Чи є свідомість у тварин?

Добрий день, дорогі друзі. Сьогодні у нас є можливість поговорити про одну з найбільш гарячих точок в науці - про поведінку тварин, про мозок, про походження психіки людини. Розмова буде про те, чи є у тварин мислення? Тобто, з однієї сторони. А з іншої, чи можна вважати, що психіка людини у всій своїй складності та різноманітності має якісь біологічні корені, а не виникла сама по собі на якомусь рівному місці виключно в процесі трудової та суспільної діяльності людини? Це питання завжди було дискусійним і викликало велику полеміку. А відповідь на нього почала формуватись рівно 100 років назад, від того часу, як у 1913-14-их роках з'явились перші експериментальні дослідження цього питання. З цього моменту питання перейшло з області яких-небудь філософських дискусій у область вже реальних перевірок та доказів. І варто з гордістю відмітити, що пролом у цій стіні зробила наша співвітчизниця Надія Миколаївна Ладигіна-Котс - колосальна вітчизняна вчена, зоопсихолог, яка протягом всього свого життя, буквально зі студентських років, намагалась відповісти на питання: чи є у тварин зачатки мислення, і до кінця свого життя впевнено говорила про те, що у тварин є зачатки мислення і вони являються біологічною передумовою мислення людини.

У тринадцятому році, в Москві, у зоофермі продавався півторарічний шимпанзе на кличку Іоні, якого вдалось купити та почати з ним працювати. І от вражаючий факт, коли протягом двох з половиною років молода жінка, практично ще студентка, яка не закінчила своїх колишніх жіночих курсів, умудрилась зібрати матеріал, який до сьогодні складає загалом одне з великих класичних творів, надбання вітчизняної наукової літератури, і не лише вітчизняної, але й світової. Н.М. Ладигіна-Котс. ''Дослідження пізнавальних здібностей шимпанзе'', ч. 1-2, - Москва - Петроград, 1923.

Цей двотомник, який був перевиданий у 2011 році та перекладений у 2000 році на англійську мову, що надзвичайна рідкість для нашої літератури. Це дуже дорога книга. Так от, у цій книзі і ще кількох монографіях Надія Миколаївна дала повне описання анатомії поведінки та психіки молодої людиноподібної мавпи. Там маса відкриттів і маса цікавого. Це як енциклопедія. Але, найцікавіше для нас у світі нашої теми - це те, що вона виявила здібність шимпанзе не просто розрізняти різні фігури та інше, не просто виробляти умовні рефлекси, а узагальнювати, подумки об'єднувати предмети та явища, які володіють якимось загальними властивостями. І, вкінці кінців, Іоні сформував достатньо відволікаючі уявлення про колір. Він обирав будь-який предмет червоного кольору. Якщо йому пропонували чи показували червону пірамідку, використовували методику: ''Дай таку ж саму''. Ось йому показують червону пірамідку, а перед ним лежить цілий ряд предметів різної форми та різного кольору і, припустимо, червоний кубик. І він подає червоний кубик, бо схожий на зразок саме червоний предмет, а не пірамідка, допустимо синього кольору. І це узагальнення за ознакою кольору, величини, виявилось такою робочою якістю у цієї мавпи. Далі Надія Миколаївна вивчала мислення тварин у різних формах, і в тому числі досліджувала їхню здатність до ерудованості. З тих пір трактування про те, що тварини володіють зачатками мислення як здібності до узагальнення та абстрагування - це трактування, яке вже складає основу сучасних уявлень. Це був 1913 рік і до 1916-ого вона два з половиною роки працювала з Іоні.

А в 1914 році відбулась ще одна важлива подія. На острові Тенеріфе, який тепер є одним з улюблених місць відпочинку російських громадян, з'явився німецький психолог Вольфганг Келлер. З'явився тому, що там був розплідник, де утримувались, здається, 10 шимпанзе різної статі, віку і т.д. Найталановитішим, головним вождем цієї компанії був самець на кличку Султан.

Келлер не намагався досліджувати в них здібність до навчання, він пропонував їм завдання на кмітливість. Тобто, ось вона приманка, бажаний банан, який лежить або далеко за гратами вольєру, за решіткою або підвішений високо над стелею вольєра і в стрибку до нього дотягнутися ніяк. Бачить око, та на зуб не йде. Проте у вольєрі мають бути палки, припустимо, різного розміру, і в тому числі й жердина. Спершись на палки можна здійснити стрибок з жердиною та дотягнутися до банана, якщо він високо, або однією з палок підгребти банан через решітку, якщо він лежить поза доступом. Відразу виявилось, що мавпи пильно оглядають та оцінюють стан речей і використовують один з допоміжних предметів, доступних їм для того, щоб дістати банан, нехай це палка чи ящик або навіть піраміда з ящиків, яку вони будують.

Притому, що найцікавіше, мавпи не завжди ведуть себе правильним чином. Так би мовити, взяв палицю і пішов чи поставив ящик. У процесі цього вирішення вони можуть здійснювати несподівані дії. Наприклад, мавпа дивитись на банан, бере ящик, несе його, щоб підставити і піднімає на руках, так ніби приміряє - вистачить їй цього ящика чи ні. Такі спостереження привели Келлера до висновку, що мавпи оцінюють та виявляють, як він писав, об'єктивні вимоги завдання, важливі для його успішного виконання. Крім цього, з-поміж таких прямих рішень іноді мавпи роблять помилки. Допустимо, помилково, коли мавпа бере коротку палицю і нею намагається дістати банан, який лежить далеко. Також були помилки, які Келлер називав хорошими - коли замість того, аби взяти палицю чи будувати піраміду, мавпа брала Келлера за руку і підводила до банану. Далі вона або підсаджувала його, щоби він дістав приманку або заскакувала йому на плечі і на півшляху зіскакувала, дістаючи в стрибку банан. Тобто, вирішення найрізноманітнішими способами. На основі цього, у Келлера виникло враження, що головним для вирішення завдання - це оцінювати умови, коли всі предмети знаходяться в полі зору і виявити об'єктивні умови, важливі для дій. Коли у тварини формується мислячий план вирішення завдання, далі мавпа може це вирішення здійснювати різними способами. Таким чином, завдяки Келлеру, з'явились засоби для вивчення мислення, притому головне, щоб задача була новою для тварини і щоб тварина мала можливість оцінювати, як її вирішити.

На цю тему можна говорити довго, але поки що, у всякому випадку, можна з впевненістю сказати, що за ці сто років експериментальних досліджень вчені достатньо переконуюче показали, що тварини і не лише андропоїди, можуть у новій ситуації вирішувати як достатньо складні завдання типу використання засобів, так і завдання, які потребують екстренного вирішення та екстренного аналізу наявних умов. Більш прості і тим не менш, представники не лише андропоїдів, але й багатьох видів більш примітивно організованих ссавців, теж можуть у новій ситуації вирішувати нові завдання та володіють різними степенями узагальнення. Але це окрема розмова і окрема велика історія.

Таким чином, думка Дарвіна, висказана ще наприкінці 19 століття про те, що різниця між психікою людини та вищих тварин, якою великою вона б не була - це все таки є різниця у своїй степені, а не в якості мислення. Це вже сьогодні у 20 і 21 столітті отримують щоразу нові й нові експериментальні докази та підтвердження.

Дякую за увагу.

Зоя Зоріна

md-eksperiment.org