Засоби передачі комічного в романі П. Г. Вудхауза «Командує парадом Дживз»

Засоби передачі комічного в романі П. Г. Вудхауза «Командує парадом Дживз»

Є. Р. Іваненко

У сучасному мовознавстві лінгвостилістичний аналіз та переклад художнього тексту є одними з найактуальніших питань, які привертають увагу лінгвістів. Дослідження художнього тексту базується на вивченні матеріалу творів різних жанрів художньої літератури, що характеризується своєрідною структурно-композиційною та мовно-лінгвістичною організацією, яка впливає на процес розуміння креативної ідеї письменницької творчості.

Початок формування основ лінгвостилістичного аналізу художнього тексту було закладено у роботі відомого російського лінгвіста Л. В. Щерби «Опыт лингвистического толкования стихотворений» [4, 59]. У 1960-70-х роках було цілком зрозуміло, що традиційні методологію та методику лінгвістичного аналізу художнього тексту треба замінити іншими, бо, хоча мовознавство, загалом, і тоді ще ненароджена лінгвістика художнього тексту, зокрема, мають, на перший погляд, один і той же об'єкт дослідження (слово), предмет вивчення у них різний за своєю сутністю: комунікативно-інформаційна функція слова у першого та естетико-образна у другої. Поступово від мовознавства відділилася нова філологічна гілка, яку тоді сприймали як нову науку, але й до сьогодні немає точно визначеної назви: «літературознавча стилістика» у В. В. Виноградова, «стилістика декодування» у І. В. Арнольд, «інтерпретація тексту» у В. А. Кухаренко, А. І. Домашнєва, «стилістичний аналіз» у М. П. Брандес, лінгвостилістика», «поетичний дискурс» у інших та ще багато назв.

Лінгвостилістичне вивчення художнього тексту - це аналіз специфічної єдності змісту і форми в їхній поетичній цілісності (тобто: що, як і для чого). Ці складові на базі словникових семантичних одиниць, що передають «буквальну», вміщену в них безпосередню інформацію, завдяки індивідуально-авторському їх використанню, відображають ідейно-естетичну концепцію автора, що робить художній твір естетично значущим. За висловом М. Бахтіна, розуміння художності передбачає естетичний аналіз тексту, тобто аналіз сукупності факторів художнього враження.

Предметом дослідження послужили твори П. Г. Вудхауза, що входять в цикл творів про Дживза та Вустера, а саме: «Jeeves takes charge», «The Artistic Career of Corky», «Jeeves and unbidden guest», які увійшли в збірку «Carry On, Jeeves», яка припадає на золотий період творчості Вудхауза. Тексти романів читаються легко, швидко, привертають до себе увагу заголовком, який зацікавлює читача з самого початку читання. Зазначимо, що на цьому рівні автор найчастіше використовує гру слів. Тріумфальний успіх романів про Дживза і Вустера — в їх високій художній майстерності.

Ексцентричні головні герої П. Г. Вудхауза кочують з одного твору в інший, не змінюючись ні внутрішньо, ні зовні, зберігаючи свої комічні риси і навіть свій вік, залишаючись тотожними самими для себе.

У романах Вудхауза час і простір очевидно належать до категорії абстрактних, які не мають чітко вираженої характерності і тому, навіть коли вказується конкретне місто, не роблять істотного впливу на характери та дії героїв. Просторові орієнтири введені автором так, щоб додати до оповідання деякий «місцевий колорит» - через усе наше дослідження проходить ідея, що П. Г. Вудхауз, навіть перебуваючи в Америці разом зі своїми героями, залишався істинним англійцем і мав справжній англійський гумор, що дуже істотно для розуміння природи комічного в його творах:

«What is Bertram doing so far from England, the land he loves so well?» [6]. Розкриття характеру героя велике значення має в структурі роману, його взаємодію з іншими дійовими особами. Майже усі персонажі несуть певне Ідейне навантаження, і, зрозуміло, в першу чергу, це стосується головних героїв - Дживза та Вустера. Дживз як позитивний герой своїм характером, інтелектом, мовним портретом і образом дій протиставлений Бертраму Вустеру - об’єкту осміяння: яскравий інтелектуал, начитаний і освічений Дживз, ідеальний камердинер, психолог, сильна особа, стриманий і небагатослівний, з дуже формальним стилем мови, здатний залишатися непомітним і з’являтися несподівано в найпотрібніший момент, коли потрібна його допомога або порада, завжди ввічливий і незворушний, з одного боку, і посередній, обмежений в плані розумової здібності Берті Вустер. Разом вони представляють перевірений часом знаменитий комічний дует; у їхній взаємодії їхня сила, що дає авторові можливість витягати комізм з простих життєвих положень:

«І acted for the best, sir. I think that both you and Lady Florence overestimated the danger of people being offended at being mentioned in Sir Willoughby’s Recol-lections. It has been my experience, sir, that the normal person enjoys seeing his or her name in print, irrespective of what is said about them» [6].

Багато комічних ситуацій у творах П. Г. Вудхауза моделюються за допомогою алогізмів. Яскравим прикладом в зв’язку з цим виступає сам головний герой — Берті Вустер. Комізм полягає в тому, що Берті вважає себе людиною настільки досвідченою в моді, що навіть наділяє себе правом ділитися своїми знаннями з широкою публікою. В той же час, читаючи роман, ми неодноразово переконуємося, що Берті навіть не в змозі одягнутися зі смаком без допомоги Дживза. Таким чином, ми зустрічаємося з прийомом невідповідності між думкою нашого героя про себе і його реальними можливостями, наприклад:

«Oh, Jeeves, I said; about that check suit.

Yes, sir?

Is it really a frost?

A trifle too bizarre, sir, in my opinion.

But lots of fellows have asked me who my tailor is.

Doubtless in order to avoid him, sir».

Вудхауз рясно використовує сленг, характерний для британської молоді 30-х — 40-х років, ніби занурюючи нас в атмосферу того часу:

«An absolute cinch).» said Corky. The scheme, in itself a cracker-jack...»

«Bertie, I want you to meet my fiancée, Miss Singer» [6].

Мова персонажів і самого оповідача сповнена усталених словосполучень, фразеологічних одиниць, кліше, фразових штампів, крилатих виразів, прислів’їв і приказок, іноді нагромаджених один на одного, що утворюють химерні поєднання, і це надає їм комічне звучання:

«Не’d cut me off with a bob» [6].

«The chances against my pulling it off seemed about three to two, and the thought of what would happen if I didn’t gave me cold shivers down the spine» [6].

Однак не тільки метафоричні сполучення, що перетворилися на кліше, використовує автор для створення комічного. Ще більше цьому сприяє використання власне метафор і порівнянь, прикрашаючи і оживляючи мову твору:

«I’d have preferred an undertaker; but I told him to stagger in, and he floated noiselessly through the doorway like a healing zephyr» [6].

Гіперболи також відіграють значну роль у створенні комічного ефекту. Вудхауз використовує гіперболи майстерно і доречно, через що вони не виглядають грубо і надумано, а, навпаки, виконують своє пряме призначення:

«And when she spoke she showed about fifty-seven front teeth. Yet every time I look up and catch that kid’s vacant eye, I suffer agonies» [6].

Трохи менш частотним є використання автором зевгми та семантично-хибних ланцюжків. Під час сприйняття зевгми у свідомості адресата виникає несподівана зміна неспорідненості та опозиції:

Oh, Gussie’s coming, is he? Well, give hint my love.

Very good, sir.

And a whisky and soda...

Комізм в романах визначається і у використанні дієслів:

«I crawled off the sofa.

Jeeves! I yelled».

Підсумовуючи вищесказане, можна сміливо відзначити, що в творах П.Г. Вудхауз досягає створення комічного ефекту і реалізації іронії не тільки за допомогою ситуаційного рівня, коли становище, в яке потрапляють персонажі, саме по собі кумедне, але й за участю мовних засобів на всіх рівнях: лексичному, фразеологічному, синтаксичному, текстуальному та інтертекстуальному.

Проаналізувавши роман Вудхауза, ми переконалися, що у своїх творах автор любить використати мовну гру, він деформує існуючі одиниці фразеологізмів і майже ніколи не користується їх звичайними, словниковими значеннями. Крім того, автор створює нові слова в мові, використовуючи під час словоутворення продуктивні моделі словотворення. Для досягнення комічного ефекту Вудхауз використовує всілякі способи і на рівні тексту. Це і повтор (як лексичний, так і структурний), і вживання алюзій і цитат, і синтез мовних стилів, і пародія. Отже, ми прийшли до висновку, що стиль П. Г. Вудхауза більшою мірою залежить від самої мови, яка, будучи самобутнім «живим» організмом, є одним з персонажів його книг.

Бібліографічні посилання:

  1. Конопелькіна О. О. Англістика та американістика. Випуск 11 / О.О. Конопелькіна // Лінгвостилістичні особливості творів П. Г. Вудхауза // Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, 2014. - С. 164-167
  2. Бахтин М. М. Вопросы литературы и естетики / М. М. Бахтин // Лингвостилистический анализ художественного текста - М.: Худож. лит., 1975. — 502 с.
  3. Данилевская Н. В. Лингвостилистический анализ художественного текста / Н. В. Данилевская. [Режим доступа]: https://stylistics.academic.ru/73/
  4. Щерба Л. В. Избранные работы по языкознанию и фонетике: В 2 т. /Л. В. Щерба. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та., 1958. - Т. 1. — 182 с.
  5. Wodehouse P. G. Very Good, Jeeves / P. G. Wodehouse. - London : Penguin Books Ltd, 2000. - 254 p.
  6. Wodehouse P. G. Very Good, Jeeves / P. G. Wodehouse. https://archive.org/details/in.ernet.dl i.2015.2253 21

Л-ра: Філологічні науки. – Дніпро, 2018. – Ч. 3. – С. 28-32.

Біографія

Твори

Критика

Читайте также


up