(1778–1842)
Маючи неперевершений дар імпровізації, Клеменс Брентано часто переробляв свої твори, а творча фантазія несла його далеко від наміченого задуму, «розширювала» суворі межі та закономірності народної казки, до якої він звертався як до першоджерела.
Так, на зразок народної казки витримані в письменника лише так звані «Маленькі італійські казки». У другому циклі розрив між казкою народною та власне брентанівською поглиблюється і досягає свого апогею в останньому, що став концентрацією багатьох найважливіших проблем німецького романтизму та світогляду самого поета.
Дотепність у Брентано означає не просто веселість, «шванкоподібність» того, що розповідається, а сприяє більш поглибленому розумінню речей у їхній «віддаленості» та двоїстості, блискавичності досягнення характерів та обставин. Цією своєю особливістю письменник також був близьким до мистецтва новели – жанру, в якому велике значення має майстерність оповідача.
Твори
Критика
