Біографія Василя Єрошенка

Василь Якович Єрошенко – письменник, педагог, етнограф, музикант; писав японською та есперанто – народився 31 грудня 1889 року (за старим стилем) (12 січня 1890) в українському селі Обухівка Старооскольского повіту на Білгородщині (зараз територія РФ) в родині заможного селянина. Був третьою дитиною в сім'ї Якова та Євдокії Єрошенків.

Коли Василеві було чотири роки, він захворів на кір. Наслідком ускладнення стали запалення легень і повна сліпота. В «Одній сторінці мого шкільного життя», написаній та надрукованій 1923 року мовою есперанто, Василь Єрошенко зазначав: «Я сліпий, осліп чотирирічним. Зі сльозами та жалобою я покинув царство яскравого сонячного світла. Було це для мене добре чи зле, я тепер не знаю. Ніч триває довго та триватиме, доки я дихатиму».

Василь Єрошенко завжди писав про себе «українець», бо дідусь і тато були українці й завжди вдома розмовляли по-українськи. Спершу батьки, виявивши у сина винятковий музикальний слух, навчали його музики вдома – із семи років Василько почав опановувати гру на гітарі та скрипці. Вчився він невтомно, до самозабуття. На все життя полюбив музику, і гітара та скрипка стали його нерозлучними друзями на довгі роки. Згодом він швидко навчився грати й на фортепіано. У дев'ятирічному віці Василя віддали в Московську школу Товариства догляду, навчання та виховання сліпих під опікою імператриці Марії Федорівни. 1908 року він її закінчив, став професійним скрипалем і грав у Москві в оркестрі сліпих. Згодом навчився грати на фортепіано й інших інструментах.

Важливим для Василя стало знайомство з Ганною Шараповою (своячкою Павла Бірюкова – секретаря та біографа Льва Толстого). Саме вона залучила юнака до есперанто – міжнародної мови, яка стала для Василя Єрошенка провідною зіркою на все життя.

1912 року, маючи як прикмету для впізнавання незнайомими помічниками-есперантистами зелену зірочку на грудях (символ есперанто) та добрі рекомендації есперантистів, Єрошенко завдяки меценатській підтримці через Польщу, Німеччину та Бельгію мандрує до Англії. Там його прийняли до Королівського коледжу для сліпих, де він вивчав англійську мову. В Англії Василь пробув пів року. Завдяки есперантистам розпочав вивчати японську мову.

В 1914 за відрядженням Російського товариства есперантистів Єрошенко вирушає до Японії, а звідти у 1916 – до Сіаму, Бірми, Індії. В усіх цих країнах він вивчав стан освіти сліпих, традиції та побут тамтешніх незрячих; в Японії викладав есперанто на курсах при університеті, а також у Токійській школі для сліпих. Особливо глибоко Єрошенко вивчав японську мову, літературу, філософію та мистецтво. До Японії він повертається у 1919, а 1921 року за активну участь у товаристві пробудження народу «Ґьомінкай» його висилають за спеціальним розпорядженням уряду до Владивостока.

Від 1922 жив у Китаї (Шанхай, а потім, з лютого, Пекін). Дружив з видатним китайським письменником Лу Сінем, за рекомендацією якого викладав есперанто та російську літературу в Пекінському університеті. Лу Сінь переклав з японської декілька казок Єрошенка та його п'єсу «Рожеві хмарини», зобразив Єрошенка у своїй ліричній новелі «Качина комедія».

1924 року повернувся до Москви, працював перекладачем у Комуністичному університеті трудящих Сходу ім. Сталіна, читав лекції, викладав російську мову японським студентам. Також займався організацією навчання сліпих. Брав участь у роботі багатьох міжнародних заходів, зокрема Міжнародних конгресів есперантистів: XIV (Гельсінкі, 1922), XV (Нюрнберг, 1923).

У 1929, імовірно, кілька місяців перебував на Чукотському півострові у молодшого брата, який працював там ветеринарним лікарем. Тут теж знайомився з побутом народів Крайньої Півночі (документально, крім текстів самого Єрошенка, його перебування на Чукотці поки що не підтверджене). Серію казок і нарисів «Із життя чукчів» опублікував у закордонному журналі «Есперанта Лігіло». Потім працював викладачем у середніх школах та коректором друкарні для сліпих у Москві.

У 1935–1942 був засновником та директором першого дитячого будинку-інтернату для сліпих у Туркменістані (у селі Моргуновка біля Кушки), до 1945 – вчителем у ньому. Здійснив силами учнів постановку дитячої опери Миколи Лисенка «Коза-дереза» як шефський концерт для колгоспників с. Моргуновки. Запропонував брайлівську абетку для туркменської мови.

У 1946–1948 викладав англійську мову в Московському інституті сліпих у Москві, а в 1949–1951 – у вечірній школі лікнепу сліпих у Ташкенті. Повернувся до рідного села вже тяжко хворим на рак шлунка в серпні 1952 року. Перед смертю впорядкував свій архів, що важив близько трьох тон, і заповів його Товариству сліпих. Після його смерті бібліотека, яку він заповів Старооскольскому осередку ВОС, була спалена.

Василь Єрошенко помер 23 грудня 1952 року в Обухівці.

Літературна діяльність Василя Єрошенка

Літературний дебют відбувся японською мовою: твори були надруковані у часописі Токійської школи сліпих, а також «Оповідь паперового ліхтарика» (1916) й «Дощ іде» (журнал «Кібо» («Мрія», 1916)). Японською мовою було видано збірки «Досвітня пісня» (1921), «Останнє зітхання» (1921), «Заради людства» (1924).

У 1959–1961 в Японії видано тритомник творів Єрошенка, а згодом – серію з шести брошур на есперанто (1979–1996, видавець Міне Йосітака). 1956 року в Японії вийшла монографія Такасугі Ітіро «Сліпий поет Еросіенко». Портрет Єрошенка пензля японського митця Накамура Цуне – один із найвідоміших експонатів Національного музею сучасного мистецтва в Токіо.

Мовою есперанто Єрошенко написав, зокрема, автобіографічний нарис «Сторінка з мого шкільного життя», що увійшов до його збірки віршів, оповідань та нарисів «Стогін самотньої душі» (Шанхай, 1923).

У літературній спадщині письменника нерозривно поєдналися традиції Заходу і Сходу, європейського романтизму і східного символізму. Прикладом такого синтетичного поєднання може бути казка «Країна Мрії», написана ритмізованою прозою мовою есперанто в Шанхаї.

У казці-притчі «Дощ іде» Єрошенко розмірковує про приховану спільність усіх релігій і про те, що – залежно від сприймання різних людей – абстрактне божество, всесвітній дух може конкретно втілюватись у Христі, Магометі чи Будді. У його творах відчутний вплив ідей бахаїзму, вчення, яке виникло в Персії і було досить популярне на Сході на початку XX ст. Бахаїсти проголошували рівність усіх людей, пропагували есперанто як мову міжнаціонального спілкування. Єрошенко переклав із перської мовою есперанто «Одкровення» засновника цього вчення Алі Бахаули.

Василь Єрошенко – письменник-символіст, і його літературна творчість вперше детально аналізується Ю. Патлань та С. Прохоровим, які визначають особливості поетики та семантики текстів, створених мовою есперанто та японською.

Працюючи у складі оркестру для сліпих, він брав участь у гастролях на Кавказі та в деяких містах Російської імперії (влітку 1911). Пізніше, зокрема в Китаї, виступав із сольними концертами на пропаганду есперанто, виконуючи японські, російські та українські пісні. В Китаї також виступав із доповідями про творчість російських письменників. Під час XV конгресу есперантистів у Нюрнберзі (1923) на конкурсі декламаторів одержав першу премію за найкращу вимову на есперанто (читав власного вірша «Antaudiro de ciganino» («Віщування циганки»)). Викладаючи в Моргуновці, крім постановки «Кози-дерези», підготував зі своїми вихованцями концерт з українських пісень для мешканців сусіднього села – переселенців з України.

В Україні виходили збірки творів Єрошенка у перекладах Н. М. Гордієнко-Андріанової (з есперанто та рос. мов) «Квітка Справедливості» (1969) та «Казки та легенди» (переклади з есперанто, здебільшого Н. М. Гордієнко-Андріанової, 2004, 2006), а також публікації в періодиці (наприклад новела «Химерний кіт», брайлівський текст якої на есперанто був розшуканий незрячими есперантистами в Будапешті – тут видавався брайлівський журнал для есперантистів «Esperanta Ligilo», де друкувався Єрошенко), текст переданий Н. М. Гордієнко-Андріановою. – Україна, 1989, № 50, с. 10-12; нарис із життя чукчів у перекладі з есперанто українською В. Паюка «Шахова триходівка» – Всесвіт, 2000, № 7/8, с. 94-105 тощо.

Переклади творів Єрошенко українською, а також статті про нього увійшли до хрестоматії з літератури Північної Слобожанщини «Слобожанська хвиля» (упор. В. Оліфіренко, Св. Оліфіренко, Донецьк).

Творчість Василя Єрошенка є прикладом духовного синтезу традицій українського народу та багатовікової культури Сходу. Українець Єрошенко став своєю людиною на Сході, він сприймав світ душею, серцем, а не очима, саме тому він увійшов у найтонші сфери східної духовності.

Біографія

Твори

• Бірманська легенда
• Вежа для падіння
• Глек мудрощів
• Закордонна подорож сліпого есперантиста
• Квітка Справедливості
• Країна Райдуги
• На березі
• Одна сторінка в моєму шкільному житті
• Серце орла
• Тісна клітка
• Трагедія курчати
• Час-Мудрець
• Шахова триходівка

Критика

• Архівні документи та друковані джерела кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. як невід’ємна складова Біографічних досліджень міжнародної науково-дослідної групи «Василь Єрошенко та його доба»
• Єрошенко у Китаї
• Китайські відлуння з життя Василя Єрошенка
• Людина з легенди
• Орлиний політ Єрошенка
• Поетика прози Василя Єрошенка
• Про досвід ідентифікації декількох течій християнства в символістських текстах Василя Єрошенка японською мовою («Орлині душі» та «Квітка Досконалості»)
• Про роль перекладів Лу Сіня у вивченні та виданні творів Василя Єрошенка в СРСР та на пострадянському просторі (до 125-річчя від дня народження В. Я. Єрошенка)

Спогади про Василя Єрошенка

• Акіта Удзяку. Весна не може не настати!
• Егуті Кійосі. Чаша страждань
• Лу Сінь. Качина комедія
• Лу Сінь. Реальна мрія
• Фукуока Сеїті. У Пекіні
• Ху Юй-чжі. Друг пригнічених
• Цурута Горо. Історія портрета