Культові англійські персонажі П. Вудхауза

O.A. Плаксійова, С.О.Ватченко

Сер Пелем Гренвіл Вудхауз (Sir Pelham Grenville Wodehouse; 1881-1975) — популярний англійський письменник, драматург, комедіограф, рицар-командор ордену Британської імперії. Твори Вудхауза, перш за все, в гумористичному жанрі, починаючи з 1915 року користувалися незмінним успіхом.

Вудхауз був відомим та плодовитим автором. За 73 роки літературної діяльності він створив близько сотні книг, крім того, написав 15 п'єс і тексти 250 пісень до тридцяти мюзиклів. Найбільш відомим є цикл романів Вудхауза про молодого британського аристократа Берті Вустера та його винахідливого камердинера Дживса; цій популярності сприяв британський телесеріал «Дживс та Бустер» (1990-1993), де в головних ролях, знялися Стівен Фрай та Хью Лорі.

В текстах про Дживса та Бустера автор розповідає про життя англійської аристократії в XX столітті. Берті Бустер в романі - молодий аристократ із «золотої молоді», досить інфантильний за поведінкою, але при цьому він сповідує кодекс честі джентльмена. У романі Вустер незмінно з’являється в компанії свого винахідливого камердинера Дживса, начитаної та ерудованої людини, знавця поезії та психології особистості. Він камердинер в кращому традиційному уявленні про виваженого й тактовного англійську слугу.

Відомо, що Вудхаузу багато довелося пережити: Першу світову війну, Другу світову війну, навіть концентраційний табір. Проте, це не завадило Вудхаузу писати гумористичні романи та оповідання, з усмішкою дивитися на життя. Він прекрасно усвідомлював, що не всі його оцінять та зрозуміють. Не у кожного є почуття гумору, і коли сміється хтось інший, це може викликати нерозуміння: «Як правило, насмішка над установленими в суспільстві інституціями сприймається недопустимо, так як більша частина людей хотіла б зберегти віру в установлені норми, і як тільки гуморист відважується на публічну критику, одразу ж він викликає незадоволення і на нього дивляться скоса. Інтелектуали часто звисока відносяться до літераторів-сатириків, що освітлено і критикою, яка оцінює комічних авторів інколи як змарнілих персонажів на сцені літератури». На жаль в історії XX ст. було мало радісного та оптимістичного. Можливо, саме тому Вудхауз вважав, що людям потрібні гумористичні твори, які допоможуть їм підняти настрій та пом’якшити проблеми існування. Мабуть, тому і був вигаданий Берті Вустер та Реджинальд Дживс. Світ очима Берті Вустера - це ідилічний світ самого Вудхауза (“Mr. Wodehouse’s idyllic world”), не забував зазначати його шанувальник Івлін Во.

У передмові до роману «Весняна лихоманка» (1948) Вудхауз епатував читача, розповідаючи про себе:« Існує два шляхи написання романів. Один із них мій, який нагадує створення музичної комедії навіть коли не володієш музичною грамотою, приймаючи ігрову умовність світу комедійного жанру; інший шлях для письменника - це занурення у життя, а там - будь що буде». Схоже, більш точного визначення творчості Вудхауза, ніж дав сам автор підшукати важко.

Дійсно, Вудхауз - творець свого, відмінного від реальності, грайливого світу, шо, здавалося б, повинен існувати тільки у приємному сновидінні. І в той же час, незважаючи ні на що, все залишається упізнаваним. Персонажі Вудхауза - суто літературні. Вони продукт творчої уяви. Читачеві не доводиться замислюватися над тим, на які кошти існують герої письменника. Читач також не дивується з того, що персонажі безтілесні, немов ангели.

Час і драма історії не владні над героями Вудхауза. У книгах письменника ніхто не старіє. Примітно, що в першому романі про Дживса та Вустера - «Неповторний Дживс», 1923 - молодому аристократу Бертраму Вустеру 24 роки, а в останньому - «Тітонькам не судилося бути джентльменами», 1974 - не більше 29. Причому за цей час герой встигає 17 разів побратися з різними дівчатами, пожити досить тривалий період в Парижі, Каннах, Голівуді, Нью-Йорку, Флориді і здійснити кругосвітню подорож на пароплаві. Тривалість дії романів також не конкретизовано. Умовно її можна співвіднести з міжвоєнними десятиріччями. Склад дійових осіб теж вельми далекий від буденності. Переважно це люди вищого світу та їх численні родичі (в основному - безгрошові племінники та племінниці, які живуть у них на утриманні). З інших соціальних класів представлена тільки богема: письменники, композитори, актори, художники. Однак, якщо з’являються персонажі-письменники, то це або романтично налаштовані поети, або автори жіночих любовних романів, а композитори всі до одного пишуть музику до мюзиклів, а актори зайняті в кіно чи в водевілях. В основі фабули майже всіх творів Вудхауза лежить історія двох закоханих, яким обставини заважають одружитися. Часто в одному романі таких закоханих пар може бути і дві, і три, і чотири.

Вважають, що проблеми, які виникають перед героями Вудхауза, не несуть в собі апології англійськості. І на перший погляд, Вудхауз керується певними універсальними канонами комічного, прийнятими в естетиці класицизму.

Говорячи про цей «класицизм» Вудхауза, не можна не згадати, що всі його персонажі, як це буває в класицистичних творах, постають з самого початку носіями того чи іншого характеру і вже не змінюються до самого кінця книга (або з роману в роман, якщо це герой циклу). Природно пя «класицистичність» не висловлюється через трагедійний конфлікт між обов'язком і почуттям, а реалізується лише в тому, що автор користується системою образів-типів або образів-шаржів. Коли Вудхауз писав про обраний ним спосіб створення книг, він не випадково охарактеризував свої твори як «musical comedy without music». Крім типової для мюзиклу фабули із закоханими, один з яких домагається прихильності й любові іншого, вся побудова романів Вудхауза також нагадує традиційну комедію положень.

Багаторічна співпраця з театром помітно позначилася на художньому кредо Вудхауза. До провідних особливостей його творів слід віднести окремі поетологічні прийоми: велика кількість деталей, портретні характеристики, схожі на ремарки, близька до сценічної подача прямої мови, звертання до техніки гротеску і контрасту. Звикнувши мислити категоріями сцени, Вудхауз розглядає героїв як акторів. У його історіях в основному описуються дії персонажів, але не подається розгорнутого психологічного аналізу характері та трактування подій, що відбуваються. Сюжет також рухається переважно за рахунок діалогу.

Дживс та Вустер стали с плином часу культовими англійськими персонажами, які уособлюють взірцевий код поведінки в соціумі, і в той же час своїми ексцентричними вчинками постійно його провокують.

Л-ра: Філологічні науки. – Дніпропетровськ, 2012. – Ч. 3. – C.103-106.

Біографія

Твори

Критика