16-10-2023 Франк Леонгард (Leonhard Frank) 56

Стилістичне навантаження парантези в романах Л. Франка

Л. Г. Марченко

Для Леонгарда Франка, у творах якого відчувається значний вплив розмовної мови, характерне широке вживання парантези (фр. paranthese — вставне слово, вставне речення) як своєрідного стилістичного прийому для вираження різної суб’єктивної оцінки й емоційного ставлення до висловлювання.

У парантетично ускладнених реченнях, що складаються з основного речення (Stammsatz) і парантези (Schaltsatz), парантеза, поряд з обґрунтуванням, поправкою і подробицями та іншими об’єктивними доповненнями, часто виділяє основну думку того, хто говорить. Це відбувається в результаті або логічного уточнення, або суб’єктивної оцінки.

У такому типі речень найбільш важливим є граматичний зв’язок між основними реченнями і вставним, який отримав назву приєднувального.

Досліджуючи зовнішні ознаки парантетичного ускладненого речення, можна виділити два типи зв’язку.

Асиндетичний зв’язок (семантичний і інтонаційний зв’язок парантези з основним реченням). Наприклад:

An diesem Morgen — die Schülerinnen saßen schwätzend in den Bänken — kam der Lehrer später als sonst aus dem Oberstock herunter ins Schulzimmer und sagte in die plötzliche Stille. Jetzt ist unsere Rose tot («Mathilde»).

Парантеза у цьому реченні підкреслює буденність початку шкільного дня і тим самим виділяє трагічне повідомлення вчи теля про смерть своєї дочки.

Полісиндетичний зв’язок (парантеза пов’язується з основ ним реченням за допомогою лексико-граматичних приєднувальних засобів, перш за все займенників (вказівних, особових), займенникових прислівників, прислівників, сполучників сурядності і підрядності). Наприклад:

Frau Rosenkranz — das ist die neue Wirtin vom «Goldenen Anker» — war in der Kirche («Die Jünger Jesu», S. 256); Nach dieser Versammlung — es war an einem Sonntagnachmittag gingen die Jünger in den Keller der Klosterkirche («Die Jüngci Jesu», S. 376). Mit den Abreitern — auch die drei eleganten Hei ren waren darunter — marschierte das Regiment dem Stadl і um і м zu... («Von drei Millionen drei», S. 81). Ein Mädchen aus dem Nachbartal — sie ist verwandt mit meinem Mann — ging vor lau ger Zeit nach Bern («Mathilde»).

Слід зазначити, що парантеза з полісиндетичним граматичним зв’язком тісніше пов’язана з основним реченням, ніж парантеза з асиндетичним зв’язком.

Якщо парантезу вводить сурядний сполучник, то зв’язок її з основним реченням ще більше зміцнюється. Наприклад:

In einer Woche — und vier Flugstunden — bin ich wieder bei Dir («Mathilde», S. 162). Die Karten aus der Schweiz, aus Italien, aus Deutschland, Österreich — und die letzten wieder aus Italien — lagen zu einem Stoß gesammelt auf dem Tischchen im kleinen Louis-Seizesalon («Mathilde»).

Такий лексико-граматичний зв’язок призводить до певних інтонаційних змін, а саме: зменшується пауза перед парантезою.

Вставні речення поглиблюють зміст смислової структури висловлювання, вносячи у нього нові відомості Про факти об’єктивної дійсності. Утворення необхідної смислової глибини йде різними шляхами. Основними з них є:

Уточнення, конкретизація змісту висловлювання, уточнення місця або часу, вказівка на особу, подію, уточнення змісту шляхом виключення частини з цілого або включення її. Наприклад:

Sie [Lydia] erhob sich sofort — in wenigen Minuten war der Kuppeekoffer gepackt, — kaufte im Reisebüro des Hotels ein Billet nach Berlin und saß zwanzig Minuten später im rollenden Zug («Bruder und Schwester»).

У виділеній парантезі, за допомогою якої автор підкреслює обмеженість часу для збирання героїні в дорогу, ми особливо чітко відчуваємо поспішність від’їзду Лідії з міста, викликаного її рішенням назавжди порвати з коханою людиною.

Sie waren Wanderer ins Nichts: zwei braungebrannte Skelette... («Von drei Millionen drei»).

Шляхом виключення частини з цілого при допомозі парантези Л. Франк виділяє з усієї маси безробітних, яких він називає мандрівниками в нікуди, своїх безробітних героїв, і в парантезі два загорілі скелети ми відчуваємо біль автора за своїх героїв, засудження ним існуючого безробіття.

Пояснення фактів, роз’яснення смислу висловлювань, додаткові зауваження автора, без яких зміст основного компонента не має необхідної глибини. Наприклад:

Sie [Johanna] beurteilte die Ereignisse — die Entfesselung des Krieges durch Deutschland, die Verwüstung Europas, das unfaßbar bestialische Abschlachten von Millionen unschuldiger Menschen — nur ihrem persönlichen Erlebnis aus («Die Jünger Jesu»).

Тільки завдяки парантезі ми дізнаємося про події, які потрясли Європу і стали особистою трагедією Йоганни, що дуже важливо при розкритті основного змісту твору.

Причиново-пояснюючі конструкції.

Zehn Minuten später — die Nacht war kühl — schlüpften David und der Schlangenmensch in die Mäntel... und gingen heim wärts («Die Jünger Jesu»).

Саме парантеза die Nacht war kühl зумовлює зміст основ ного висловлювання. Це речення легко можна було б перетво рити в складнопідрядне з підрядним реченням причини (Weil die Nacht kühl war, schlüpften David und der Schlangenmensch in die Mäntel), але тоді воно втратило б свою легкість, жвавість, побіжний характер зауваження, що так характерно для розмовної мови.

Вставні конструкції, які мають характер оцінки, розкривають ставлення автора до зображуваної події. Наприклад:

Durch einen Faustschlag, zum Giück nicht auf sein natürliches Auge, war sein gläsernes Auge herausgesprungen («Die Räuberbande»).

Парантеза допомагає своїм «змістом», тобто вираженням певних емоцій, уяснити ту експресію, яку автор вкладає в зміст основного висловлювання (автор вболіває за свого героя, який у бійці ледве не втратив друге око).

Вставна конструкція не може починати речення, і це зумовлено тим, що потреба у вставній конструкції може з’явитися тільки після того, як уже викладено основний зміст висловлювання або яку-небудь його частину. При інтерпозиційному положенні парантеза різко розриває логіко-граматичні відношення між членами речення, при постпозиційному включенні — відношення між окремими реченнями, але в обох випадках зупиняє увагу на значенні того факту, про який повідомляється в основному реченні. Пор.:

Eines Tages, Monate waren vergangen, wurde er (Michael) im Romanischen Café vom Blitz der Wirklichkeit getroffen («Links wo das Harz ist», S. 565),; Sie (die Arbeitslosen) zogen die Mäntel und die Röcke aus (Hemden besaßen sie nicht mehr...) («Von drei Millionen drei»).

Пам’ятаючи, що у мові нема абсолютно ізольованих явищ, ми відзначаємо, що обидві конструкції (інтерпозиційна парантеза в першому реченні і постпозиційна в другому), хоча і з різних боків, доповнюють основне речення і разом з ним складають смислову єдність, яка створюється внутрішнім змістом основного і вставного речень. Це ще раз підкреслює діалектичну взаємозумовленість мовних явищ. Проте це зовсім не суперечить твердженню, що вставна конструкція може відноситися як до всього речення в цілому, так і до окремих його членів або до групи членів речення. Тут ми можемо говорити про більший або менший ступінь зв’язку парантези з частинами основного речення.

Проілюструємо сказане на прикладах.

Der Soldat setzte, sich, blickte über den Fluß hinweg — und war auf der Farm in Pennsylwania («Die Jünger Jesu»).

Парантеза в постпозиції відноситься до всього речення і посилює звучання основного висловлювання: оточуючий ландшафт нагадав солдату про його батьківщину.

Er hatte ein langes Gesicht — alles blond («Die Jünger Jesu»).

Парантеза в постпозиції відноситься лише до одного члена речення — прямого додатка (ein Gesicht) і уточнює зовнішність героя).

Вставка в інтерпозиції, як правило, відноситься до окремого члена основного висловлювання.

Weiße Anzüge — Stück sechs Mark — seien einfach unentbehrlich in den Tropen («Von drei Millionen drei»).

Лаконічною парантезою (Stück sechs Mark) автор наочно показує мізерну вартість костюмів, у яких безробітні відправляються в пошуках щастя в інші країни.

Парантеза дозволяє виражати такі відтінки змісту основного речення, що витікають з ситуації або пов’язані з цілим контекстом. Проте синтаксична рухомість парантези у контексті зумовлена структурно-синтаксичними закономірностями речення у німецькій мові і синтаксичних груп у ньому.

Зазначимо позиційну своєрідність вставної конструкції, пов’язану з розривом лексичних і граматичних значень основного речення, коли парантеза може переривати певні граматичні зв’язки.

Присудковий зв’язок, коли парантеза зумовлює необхідність членування речення на такі синтагматичні частини, які збігаються з граматичним членуванням, тобто з групою підмета і групою присудка; залежно від порядку слів у реченні парантеза, оцінюючи чи узагальнюючи присудковий зв’язок, виділяє засобами інтонаційного членування то підмет, то присудок і робить зв’язок необхідних структурних членів більш емоційним, більш експресивним. Наприклад:

Glasauge blieb — sie waren schon zehn Schritte gegangen — plötzlich stehen («Von drei Millionen drei»).

Розрив присудкового зв’язку й інтерпозиційна парантеза особливо підкреслюють ту гостру ситуацію, в якій опинилися герої, змушені в результаті безробіття в Німеччині шукати роботи в інших країнах, змушені покинути батьківщину.

Зв’язки смислового та інтонаційно-синтаксичного цілого, утвореного перелічуванням однорідних членів речення.

Kritisch prüfte sie ihr Gesicht im Spiegel — sie war 25, gelebt hatte sie nicht — verteilte schnell zwei Dutzend Toilettengegenstände an die passenden Plätze («Traumgefährten»).

Парантеза, що розриває інтонаційно-синтаксичне ціле, концентрує на собі увагу читача, який дізнається про вік героїні і про її незадоволеність життям.

Як частина складної конструкції парантеза зумовлена в своїй структурі, позиції і значенні потребами змісту основного висловлювання і необхідністю вираження відтінків цього висловлювання.

Свідоме використання вставних конструкцій, до яких часто вдається Л. Франк, є своєрідним стилістичним прийомом, що робить виклад більш яскравим і водночас полегшує сприймання «важкої» структури речення.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1976. – Вип. 42. – С. 120-124.

Біографія

Твори

Критика