину обличчя.
Але я наполягав на своєму. Накамура, незважаючи на сильну втому, протестував, потім нарешті потроху здався.
Обидва портрети з’явилися на черговій імператорській художній виставці, і особливо глибоке враження на всіх справив портрет роботи Накамура.
Але художник зліг тієї ж ночі, коли було закінчено цей портрет, і лікарі якнайсуворіше приписали йому абсолютний спокій.
Л-ра: Єрошенко Василь. Квітка справедливості. Легенди, казки, нариси, вірші, статті. – Київ, 1969. – С. 233-234.
Твори
- Бірманська легенда
- Вежа для падіння
- Глек мудрощів
- Закордонна подорож сліпого есперантиста
- Квітка Справедливості
- Країна Райдуги
- На березі
- Одна сторінка в моєму шкільному житті
- Серце орла
- Тісна клітка
- Трагедія курчати
- Час-Мудрець
- Шахова триходівка
Критика
- Архівні документи та друковані джерела кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. як невід’ємна складова Біографічних досліджень міжнародної науково-дослідної групи «Василь Єрошенко та його доба»
- Єрошенко у Китаї
- Китайські відлуння з життя Василя Єрошенка
- Людина з легенди
- Орлиний політ Єрошенка
- Поетика прози Василя Єрошенка
- Про досвід ідентифікації декількох течій християнства в символістських текстах Василя Єрошенка японською мовою («Орлині душі» та «Квітка Досконалості»)
- Про роль перекладів Лу Сіня у вивченні та виданні творів Василя Єрошенка в СРСР та на пострадянському просторі (до 125-річчя від дня народження В. Я. Єрошенка)
Спогади про Василя Єрошенка
