01.01.2024

Егуті Кійосі. Чаша страждань

Четвертого червня (1921 р.) за найсуворішим розпорядженням японських властей Василя Єрошенка було припроваджено до каюти пароплава «Ходзан-мару», що відпливав із порту Цуруга, і вислано з Японії. Тепер він, напевно, вже у Владивостоці.

Звичайно, не як мандрівник приїхав він до Владивостока. Його доставлено туди як бездушний вантаж, силоміць. Ця висилка, проведена за розпорядженням японських властей, була тяжкою образою і приниженням для нього.

Які почуття клекотіли в його душі, коли він, зазнавши такого приниження, після семилітньої розлуки вперше ступив на рідну землю своєї вітчизни, коли лагідний літній вітерець розвівав його хвилясте лляне волосся?

Мабуть, ці 450 миль по Японському морю на все життя залишились найгіркішим його спогадом. Може, прислухаючись до плескоту хвиль, що хлюпали у борт пароплава, він пригадував усе своє тридцятирічне багатостраждальне життя і не раз крадькома змахував сльози. Може, часом, щоб хоч трохи розважити душу, він починав стиха наспівувати своїх улюблених з дитинства пісень.

Мені дуже боляче думати про це. Очі мої мимоволі наповнюються слізьми. І разом з тим серце переповнюється гнівом проти тих, хто так образив його. Хоч як вони викручуються, ясно, що цю висилку було здійснено лише шляхом грубого насильства...

Поводилися з ним гірше, ніж з бродячим псом — адже навіть пса, якого збираються вбити, кидають па візок і вивозять.

Після арешту йому заборонили з будь-ким бачитися, за винятком пана Сома і ще двох чоловік. Навіть Акіта Удзяку, з яким Єрошенко приятелював з часу приїзду до Японії, не дістав дозволу на побачення з ним. Жорстокість поліцейських доходила до того, що вони навіть не прийняли принесеної йому передачі, нахабно заявивши при цьому: «Ми годуємо його так, щоб він тільки не здох з голоду». Однієї цієї фрази досить, щоб зрозуміти, як не по-людському з ним поводились...

Незабаром після його арешту до поліції прийшов пан Сома і попросив ненадовго відпустити Єрошенка, щоб він зміг хоча б скласти домашні речі. Але панові Сома заявили: «Складе свої речі в поліції». Усі речі Єрошенка перевезли з дому Накамура до поліції. У напівтемному кутку брудного приміщення, сидячи навпочіпки, він навпомацки перебирав одну за одною свої речі і гірко, з сумом у серці робив останні розпорядження: «Це віддайте кому-небудь», або «Це не потрібне, викиньте», або «Оце я візьму з собою в Росію».

Напевно, о тій хвилині спливали в його уяві пов’язані з цими речами спогади, особливо спогади про близьких друзів, що залишалися в Японії; і з-під його щільно заплющених повік виступали гіркі сльози. Мені невимовно важко думати про це...

Зараз я хочу розповісти ще про одне. Висилка Єрошенка, так само як і розгін Соціалістичної Ліги, була справою рук колишнього начальника поліцейського управління Кавамура.

Вчинок цей сповнив серця японської молоді глибокою ненавистю до деспотизму, і ця ненависть розпушить ґрунт для майбутніх соціальних змін. Як почуватиме себе пан Кавамура, якщо коли-небудь йому доведеться відповісти за все перед «улюбленою вітчизною»?

Я зустрічався з Єрошенком всього тільки двічі. Вперше — увечері 16 квітня 1921 року на зборах товариства Гьомінкай у залі «Канда». Вдруге — 9 травня, у ніч, коли було розігнано II з’їзд Соціалістичної Ліги і ми перебували під арештом у поліцейському управлінні. Але навіть ці дві зустрічі на все життя залишили незабутнє враження.

Хвилясте лляне волосся до пліч, ніжне, ледь-ледь жіночне обличчя, щільно заплющені очі, світла сорочка, широкий пояс із пряжкою, завжди трохи схилена праворуч голова — весь його зовнішній вигляд, пройнятий якоюсь артистичною гідністю, викликає в мене невимовно тепле почуття. Особливо прекрасний був Його негучний голос, що зраджував у ньому натуру пристрасну і мрійну.

Зараз, коли я пишу ці рядки, його образ так виразно постає переді мною! Особливо запам’яталася мені його промова на зборах товариства Гьомінкай. От і зараз я ніби знову чую його прекрасний голос. «Чаша страждань» — так звалася ця його промова.

«З далеких часів стародавньої Греції і Риму до наших днів нещасні, знедолені люди боролися, прагнучи визволитися від жахів тиранії, і не раз до дна випивали гірку чашу страждань. Раби Греції і Риму прагнули позбутися своїх жорстоких деспотів, селяни Франції — ненависної аристократії, російські робітники і селяни — безмежної сваволі у своїй країні. Багато разів усі вони жертвували своїм життям і випивали повну чашу горя. Нам судилося випити нову чашу страждань. Але ми сподіваємося, що для нещасних і знедолених ця гірка чаша буде останньою...»

Потім він заговорив про те, як помиляються відсталі від життя люди у своїх поглядах на соціалістичний і робітничий Ррух.

«Кажуть, коли зникають пацюки, значить, у цьому домі пожежа. А насправді пацюки тому й покидають цей дім, що в ньому пожежа. Кажуть: мурашки тікають з греблі,— значить, буде повідь. Але через те і тікають з греблі мурашки, що почалася повідь. Люди, що відстали від життя, кажуть: раз соціалісти й робітники бунтують — значить, світ став поганий. А насправді тому й бунтують робітники й соціалісти, що світ погано збудовано...»

Він промовляв так хвилин сорок і, мабуть, не було жодної людини з усієї трьохтисячної аудиторії, кого не схвилювала б його промова. Ця промова справді була як музика, поезія. Його акцент європейця, європейські звороти мови, щире завзяття, з яким він говорив, красивий тембр голосу — усе це зачаровувало слухачів. Йому не раз палко, від усього серця аплодували...

Навряд чи коли-небудь він знову приїде до Японії. Ні, тепер неможливо на це сподіватися...

...Десь далеко, по той бік Японського моря, поневіряється тепер сліпий поет, що не переставав мріяти про утопічну вільну землю.

Де ж то мандрує тепер у своїх стоптаних черевиках цей знедолений бідолаха, на чиєму тілі ще не загоїлися рани й не посходили синці від чобіт японських поліцаїв, а в серці ще не вщух гострий пронизливий біль?

І коли я думаю про це, очі мої знову наповнюються слізьми, а в серці спалахує полум’я гніву.

Червень 1921 р.

Л-ра: Єрошенко Василь. Квітка справедливості. Легенди, казки, нариси, вірші, статті. – Київ, 1969. – С. 235-238.

Біографія

Твори