(1732–1799)
За зовнішньою розкутістю стилю у П’єра Бомарше ховається оригінальна та продумана драматургічна система. На відміну від Мольєра Бомарше уникав домінуючих, з першої появи героя помітних рис у його психології; внутрішній світ персонажів залишається загадкою.
У дотепних висловлюваннях героїв Бомарше домінує (незалежно від соціально-історичних алюзій) ігровий початок. В організації діалогів помітне прагнення драматургічної закінченості – «малі» сюжетні перипетії розвиваються у їхніх рамках, не завдаючи шкоди інтризі, підвищуючи напруга окремих епізодів.
В одних випадках внутрішній рух підпорядкований завданню розкриття внутрішнього світу героя, в інших будується цілком на сценічному ефекті; комбінація цих двох типів драматургічного розвитку незмінно повертає глядача до основної інтриги, до «силових ліній» сценічної розповіді.
Твори
Критика
