01.01.2024

Василь Єрошенко. Глек мудрощів

Давно колись правив у Індії великий володар — раджа. А першим міністром у нього був мудрець на ймення Білкул. Ані в цій країні, ні в сусідніх не було людини, котра б не чула про нього. Поки Білкул залишався міністром, вороги й думати не сміли про те, щоб зачати сварку з раджею і піти на нього війною.

Багато різних переказів розповідають люди про Білкула. От послухайте лишень один із них.

Мудрість Білкула не раз ставала у великій пригоді його країні, та йому самому вона завдавала самих тільки прикрощів. Так сталося й того разу.

Якось уранці раджа, умиваючись, розлив на підлозі краплину дорогої питної води. Це вельми засмутило його. Він нахилився, вийняв хусточку й заходився збирати розлиту краплину. Білкул, що стояв поблизу, посміхнувся.

Раджа помітив, що Білкул глузує з його скупості, і засоромився. Але великому володареві не хотілося, щоб Білкул мав його за скнару, тому, усе ще шкодуючи в душі за розлитою краплиною, він звелів спорудити на міському майдані водограй із питної води. Білкул здогадався, чого раджа дав такий наказ, і знову стиха засміявся.

Розгнівавшись, раджа спитав його, з чого це він так сміється.

- О володарю,— відказав на те мудрий Білкул,— той, хто розлив краплину води, не поверне її, навіть збудувавши цілий водограй!

Раджа розгнівався ще дужче: довелося Білкулові залишити службу при дворі й переїхати до села.

Раджа, звичайно, невдовзі й забув про нього. Але мудрі люди тієї країни були дуже засмучені й стривожені.

«Якщо немає в палаці Білкула,— казали вони,— не минути нам якоїсь біди!»

Аж тут і правителі сусідніх країн прочули, що Білкула, якого вони так боялися, вигнано з палацу. І почали вони тоді вишукувати привід, щоб оголосити раджі війну.

І от правитель однієї могутньої держави вирядив до двору раджі послів з таким листом:

«Негайно пришліть мені повний глек мудрості! Якщо ж не виконаєте моєї вимоги, присилайте тисячу мірок золота. А коли й це відмовитеся виконати, ми підемо на вас війною!»

Довелося раджі замислитися над зухвалим посланням. Скликав він своїх радників. Але вони теж були дуже спантеличені такою вимогою і не могли нічого придумати.

«Де ж це чувано, щоб мудрість можна було помістити у глечику! Адже мудрість навіть і на тацю з голови не вичавиш! Хто ж зуміє наповнити мудрістю цілий глек?»

Отак усі вони думали-гадали, га пуття з того — ніякого.

Один тільки Білкул міг би придумати, як наповнити мудрістю глек. Отож раджі залишалося або стерпіти образу й відіслати правителеві сусідньої країни тисячу мірок золота, або почати з ним війну, або розшукати Білкула.

Та як знайти мудреця, котрий не знати де ховався од гніву свого повелителя?

Знову зібралися радники, довго думали-гадали і нарешті придумали...

Другого ранку по всіх селах розіслано гінців, що загадали усім старостам певного дня, у певну годину прибути до двору володаря. Старости вирішили, що скоїлось лихо, страшенно напудилися і напівживі од ляку з’явилися до раджі. Вони падали ниць перед палацом і, цілуючи землю, на всю губу вихваляли чесноти найяснішого пана. Нарешті вийшов до них сам великий володар і оголосив свою волю:

- О вірні мої слуги! Зараз кожному з вас дадуть по одному цапові. Рушайте по домівках і цілий місяць годуйте їх досхочу. Та тільки затямте собі: за місяць цап не повинен ані розжиріти, ані охлянути. Дивіться, щоб важив він точнісінько стільки, як зараз. Того, хто виконає цю умову, я щедро нагороджу, а хто не виконає — страчу на горло.

Украй збентежені старости ще раз віддали шану володареві та й рушили по домівках зі своїми злощасними козлами.

Староста того села, де переховувався Білкул, теж привів із собою цапа, та ніяк не міг придумати, як виконати наказ володаря. Думав він, думав, нарешті покликав мудреця.

Білкул одразу здогадався, що він, напевне, знадобився при дворі раджі. Тож, посміхаючись, дав безталанному старості таку пораду: «Годуй цапа донесхочу, та тільки прив’яжи його біля клітки з голодним тигром».

Староста так і зробив. Годували цапа досхочу, але він зовсім не гладшав, бо завжди бачив перед собою страшного, розлюченого хижака.

Через місяць старости знову прибули до палацу, і виявилося, що у всіх цапи або розжиріли, або зовсім охляли; тільки в одного цап лишився точнісінько такий самий, як був місяць тому.

Покликав раджа до себе щасливого старосту, розпитав його про все і одразу ж послав гінця до Білкула, пропонуючи йому знову посісти посаду першого міністра. Білкул погодився і повернувся до палацу.

Що ж він зробив, почувши про зухвалу вимогу правителя сусідньої країни? Насамперед Білкул пообіцяв неодмінно прислати повний глек мудрощів. Потому, взявши глек, пішов на баштан, вибрав там маленьку диньку, яку можна було просунути у глек, поклав її туди та й залишив. Диня незабаром виросла і заповнила увесь глек. Тоді Білкул перерізав огудиння і послав диню у глечику до сусідньої країни з таким листом:

«Посилаємо вам повний глек мудрості. Постарайтеся вийняти, не розбивши те, що в ньому міститься, і поверніть нам глечика. Якщо не зможете цього зробити — пришліть дві тисячі мірок золота. А коли відмовитеся виконати наші умови,— ми оголосимо вам війну».

Правитель сусідньої країни одразу зрозумів, що Білкул повернувся до палацу і що тепер краще не починати сварки з раджею.

Так і довелося йому послати раджі дві тисячі мірок золота й тим самим визнати, що він не зміг вийняти із глека «мудрість» Білкула.

Біографія

Твори