16.10.2023

Синтаксичні засоби зв’язку між самостійними реченнями в романах Л. Франка (Полісиндетичний зв’язок: сполучники und, aber)

Л. Г. Марченко

Вивчення сполучників як засобу зв’язку самостійних речень є одне з окремих питань проблеми складного синтаксичного цілого. Речення в зв’язаному мовленні, виражаючи окрему думку, звичайно нічого нового собою не являє і тільки в складі більш складної та глибокої синтаксичної єдності служить засобом вираження наших думок1.

У зв’язному монологічному мовленні складне синтаксичне ціле має більшу самостійність, ніж будь-яке речення, що входить до його складу. Речення, що групуються в складі синтаксичного цілого, об’єднуються одне з одним різними синтаксичними засобами. Найхарактернішим засобом синтаксичного зв’язку всередині складного цілого є сурядні сполучники приєднувального значення.

Синтаксичні конструкції з приєднувальними сполучниками В. В. Виноградов характеризує як такі, де частини не вміщуються в одній площині, отже смисловий зв’язок тут ґрунтується не на прямому логічному відношенні словосполучень і речень, а на домислюваних ланках2.

Таким чином, виявляється, що внаслідок приєднувального характеру зв’язків всередині складного синтаксичного цілого, само воно набуває уривчастої будови, внаслідок чого складне синтаксичне ціле не можна розглядати як просте сполучення речень, які входять до його складу. Складне синтаксичне ціле з характерними для нього сполучниковими приєднувальними конструкціями і безсполучниковими зв’язками речень, що входять до його складу, є і більш розчленоване, і більш різнорідне за своєю структурою, ніж те, що називається складним реченням3.

Вчення про складне синтаксичне ціле, за В. В. Виноградовим, належить до царини стилістичного або «експресивного» синтаксису. За останній час в колі радянських філологів значно зріс інтерес до вивчення проблем стилістичного синтаксису. (Праці В. В. Виноградова, Т. І. Сільман, Е. Різель та інших провідних лінгвістів).

Спеціальних досліджень про використання сполучників для вираження зв’язку самостійних речень у складному синтаксичному цілому в зарубіжному мовознавстві нема, в радянському мовознавстві з’явилося декілька цікавих праць на цю тему, зокрема «Проблеми синтаксичної стилістики» Т. І. Сільман.

У граматиках німецької мови зарубіжних і вітчизняних авторів це питання також не висвітлюється.

У зарубіжних авторів нема єдиного погляду з цього питання. Дехто відзначає можливість синтаксичних зв’язків між самостійними реченнями4. Але ці дослідники переважно наводять приклади на сполучення самостійних речень з ілюстрацією того чи іншого сполучника,, але не коментують його вживання. (Сюди також можна віднести Бекера, Енгеля)5. Деякі зарубіжні автори взагалі заперечують можливість синтаксичних зв’язків між самостійними реченнями і вважають, що сполучники та інші сполучникові слова, які виконують функцію зв’язку, здійснюють скоріше логічний, ніж граматичний зв’язок6.

У сучасній німецькій мові одним з найпоширеніших засобів зв’язку самостійних речень є сполучники. Тому вивчення сполучників як засобів зв’язку самостійних речень має для мовознавства великий інтерес. Сполучники, що з’єднують самостійні речення або значні відрізки тексту в складному синтаксичному цілому, відіграють ту саму роль,, що й всередині окремого речення. Сполучниковий зв’язок значно складніший, ніж зв’язок, який здійснюють займенники або прийменники,, бо останні передають в своїй основі конкретні відношення між предметами, тоді як сполучники передають передусім відношення між думками, окремими положеннями.

Зв’язок, що здійснюється за допомогою сполучників, має складніший, ніж у прийменників, характер і цей характер головним чином логічний (при цьому сполучник und менше насичений логічним змістом, ніж сполучник aber). І ще одна своєрідна властивість сполучника, коли він служить не зв’язком всередині речення, а зв’язком між реченнями і абзацами: він сприяє відвертанню уваги від окремого речення, переносячи центр уваги з окремого вислову на суцільний рух думки.

Своєрідність оформлення зв’язку між самостійними реченнями з допомогою сполучників випливає із самостійності і закінченості речень, розділених знаком синтаксичної паузи. Тому такий зв’язок має приєднувальний характер, тобто між реченнями нема такої органічної злитості, яку бачимо між частинами складносурядного речення.

Аналіз смислових відношень між самостійними реченнями, що з’єднані сполучником, і порівняння з аналогічними відношеннями всередині складно-сурядного речення, оформлюваних тими ж сполучниками, показує, що сурядні сполучники в обох випадках виражають аналогічні відношення, тобто сполучники, зв’язуючи самостійні речення. виступають у своїх основних значеннях, тільки функції їх розширюються.

Смислові відношення між самостійними реченнями так само різноманітні, як і всередині складно-сурядного речення, причому найбагатозначнішими і найпоширенішими є сполучники und, aber — «Satzbrücke», як їх називає X. Брінкман, тобто мости між реченнями.

Дослідження показують, що тема, жанр і засоби синтаксичною зв’язку, які вибирає автор, нерозривно зв’язані між собою.

Слід відзначити різноманітність засобів, якими користується Л. Франк для сполучення самостійних речень, передусім широке вживання сполучників und, aber. Проза Л. Франка відзначається структурною оголеністю, логічною розкритістю його тексту, бо сполучники та інші службові слова в реченні автор висуває на перше місце.

Висунення, наприклад, сполучника aber на перше місце в абзаці означає участь цього сполучника в створенні «зачину» або «заголовка» абзацу8.

Крім того впадає у вічі ще й короткість речень, які починаються із сполучника aber. Ця короткість створює додаткову позитивну умову для сили звучання сполучника, що вводить речення, тобто протиставне значення в цілому.

Tiefer Friede lag über der fruchtstrotzenden Landschaft. Aber sie (die Arbeitslosen) trauten diesem Frieden nicht... (L. F. Von dr. Mil. dr., S. 11).

Der Bauer blickte ihnen nach. Aber er dachte zu langsam (Von dr. Mil. dr., S. 16).

Die Errungenschaften der neuen Zeit kamen etwas verspätet. Aber sie kamen (Ochs. Mg., S. 5).

Висунення всякого слова, а особливо сполучника на початок речення означає підкреслення, виділення як самого факту зв’язку, так і характеру того логічного повороту, який підкреслює цей сполучник9. В романах Франка сполучник, що починає самостійне речення, часто співвідносить це речення з попереднім через одне, два або кілька речень чи навіть через один, два або кілька абзаців. В цьому випадку сполучники служать для вираження зв’язку, що є між окремими відрізками тексту, між абзацами, тобто вони виконують так звану «розповідну функцію» 10. Речення, що вводиться сполучником і співвідноситься з реченням більш чи менш віддаленим від нього, може бути на початку або всередині абзаца.

Залежно від цього бачимо деяку різницю в інтонації. Перед реченням, що стоїть на початку абзаца, пауза значно більша і за нею йде сильніше пониження тону, ніж перед реченням, віддаленим від попереднього абзаца тільки крапкою. Завдяки цьому речення, що стоїть на початку абзаца, більше ніж інші виділяється інтонаційно. Це дає авторові змогу використовувати червоний рядок як тематичний розмежувач тексту.

Sie (Mathilde) ging in die Ecke, kniete hin und rückte den Teller. Das Kätzchen hopste sofort zu ihr (M., стор. 14).

З цим реченням співвідноситься речення з aber, що віддалене від нього на цілий абзац:

Aber auch der Hund und der Bauerngaul spielten Mathildes Naturfrömmigkeit und liebten in ihr die Erlöserin aus der Verbannung in das Tiersein (M., стор. 14).

Sie (Katharina) sah ihren Freund (Petrus) fragend an. Новий абзац: Aber Petrus war vollständig abwesend (J. J., стор. 306).

Хоч речення з aber зовні і зв’язане з попереднім реченням, але головне значення сполучника aber тут в тому, що він служить переходом до нової теми розповіді.

Маємо багато випадків, коли червоний рядок не є тематичним розмежувачем, і речення, що вводиться сполучником і стоїть на початку абзаца, тісно пов’язане з попереднім, що стоїть наприкінці попереднього абзаца. В цьому випадку червоний рядок виділяє найважливіший момент розповіді и.

Er (der Brückenmeister) gab dem Führer der Elektrischen das Warnsignal «Brücke gesperrt!».

Новий абзац: Aber das Warnsignal für den Wagenverkehr hatte nicht funktioniert (Von dr. Mil. dr., стор. 76).

(Виділенням цього речення, тісно пов’язаного з попереднім, в окремий абзац автор підкреслює весь жах становища водія: через пошкодження сигналу попередження трамвай мчить на зруйнований міст).

У нашому прикладі речення, що вводиться сполучником aber, починає і нову тему розповіді (катастрофа на зруйнованому мосту), таким чином воно зв'язане з наступним реченням (Der Führer ließ... den Wagen weitersausen), між ними є зіставно-приєднувальні зв’язки, хоч це і не виражено спеціальним сполучником. Отже, речення, що вводиться сполучником aber, має двосторонню співвіднесеність: з попереднім відрізком тексту і з наступним реченням.

Слід сказати, що в романах Л. Франка сурядні сполучники досить часто є на початку самостійних речень при переході від мови автора до прямої мови чи навпаки.

Наприклад, сполучник und зв’язує речення, в яких виражаються мовлення і дія тої самої особи. Мова персонажа передається в формі прямої мови, а дія того ж персонажа — словами автора. «Ja, das ist wieder eine andere Sache», und er (Шрайбер) schilderte die Szene am Parkgitter» — сцена, коли до одного з трьох безробітних Шрайбера потрапляє велика купюра (Von dr. Mil. dr., стор. 56).

Цікаві випадки інверсії після сполучника und у творах Л. Франка. О. Бехагель 12 вважає, що з найдавніших часів і до XVII ст. після слова «unde» дуже часто ставили дієслово, а після нього підмет, отже, ми мали справу з інверсією. Наприклад, inti fuorun alle (Tatian). Зникнення цього явища в сучасній німецькій мові Бехагель пов’язує з тим, що такий порядок слів міг викликати непорозуміння (дивись Behaghel, S. 35).

На думку Б. М. Задорожного 13, причина виникнення інверсії після und лежить в семантичній і функціональній еволюції цього слова. В ahd «inti» мало протиставне значення новонімецького «demgegenüber» і могло виступати в функції частини присудка. Тому інверсія після цього слова була явищем досить звичайним. Згодом, коли und втратило своє значення і перетворилось на сполучник, який не є складовою частиною жодного члена речення, після цього слова повинен був встановитися прямий порядок слів.

Інверсія після сполучника und в романах Л. Франка вживається переважно в прямій мові, вона має яскраво виражений розмовний характер. Внутрішній монолог одного з головних героїв, що після дворічної мандрівки повернувся на батьківщину: нічого не досягнуто, самі втрати.

Nur waren wir damals im Vergleich zu jetzt zwanzig Jahre jünger. Und sind doch nicht zwei Jahre vergangen (Von dr. Mil. dr., стор. 148).

Інверсія після сполучника und зустрічається у Франка і в мові автора, яка неначе «розриває» пряму мову героя. Однорідний член речення (присудок) уособлюється із сполучником und в окреме речення з пропуском підмета, щоб підсилити динамізм дії.

Da schrie eine Frau bei Gruppe der Böhmen: «Der Vatert Der Vater!» Und brach weinend in die Knie (Von dr. Mil. dr., стор. 52).
Meinst du? «Du hast recht». Und stieg wieder auf die Leiter (R., стор. 259).

Сполучник und вживається також для введення мови автора після невласне прямої мови.

Mathilde dachte: «Dieses Gespräch führte ich mit meinem Kind. Mit meinem Kind! Und dachte und sie lächelte dabei... (M., стор. 305). Тут після слів автора: Mathilde dachte маємо речення в невласне прямій мові, що передає думки Матільди. Мова автора вводиться сполучником und, причому інверсію після und ми бачимо тільки на початку речення, друге und не впливає на порядок сліз.

Сполучник aber вживається на початку або всередині самостійного речення (всередині дуже рідко), яке перебуває в зіставних або протиставних відношеннях до речення, що передає слова автора і передує прямій мові. Між реченням, що вводиться сполучником aber і попередньою прямою мовою також є певна смислова зівставність.

Das Räderwerk der ökonomischen Gesetze... erzeugte dumpfe Widerstände in ihr (in der Bäuerin). «Wir sind selber arme Leute, wir sind gar sehr arm». Aber das empfindsame Herz siegte... (Von dr. Mil. dr., стор. 18).

Речення, що вводиться сполучником aber і передає авторську мову, найбільш тісно зв’язане з реченням «Das Räderwerk der ökonomischen Gesetze erzeugte dumpfe Widerstände in ihr», яке також передає мову автора. Між цими реченнями є протиставні відношення. Але є випадки, коли сполучник aber, що вводить речення авторської мови, виражає зв’язок тільки з попереднім реченням, яке передає пряму мову. В цьому випадку речення, що вводиться сполучником aber, найчастіше відділяється від попереднього речення, з яким воно співвідноситься, червоним рядком. Слова матері, звернені до дочки:

«Setz du dich jetzt hin und laß heute mich kochen».

Aber essen konnte sie (Mathilde) nicht. (M., стор. 180). Цікаве тут порушення рамки, яку автор використовує із стилістичною метою, щоб підкреслити душевний стан Матільди (про їжу не може бути й мови, вона думає тільки про Вестонг, про телеграму, яку відіслала йому).

Сполучники und і aber, що вводять мову автора після прямої мови, в якійсь мірі нейтралізують пряму мову, пом’якшують перехід від одного плану викладу до другого. Таке вживання сполучників сприяє плавності розповіді.

При введенні прямої мови сполучники und і aber хоч і не викопують розповідної функції в повному значенні слова, але, зв’язуючи окремі репліки, значно віддалені одна від одної, сприяють виділенню зв’язку, що є між окремими частинами розповіді.

Характерною особливістю прямої мови в письмовій літературній мові є те, що вона відображає синтаксичні норми розмовної мови з властивими їй різкими переходами від одної теми розмови до іншої, непослідовністю у викладі, що позначається на структурі речень прямої мови. Можна виділити різні випадки вживання сполучників und або aber на початку самостійних речень, що вводять пряму мову після мови автора. Самостійне речення, що вводиться сполучником und, може мати додаткове повідомлення до вже сказаного, бути переходом до нової теми розмови чи вступом до розмови. Самостійні речення, що вводяться сполучником aber, також можуть мати додаткові повідомлення, перехід до нової теми, але найчастіше виражають заперечення.

У прикладі, який подаємо, речення, що вводиться сполучником und, сприяє переходу до нової теми розмови.

Zornig schleuderte der Offizier die Pässe auf den Schreibtisch.

«Und erzählen Sie mir hier keine Märchen» (Von dr. Mil. dp,, стор. 90).

Як бачимо, речення, що вводиться сполучником und і передає пряму мову, хоч і зв’язане з попереднім контекстом, але більше співвідноситься з наступним контекстом, де безробітних звинувачують у тому, що вони отримали великі гроші за участь у контрреволюції.

Речення, що вводиться сполучником und в прямій мові і є переходом до нової теми, може починати не тільки новий абзац, але й цілий розділ.

Und was wird mit uns? (Von dr. Mil. dr., стор. 84) — риторичне питання друзів-безробітних, які потрапляють до в’язниці на звинувачення в контрреволюції. Тут сполучник und хоч і не виконує розповідної функції, але в якійсь мірі сприяє виявленню відношення як з попереднім, так і з наступним контекстом.

Und і aber часто вживають для введення самостійних речень в діалозі. Ці сполучники служать або засобом вираження зв’язку реплік персонажів, або надають своєрідного емоціонального забарвлення реплікам, що вводяться, головним чином, надаючи їм колориту розмовної мови:

Aber wir (Räuber) wollten... das Räuberlied singen. Und was für ein Räuberlied wolltet ihr denn singen? Also natürlich: Stehlen, morden... Und was war weiter? Hell wars! Und hast du wenigstens eine Tracht Prügel bekommen? (R., стор. 93).

Діалогічна форма мовлення у творах Л. Франка має деякі особливості, зокрема порівняльну короткість реплік, більш-менш швидкий темп. Це позначається на структурі аналізованих речень: з одного боку бачимо еліптичність побудови всередині реплік, з другого — речення-повтори, що являють собою повторення співбесідником якоїсь частини репліки другого учасника розмови.

Und werden Sie noch ein drittes Mal heiraten?

Und Sie? Verheiratet? (Tr., стор. 211).

Найхарактерніші випадки вживання сполучників und і aber при введенні реплік.

а) Сполучник und вводить питальне речення, зв’язане з попереднім висловом співбесідника.

Wir müssen das Geld auftreiben. Wir müssen!

Und stehlen können wir’s auch nicht? (Von dr. Mil. dr.,cTop. 35). Тут речення, що вводиться сполучником und, має характер заперечення, воно співвідноситься з цілим абзацом. Зв’язок здійснюється не тільки сполучником, але й прислівником auch.

б) Сполучник und вводить речення, що доповнює попереднє висловлювання співбесідника:

«Die haben den Molitor umgebracht», erklärte flüsternd ein junger Magistratbeamter. Eine Alte... sprach erregt mit beiden Händen mit. Und eine Million haben sie geraubt (Och. Mg., стор. 342).

У цьому прикладі зв’язок між двома реченнями, що належать двом співбесідникам, дуже тісний. Цей зв’язок має приєднувальний характер.

в) Сполучник aber найчастіше вводить речення, що являє собою заперечення на попереднє повідомлення співбесідника:

Ach, ich kann schon sehr gut betteln... Aber sonst wird morgen und übermorgen und in einem Jahr genau dasselbe sein wie heute (Von dr. Mil. dr., стор. 18).

Речення з aber співвідноситься з попереднім і з наступним реченнями.

Отже, у сучасній німецькій мові сурядні сполучники und і aber можуть виконувати розповідну функцію, тобто виконують зв’язок між окремими частинами розповіді. Відстань між частинами, що зв’язуються, може бути різноманітною: від одного речення до кількох абзаців.

Смислові відношення між групами речень, що співвідносяться з допомогою сполучників und і aber, залишаються такими ж, як і при наявності зв’язку між суміжними реченнями, що сполучаються з допомогою цих же сполучників.

У романах Франка сурядні сполучники, що служать для зв’язку частин розповіді, часто зустрічаються при зміні плану викладення.

Сполучники und і aber є неначе «зовнішніми оформлювачами» зв’язку, що глибоко не зачіпають структури приєднувального речення. Проте, наявність в реченні сполучникового слова з певною семантикою, навіть загальною — об’єднання, протиставлення, як у наших сполучників, позбавляє речення смислової закінченості і вказує на те, що це речення вихоплено з контексту і є продовженням попереднього.

На підставі сказаного можна зробити висновок, що проза Л. Франка тяжіє до емоційно забарвленої синсемантії.

Список скорочень:

F. Von dr. Mil. dr. — L. Frank. Von drei Millionen drei, GW, II. Band, Berlin, 1959
Mg. — Das Ochschfurter Männerquartett, GW, I. B, Berlin, 1959.
— Mathilde, GW, V. B., Berlin, 1957.
J. — Die Jünger Jesu, GW. II. B., Berlin, 1957.
R — Die Räuberbande, GW, 1. B., Berlin, 1959.
Tr — Traumgefährten, GW, IV. B., Berlin, 1959.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1972. – Вип. 27. – С. 66-72.

Біографія

Твори

Критика