01.01.2024

Фукуока Сеїті. У Пекіні

Я хочу розповісти лише про найперші місяці після переїзду Єрошенка до Пекіна з сумного й похмурого Шанхая. Ці рядки знову повернуть мене до тих щасливих часів. Єрошенка запросили тоді викладати у Пекінському університеті, і з кінця березня до середини квітня ми жили з ним разом.

У той час я був студентом Токійського університету, і Єрошенко запросив мене приїхати до нього в Пекін. Я вирішив поїхати. Відпустив довге волосся, підробив трохи грошей уроками англійської мови в школі і, дочекавшись шкільних канікул, вирушив до Пекіна.

На вокзалі мене ніхто не зустрів. Діяти було нічого, я найняв рикшу й назвав адресу: Бадаовань, 11. Там жили рідні Лу Сіня.

Бадаовань виявився безлюдною вуличкою з тихими, самотніми особняками. Саме тут і знайшов нарешті Єрошенко притулок і захисток від осоружних японських чиновників. У великому будинку, оточеному садком, жив Лу Сінь з дружиною і матір’ю. Ліворуч був флігель, в якому влаштовували гостей, тут же — і робочий кабінет Лу Сіня. Його брати Цзо-жень і Цзянь-жень зі своїми родинами жили в будинку, що стояв трохи одда- лік. Там же помістили і Єрошенка. Вікна його кімнати, розта-шовані якраз навпроти будинку Лу Сіня, завжди світилися до пізньої ночі.

Мені виділили кімнатку поряд з ним. Так майже три тижні я прожив поруч із Єрошенком.

Дружина Цзянь-женя і її сестра були японки, Лу Сінь і Чжоу Цзо-жень могли вільно не тільки розмовляти, але навіть мислити по-японськи, і Єрошенко, що не знав ще як слід китайської мови, почував себе неначе знову в Японії. П’ятеро дітлахів Цзянь-женя і Цзо-женя теж вільно балакали по-японськи, а після мого приїзду стало ще веселіше, і в осяяному сонцем садку біля дому не затихали радісні голоси і сміх. Єрошенко дуже подружився з дітворою.

Лу Сінь тоді працював у міністерстві освіти і цілими днями не бував дома... А ми з Єрошенком, полишені на самих себе, у вільний час вирушали куди-небудь на прогулянку.

Пригадую, як уперше нам довелося їхати на ослах — трамвая в Пекіні тоді ще не було, і тому коні і осли поряд із рикшами правили за єдиний засіб пересування. Єрошенко умів їздити верхи, отож він сів на свого осла і з надзвичайною швидкістю помчав вулицею. А я вперше в житті сідав на осла і, потерпаючи, що він мене скине, кликав Єрошенка, але він тільки весело сміявся у відповідь...

Якось ми на ослах вирушили' за місто. З нами був молоденький поводир Єрошенка — Чан-лінь. У Пекін уже прийшла весна, наші осли жваво бігли повз загородні садки, де вже розцвітали персики і сливи. Ми милувалися чудесним краєвидом, слухали щебетання птахів у сосновому лісі, і все це так нагадувало нам Японію.

Пригадується мені і концерт 2 квітня у вечірній школі при університеті під час канікул, коли Єрошенко співав під акомпанемент гітари. Слухачів було небагато, але поет співав так, неначе перед великою аудиторією в Токіо.

У Пекінському університеті його поважали, але близьких друзів у нього там, здається, не було.

Тихі нічні години Єрошенко заповнював творчістю. У його кімнаті допізна світилася лампа, приходив Лу Сінь, і часто далеко за північ тривали жваві розмови. При цьому зовсім не почувалося, що Лу Сінь — китаєць. Він умів так пройматися настроєм, думками свого співрозмовника, що зовсім перевтілювався. Навіть на жарти Єрошенка він відповідав теж японськими жартами...

Найбільше я люблю у Єрошенка п’єсу «Рожеві хмарки». Вона увійшла до другого видання вибраних творів Єрошенка за моєю редакцією. Я рекомендував Лу Сіню перекласти її на китайську мову, і він почав працювати над цим перекладом, інколи звертаючись із запитаннями до мене, якщо траплялися незрозумілі назви рослин чи тварин. Переклад було закінчено у липні того ж року, а видано рівно через рік, коли Єрошенко вже покинув Пекін.

Л-ра: Єрошенко Василь. Квітка справедливості. Легенди, казки, нариси, вірші, статті. – Київ, 1969. – С. 239-241.

Біографія

Твори