Вічні образи в малярській спадщині Т. Шевченка
О.Б. Пасічник
Т. Шевченко відзначався багатогранністю вдачі: палким вільнолюбством, великою працелюбністю, жадобою знань, широким діапазоном зацікавлень, тонким проникненням у людську психологію. Якщо ж врахувати ще неабиякий темперамент Кобзаря, його обдарування в поетичному слові й образотворчому мистецтві, то стає зрозумілою його феноменальна природа як людини та митця.
З особистих свідчень Т. Шевченка, з архівних документів відомо, як старанно він навчався малювати спочатку в класах при Товаристві заохочення художників, а потім і в Академії мистецтв.
У становленні професійної майстерності Шевченка-художника провідну роль відіграв видатний російський живописець Карл Брюллов, який був не лише його вчителем, а й старшим другом. Саме у його квартирі Т. Шевченку була вручена відпускна, де йшлося про викуп його з кріпацтва. У ранніх графічних і малярських працях українського художника вплив творчої манери Брюллова досить відчутний.
Впродовж 7 років з-під пензля, олівця, граверського штихеля, офортної голки Т. Шевченка вийшли не лише учнівські, а й довершені, зрілі твори. Під час навчання малярству він був тричі нагороджений срібними медалями Академії мистецтв. А у вересні 1860 року Петербурзька Академія мистецтв надала йому звання академіка гравюри.
Пущену колись у літературний вжиток легенду Т. Шевченка як неосвіченого «мужицького самородка», який тому, мовляв, і став «самобутнім», що цурався здобутків цивілізації і культури, можна було вважати давно похованою, якби її дехто не намагався витягти тепер на світ, прагнучи будь-що довести «відрубність» Кобзаря від «чужих» культур.
Творча спадщина Т. Шевченка містить високі потенційні можливості використання у навчально-виховному процесі, насамперед на уроках української літератури та мови, історії, народознавства, образотворчого мистецтва. А на уроках зарубіжної літератури не оминути «Псалмів Давидових» у поетичному перекладі Т. Шевченка, його висловлювань щодо творчості того чи іншого автора тощо.
Та чи не найбільше знадобиться учителю-зарубіжнику творча спадщина Т. Шевченка-художника.
Так, при ознайомленні з Біблією можна як ілюстративний матеріал використати ескіз Т. Шевченка «Розп'яття», виконаний ним після повернення з Аральської експедиції (1850). Тоді у Кобзаря з'явилась надія на отримання дозволу малювати (запит було подано, та цар Микола І відмовив). Т. Шевченко мав благородний намір, про який повідомляв 7 березня : 1850р. в листі до В. Рєпніної: «Я предлагаю здешней католической церкви (когда мне позволят рисовать) написать запрестольный образ (без всякой цены и уговору), изображающий смерть Спасителя нашего, повешенного между разбойниками, но ксендз. не согласился молиться перед разбойниками!»
Читаючи та переповідаючи біблійну історію про народження Ісуса, поряд з використанням відомих західноєвропейських полотен із зображенням Марії, Йосипа та маленького Христа роботи Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Тиціана, варто було б використати офорт Т. Шевченка «Свята родина», створений 1858 року.
Під час вивчення біблійної притчі про блудного сина вчителі, як правило, знайомлять учнів з репродукцією картини Рембрандта «Повернення блудного сина». Великий виховний вплив мали б малюнки Т. Шевченка, об'єднані спільною назвою «Притча про блудного сина», їх виконано у Новопетровському укріпленні під час заслання. Задум цей з'явився у художника водночас з написанням повісті «Художник» (1856). У листі до Б. Залеського він писав про намір представити в особах євангельську притчу про блудного сина «в нравах й обычаях современного русского сословия». Із 12 задуманих сатиричних малюнків Т. Шевченко виконав лише 8: «У хліві», «У шинку», «Програвся у карти», «Серед розбійників», «Кара колодкою», «Кара шпіцрутенами», «На кладовищі», «У в'язниці».
Використавши євангельську притчу про гульвісу, який, лишивши рідних, подався розтринькувати батьківські гроші, Т. Шевченко відобразив сцени аморального життя одного з блудників свого часу. Він показав побут гарного вродою і поставою, але духовно спустошеного й морально скаліченого парубка. Тут і картярство, і пиятика, і розбишацтво, і як наслідок, - екзекуції, побої, тюремне ув'язнення. На відміну від розв'язання теми блудного сина в класичному українському та європейському мистецтві, Т. Шевченко не подав кульмінаційної сцени — покаянного повернення сина до батька. Замість прощення його персонаж зазнає тортур і катувань. У блудних синів миколаївської Росії не було доброго батька, стверджує художник, бо система породжувала блуд і бруд, а на довершення морального падіння запровадила для них систему фізичного калічення та винищення.
Зазначимо ще одну визначну роботу Т. Шевченка, створену за біблійною легендою, — офорт «Вірсавія», представлений на раду Академії мистецтв на здобуття Тарасом Григоровичем звання академіка. Сюжет картини свого вчителя К. Брюллова Т. Шевченко знав ще з років навчання в Академії. Біблійну легенду пр Вірсавію використав у поезії («Кавказ». «Царі»).
Цар Давид, побачивши в саду Вірсаяію, яка купалася, запалився до неї пристрастю. Щоб заволодіти красунею, він послав її чоловіка, воєначальника Урію на вірну смерть.
Почесне місце у творчій спадщині Шевченка-художника посідають роботи на теми міфології народів світу, зокрема, античності. На сепії «Нарцис і німфа Ехо» (1856) зображено Нарциса, який спускається до струмка, з-за стовбура велетенського дерева визирає німфа Ехо. До речі, до цього сюжету Т. Шевченко звертався й раніше, на засланні. Саме там створено сепії «Мілон Кротонський», «Діоген» та ін.
Слід згадати й про вагомий доробок Т. Шевченка у книжковій ілюстрації. Його доакадемічні малюнки на історичну тематику свідчать не лише про зацікавленість ефектними сюжетами, а й про певну вибірковість, тенденційність («Смерть Лукреції», «Смерть Сократа», «Смерть. Олега, князя древлянського» та ін.). Художник трактує смерть відомих персонажів античної й вітчизняної історії як наслідок підступу, тиранії, терору.
Літературними сюжетами, історичними джерелами навіяні багато малюнків, шкіців митця, зокрема «Арешт Пугачова». «Умираючий гладіатор». Остання робота виконана за мотивами поезії М. Лєрмонтова. Її композиція, характер цілком відповідають першим рядкам вірша:
А он - пронзенный в грудь...
Во прахе й крови скользят его колена...
И молит жалости напрасно мутный взор:
Надменный временщик и льстец его сенатор,
Венчают похвалой победу и позор...
Что знатным и толпе сраженный гладиатор?
Он презрен и забыт... освистанный актер.
Впадає в око своєрідне образотворче прочитання митцем літературних сюжетів. Т. Шевченко ілюстрував поему О. Пушкіна «Полтава», повість М. Гоголя «Тарас Бульба», трагедію У. Шекспіра «Король Лір», науково-популярні нариси М. Польового «Історія Суворова» та «Російські полководці», роман Д. Дефо «Робінзон Крузо». Ці його малюнки, акварелі, сепії — оригінальні твори за мотивами вітчизняної та світової класики, в яких проявилося властиве лише йому трактування давніх подій. Обираючи гострі ситуації, художник спрямовує їх у романтичне русло. Ці малюнки можна використовувати на уроках зарубіжної літератури і як ілюстративний матеріал під час вивчення згаданих творів, і як самостійні роботи.
Так, репродукцію гравюри за малюнком Т. Шевченка «Арешт Пугачова» (1842) варто використати як доповнення до образу Омеляна Пугачова, створеного в повісті О. Пушкіна «Капітанська дочка».
Під час вивчення трагедії У. Шекспіра можна дати учням завдання розглянути ілюстрації до «Короля Ліра» та віднайти у тексті слова, які майже повністю відтворив Т. Шевченко, а саме:
Супроти бурі
Він бореться і вітер молить хижий,
Щоб той здмухнув у море суходіл
Чи хвилями пойняв страшними землю.
Волосся сиве він в одчаї рве,
А буревію пориви шалені
Підхоплюють волосся й розвівають.
Він хоче,— він, мала земна людина,—
Перемогти ворожий дощ і вітер.
Під ніч таку, коли голодний вовк
І лев з ведмедем дбають лиш про те.
Щоб зберегти сухою власну шкуру,
З невкритою він бродить головою
І сам себе стихіям віддає.
А хто ж із ним?
Нікого, тільки блазень...
(Дія третя, сцена І)
Подібне завдання доцільно запропонувати й під час вивчення повісті Гоголя «Тарас Бульба», ілюструючи яку, Т. Шевченко зобразив зустріч Тараса з синами. Ця сепія, як і віршоване звернення Т. Шевченка до М. Гоголя, численні його висловлювання про письменника свідчать про глибоку любов Кобзаря до М. Гоголя.
Вагомими були й досягнення Т. Шевченка в галузі малярського і графічного портрета. Він виконав близько 150 творів цього жанру, серед яких автопортрети, портрети друзів, знайомих, діячів мистецтва, історичних осіб тощо. Деякі з них можуть бути використані на уроках зарубіжної літератури. Зокрема, вивчаючи у 10 класі роман Л.М. Толстого «Війна і мир», доцільно скористатися портретами М. Кутузова та М. Барклая-де-Толлі з вищеназваної книги «Російські полководці».
Цікаву роботу можна провести, використовуючи портрети І. Крилова та В. Жуковського.
Саме за гроші, виручені за олійний портрет В. Жуковського роботи К. Брюллова, Тараса Григоровича було викуплено з неволі. В 1839-1844 рр. Т. Шевченко створив акварельну копію цього портрета (цілком можливо, за дорученням самого К. Брюллова).
Акварель Т. Шевченка «І. Крилов» теж копія з портрета байкаря роботи того самого майстра.
К. Брюллов писав олійний портрет І. Крилова досить довго, і Т. Шевченко, відвідуючи свого учителя, а часом живучи у нього на квартирі, мав можливість поряд з іншими творами копіювати і цей портрет.
Порівнюючи акварель Т. Шевченка з олійним портретом, виконаним К. Брюлловим, можна легко переконатися, що вона в загальних рисах повторює останній. Але водночас є певні відмінності, які пояснюються різницею в техніці виконання та тим, що олійний портрет — поясне зображення, а акварельний — погрудне. На олійному інше тло, на грудях Крилова, крім зірки,— хрест. Акварельний портрет виконувався Т. Шевченком протягом 1839-1841 рр. і нині зберігається у музеї О.С. Пушкіна в Санкт-Петербурзі.
Копіюючи роботи К. Брюллова, Т. Шевченко, природно, зазнав його впливу, взяв усе найкраще, що міг дати йому вчитель, але пішов власним шляхом.
У мистецькому таланті українського генія щасливо поєдналися риси, які зробили його творчість невмирущою й близькою всім народам світу своїм гуманістичним і демократичним спрямуванням. Багатогранна творча діяльність Т. Шевченка утвердила за ним славу справжнього енциклопедиста, незрівнянного знавця життя в усіх його проявах. Саме тому поетична і художня спадщина великого сина українського народу, маючи високий виховний і пізнавальний зміст, і досі не втрачає своєї актуальності.
Джерело: Всесвітня література. – 1996. - №9. – С. 44-46.
