Біографія Пелема Ґренвіля Вудгауза

Сер Пелем Ґренвіль Вудгауз – популярний англійський письменник-гуморист, драматург; лицар-командор ордену Британської імперії; Найбільш відомий своїми романами про молодого англійського аристократа Берті Вустера та його кмітливого камердинера Дживса – народився 15 жовтня 1881 року у Ґілфорді (графство Суррей, Англія) в сім’ї Генрі Ернста Вудхауза (1845-1929), англійського судді, працювавшого у Гонконзі, та Елінор Вудхауз.

У 1886 Вудхауз вступив до школи Dame School (Кройдон, Суррей), через три роки був переведений до Elizabeth College (Гернсні), а в 1891 відправився в підготовчу школу Malvern House у графстві Кент. Всі ці роки батьків він майже не бачив, проте багато спілкувався з братом, від якого перейняв любов до мистецтва, і тітоньками, жах перед якими згодом реалізував в образах тітки Агати, тітки Далії, а також леді Констанції Кібл.

Вудхауз стверджував, що змалку вирішив стати письменником. Його перший вірш, створений у п'ятирічному віці, був у 1907 без виправлень, з помилками, надруковано у журналі Captain. Першою публікацією в цьому журналі, за яку Вудхаузу заплатили гонорар, була стаття «Some Aspects of Game Captaincy»: її він написав ще в школі і навіть отримав за неї приз у пів гінеї в лютому 1900 року.

У 1894 Вудхауз вступив до коледжу Далвіч (Dulwich College), бібліотека якого згодом була названа його ім'ям, і тут досяг успіхів на багатьох теренах: став головним редактором журналу коледжу The Alleynian, увійшов до перших збірних з регбі та крикету (1899, 1900) ), став чемпіоном зі стрибків у висоту (1900). Вудхауз був також чудовим боксером, але змушений був припинити заняття через проблеми із зором. У Далвіч-коледжі Плам (як прозвали його друзі) регулярно брав участь у традиційних концертах після закінчення семестру та грав на театральній сцені (зокрема, у п'єсах Арістофана). Основні інтереси Вудхауза-студента концентрувалися на літературі: вивчаючи творчість класиків, він сформував свій унікальний стиль. Через багато років в автобіографії, говорячи про авторів, які вплинули на нього, Вудхауз відзначав і сучасників, зокрема У.У. Джекобса.

Після закінчення коледжу Вудхауз мав вирушити до Оксфорду, але через фінансові труднощі, які зазнавала сім'я, зробити цього не зміг. Знявши кімнати на Маркем-сквер у Челсі, він пішов на роботу до Банку Гонконгу та Шанхаю (відомий також як HSBC), вечірні години присвячуючи написанню оповідань, віршів і статей для журналів. Робота в банку надала Вудхаузу матеріал для одного з перших «дорослих» романів, Psmith in the City (1910), який багато в чому може вважатися автобіографічним.

У 1900 Вудхауз почав професійну журналістську діяльність, отримавши колонку в журналі The Globe. У липні 1901 в Public School Magazine з'явилося його перше оповідання «The Prize Poem», а через рік він залишив роботу в банку. У 1902 вийшов перший роман Вудхауза «The Pothunters»: перша частина була надрукована з продовженнями в журналі The Public School Magazine, який змушений був перервати публікацію і всю другу частину переказати у формі листа одного з героїв своєму братові. У 1902-1909 вийшли шість шкільних романів Вудхауза (п'ять з них до публікації друкувалися в журналах з продовженням) починаючи з The Pothunters і закінчуючи Mike, в якому підсумовувалися два літературні серіали про Майка Джексона (у другому з них читач вперше зустрічається із Псмітом). У 1908 Вудхауз написав для журналу Chums шкільний роман «Камінь удачі» (The Luck Stone) під псевдонімом Безіл Вінндхем (Basil Wyndham). При тому, що в цей період вийшло близько тридцяти шкільних оповідань Вудхауза, збірка була лише одна, The Tales of St Austin's, інші лише в 1997 були зібрані в колекцію під назвою «Tales of Wrykyn».

У 1903 Вудхауз переїхав до Емсворта, де оселився в Тріпвуд-коледжі на Рекорд-роуд. Його часто бачили у школі Emsworth Hall, де він грав зі школярами у крикет та брав активну участь у створенні шкільних спектаклів. Любов до крикету Вудхауз проніс через усе життя і не раз привозив до Далвіч-коледжу власну команду. Кілька разів він грав у Lord's (за збірну Письменників — проти збірної Акторів), причому одного разу — пліч-о-пліч із сером Артуром Конан Дойлем. Останній кілька разів з тією ж метою запрошував його до себе додому у Віндлшем.

У 1904 Вудхауз написав текст для пісні Put Me In My Little Cell, яка увійшла в мюзикл Sergeant Brue, що пройшов на Стренді і Prince of Wales Theatres. Двома роками пізніше він зробив значний внесок у створення The Beauty of Bath (театри Олдвіча і Хікса), у співпраці з Джеромом Керном. У тому ж 1904 Вудхауз, керований пристрасним інтересом до американського боксу, вперше прибув до Америки, де зміг поспілкуватися з Кідом МакКоєм у його тренувальному таборі в Уайт Плейнс. Ці враження лягли в основу серії боксерських оповідань про Кіда Бреді (пізніше цей персонаж з'явився і в «Psmith Journalist», романі, написаному в 1909, але опублікованому лише через 6 років).

У 1906-1909 з'явилися чотири книги, які до шкільного циклу не стосуються, зокрема, роман «Кохання серед курей» (Love Among The Chickens, 1906), в якому вперше з'являється Укрідж. У 1906 Сеймур Хікс запросив Вудхауза на постійну ставку в театрі Олдвіч (Aldwych Theatre) для роботи над шоу «The Beauty of Bath»: тут він вперше познайомився з Джеромом Керном.

У 1909 Вудхауз кілька місяців провів у Нью-Йорку: їх для письменника виявилося достатньо, щоб дізнатися все про тамтешні вуличні звичаї та корупцію — політичну та поліцейську. Під враженням від візиту ним було написано два романи, в яких виразно звучить соціальна сатира: Psmith, Journalist і A Gentleman of Leisure. У 1909 роман «Кохання серед курей» вийшов у США, а через два роки в Нью-Йорку з успіхом пройшла перша п'єса «A Gentleman of Leisure». Лондонська постановка Brother Alfred (1913), проте, провалилася, так само як і мюзикл Nuts and Wine (1914), до якого Вудхауз написав лібрето.

30 вересня 1914 Вудхауз одружився з Етель Ньютон, вдовою-англійкою, з якою він познайомився в Нью-Йорку на вечірці у друзів лише за півтора місяці до весілля. Вона мала доньку Леонору, яку письменник удочерив офіційно і з якою пізніше дуже потоваришував.

Не потрапивши в армію через короткозорість, Вудхауз більшу частину військового часу провів у США, де знайшов для себе нову літературну нішу в престижному журналі Vanity Fair. З ним він активно співпрацював протягом п'яти років (в основному на терені театральної критики), використовуючи псевдоніми - J Plum, Pelham Grenville, Melrose Granger, Brooke-Haven, Walker Williams, C P West.

Перший всесвітній успіх Вудхаузу приніс роман (підписаний усіма іменами: «Пелам Гренвілл Вудхауз») «Something New» (1915; англійський варіант - «Something Fresh»), що друкувався з продовженням у тижневику Saturday Evening Post. Наступні його 27 романів попередню публікацію також проходили на журнальних сторінках.

Дживс (що сказав дві фрази) і Берті (ще без прізвища) вперше з'явилися у 1915 в оповіданні «Extricating Young Gussie», пізніше включеному до збірки «The Man With Two Left Feet». У 1919 вийшла збірка «My Man Jeeves» з вісьмома оповіданнями, в чотирьох з яких фігурували Дживс і Вустер. Протягом наступних семи років вийшли ще три присвячені їм збірки, за якими пішли романи: «Thank You, Jeeves», «Right Ho, Jeeves» та інші (всього в цій серії їх було 11). У 1919 оповіданням «A Woman is Only a Woman» (Saturday Evening Post) відкрився цикл про гольф, з Найстарішим членом клубу в ролі оповідача. У 1923 в «Космополітан» оповіданням «Ukridge's Dog College» була розпочата «серія з Укріджем».

У 1926 Вудхауза обрали почесним членом Королівського літературного товариства (Royal Society of Literature). До цього часу він уже сім років жив у Лондоні в розкішному особняку на Волтон-стріт, 16, час від часу перетинаючи океан, щоб зайнятися у США черговою сценічною постановкою. Починаючи з 1925 Вудхауз всерйоз зайнявся драматургією: він адаптував для театральної сцени не тільки багато своїх робіт, але також твори зарубіжних авторів.

У 1934, щоб уникнути подвійного оподаткування своїх літературних творів у Британії та США, Вудхауз оселився у Франції, в Ле Туке, де безтурботно, захоплений роботою прожив до 1939. Нарешті, 1934-го вийшов знаменитий мюзикл «Anything Goes».

Коли почалася Друга світова війна, Вудхауз дописував роман «Раз – і готово» (Quick Service): він, як і більшість іноземців, що жили тут, не підозрював про небезпеку і не хотів повертатися в Англію. Але Франція впала дуже швидко, і 21 липня 1940 Вудхауз опинився в таборі для переміщених осіб у Верхній Сілезії. Петиція, спрямована до Німеччини американськими читачами Вудхауза, наштовхнула німецьке міністерство закордонних справ на думку: достроково звільнити письменника і за допомогою Вернера Плака (давнього приятеля з голлівудської роботи) умовити того записати кілька радіопередач для Америки — виключно заради того, щоб заспокоїти хвилювання людей. Геббельсівське міністерство пропаганди перехопило плівки та ретранслювало передачі на Англію. Незважаючи на те, що мало хто почув навмисне безтурботні розповіді Вудхауза про табірне життя, вони викликали політичний скандал неймовірних пропорцій і Вудхауза звинуватили в колабораціонізмі.

Звільнившись, Вудхауз з Етель ще два роки прожили в Німеччині, де він написав «Радість вранці» (Joy in the Morning) і «Повний місяць» (Full Moon) і почав «Гроші в банку» (Money in the Bank). У 1943 подружній парі було дозволено повернутися до Парижа. У квітні 1947 вони вилетіли в США: деякий час жили в готелях, потім зняли квартиру на Парк-Авеню і нарешті в 1952 придбали будинок у Ремзенбурзі, на Баскет-Нек Лейн (неподалік будинку Гая Болтона), де і прожили всі наступні роки в оточенні численних тварин. Людей Вудхауз цурався і спілкувався лише з небагатьма близькими друзями.

Вихід у 1952 роману «Pigs Have Wings» («Перелітні свині»), що вважається одним із найкращих у Блендінгському циклі, став поворотним пунктом: громадська думка по обидва боки океану знову звернулася до Вудхауза. Добре було прийнято й автобіографічну книгу «Performing Flea».

16 грудня 1955 Вудхауз прийняв американське громадянство, ознаменувавши цю подію нотатками «America, I Like You» (у нас вийшли під заголовком «За сімдесят»).

У 1973 на BBC Radio розгорнувся грандіозний проєкт із драматизації численних оповідань про Дживса і Вустера під загальною назвою «What Ho, Jeeves». Серія була завершена в 1980, але з того часу з'явилися і радіопостановки за іншими його книгами: «Bring on the Girls», «The Luck of the Bodkins», «Blandings», «Quick Service», «Heavy Weather», «Pigs Have Wings», «Galahad at Blandings», «Uncle Dynamite».

З Вудхауза офіційно зняли всі звинувачення в колабораціонізмі, а до нового 1975 року (у компанії з Чарлі Чапліном) 93-річний письменник став кавалером Ордену Британської імперії (KBE). В інтерв'ю ВВС Вудхауз сказав, що тепер, коли він став Кавалером лицарського ордену і представлений у музеї воскових постатей мадам Тюссо, у нього не залишилося в житті нереалізованих амбіцій.

Пелем Ґренвіль Вудгауз помер 14 лютого 1975 року в Саутгемптоні, Нью-Йорк, США.

Біографія

Твори

Критика