Біографія Тараса Шевченка

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Киівської губернії в сім’ї кріпаків поміщика В.В. Енгельгарда.

1822 р. – батько віддав Тараса в навчання до дяка Павла Рубана в селі Кирилівка, куди переїхала родина. За два роки хлопець навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Після смерті матері Катерини Якимівни (1823 р.), а згодом і батька (1825 р.), Тарас деякий час був «школярем-попихачем» у дяка Петра Богорського. Уже в шкільні роки у нього проявилися здібності до малювання. У с. Кирилівка пас громадську череду й майже рік наймитував у священника Григорія Кошиця.

1828 р. – Тараса взято до поміщицького двору в містечку Вільшаній, яке дісталося в спадщину позашлюбному синові Василя Енгельгарда, ад’ютантові литовського військового губернатора Павлові Енгельгарду. У списку дворових Шевченка записано як здатного «на комнатного живописца». На службі Тарас виконує обов’язки козачка в панських покоях, а у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки з популярними сюжетами. Згодом його віддають учитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Йогана-Батіста Лампі молодшого, котрий з кінця 1829 р. до весни 1930 р. перебував у вільно, або в Яна Рустема, професора живопису Віленського університету. Після початку «листопадового» польського повстання (1830 р.) литовський військовий губернатор О. Римський-Корсаков змушений був піти у відставку. 9 лютого 1831 р. прибув до Петербурга і його ад’ютант П. Енгельгард. Невдовзі туди приїхав і Шевченко.

У 1832 р. Енгельгард законтрактовує Шевченка на 4 роки майстрові петербурзького малярного цеху Василеві Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. У цей період Шевченко знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком, художником Аполлоном Мокрицьким, письменником Євгеном Гребінкою, з уславленим художником і професором Академії мистецтв Карлом Брюлловим і з не менш відомим поетом Василем Жуковським, котрі відіграли в його житті надзвичайну роль – викупили з кріпацтва (1838 р.).

21 травня 1838 року Тараса Григоровича зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним із його улюблених учнів, одержує срібні медалі за картини «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» (1840 р.), «Циганка-ворожка» (1841 р.), «Катерина» (1842 р.). Успішно працює Шевченко й у жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін.). Саме в цей час розквітає його поетичний талант. 1839 р. – поема «Іван Підкова».

18 квітня 1840 року виходить друком перша збірка Шевченка «Кобзар», яка містила лише 8 творів – «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка – Нащо мені чорні брови», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». 1841 р. - історична поема «Гайдамаки». 1841 р. – пише російською мовою віршові істричну трагедію «Никита Гайдай», згодом перероблену в драму «Невеста». 1842 р. – поема «Гамалія». 1843 р. – романтична історико-побутова драма «Назар Стодоля». 1844 р. – друге видання «Кобзаря». Усі ці твори належать до раннього (романтичного) періоду творчості Шевченка.

Новий період творчості Шевченка охоплює 1843-1847 роки (до арешту) і пов’язаний із двома його подорожами в Україну. За назвою збірки автографів «Три літа» (яка містить поезії 1843-1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом «трьох літ». Сюди ж фактично належать і твори, написані 1846-1847 рр.

Перша подорож Шевченка в Україну тривала близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843 року, поет відвідав десятки міст і сіл України. Тут він багато малював, виконав ескізи до альбому офортів «Живописная Украина», який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844 р. у Петербурзі. 1843 р. – російськомовна поема «Бесталанный» (наступного року видана під назвою «Тризна»). 1844 р. – поема «Сон». 1845 р. – отримує звання некласного художника від Ради Академії мистецтв і повертається в Україну з наміром оселитися на батьківщині. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам’ятки, портрети й краєвиди. 1845 р. – поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», поезії «Холодний Яр», «Заповіт». 1846 р. – балади «Лілея» й «Русалка». 1847 р. – поема «Осика» («Відьма»). Період «трьох літ» - роки формування художньої системи зрілого Шевченка (реалізм поєднується з романтизмом).

1846 р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного атицарського та антикріпосницького Кирило-Мефодіївського братства і підтримує далі з ними зв’язок. У березні 1847 р. братство було розгромлене. Почалися арешти.

5 квітня 1847 р. заарештували Шевченка, а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув’язнили в казематі ІІІ відділу «Імператорської його величності канцелярії», тобто охранки. Антицарські твори з відібраного при арешті альбому «Три літа» стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського братства не була доведена). Його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати». 8 червня 1847 р. поета привезли до Оренбурга, звідти – до Орської фортеці, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Орську він порушив царську заборону писати: свої нові твори потай записував до саморобних «захалявних» зшитків.

Наприкінці 1849 р. – на початку 1850 р. в Оренбурзі він переписав ці поезії в саморобні книжечки, які згодом, зшиті й переплетені, дістали назву «Малої книжки». В Орській фортеці поет написав 21 твір.

1848 р. – на клопотання Шевченкових друзів його ввели як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. Побував на острові Косарал, в укріпленні Раїм. Під час експедиції Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій.

23 квітня 1850 р. поета заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак. Шевченко був змушений припинити писати вірші й відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення. Проте в ті роки він малював, ліпив з глини та алебастру, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник. Після смерті Миколи І (лютий 1855 р.) друзі й доброзичливці поета почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857 р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду й забороною жити в столицях. 2 серпня 1857 р. поет виїхав із Новопетровського укріплення, не знаючи про цю заборону і з наміром оселитися в Петербурзі. У 1852-1857 рр. у Новопетровському укріпленні Шевченко написав російською мовою ряд повістей, із яких збереглося 9 – «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Втрачено текст «Повести о безродном Петрусе». За словами Шевченка, він написав їх близько 20. Про те, що йому заборонено проживати в столицях, Шевченко дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, доки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми «Неофіти», «Юродивий» (незакінчена), ліричний триптих «Доля», «Муза», «Слава» та доопрацював свої «невільницькі» поезії, які переписав до «Більшої книжки».

10 березня 1858 р. розпочалося двотижневе перебування поета в Москві, де він спинився в господі М.С. Щепкіна, видатного актора та свого близького друга. Наприкінці березня вирушив до Петербурга. В останні роки життя Шевченко бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні (складає й видає для них «Букварь южнорусский»), зближується з мистецькою інтелігенцією Петербурга – І. Тургенєвим, М. Лєсковим, М. Щербиною, Я. Полонським, братами Курочкіними, М. Чернишевським, А. Майковим та ін.

Влітку 1859 р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кириливці з братами й сестрою. Мав намір оселитися в Україні. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували за наклепницьким доносом місцевого шляхтича, який звинуватив поета в богохульстві. Звільнили тільки через місяць і запропонували негайно виїхати назад до Петербурга. У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта. Заслання підірвало здоров’я Шевченка.

На початку 1861 р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Похований був на Смоленському кладовищі. Через 2 місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його тіло в Україну й 22 травня 1861 р. поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі поблизу Києва.