Біографія Клеменса Брентано
Клеменс Брентано – німецький поет-романтик, новеліст, учасник гейдельберзького гуртка, знавець і колекціонер стародавніх текстів і книг, одна з найзагадковіших постатей в історії романтичної літератури – народився 8 вересня 1778 року в Кобленц-Еренбрайтштайні (Німеччина) в сім'ї Петера Антона Брентано, італійського негоціанта.
Петер Брентано належав до достатньо заможних людей, його справа процвітала, але особисте життя не склалося. Померла перша дружина, залишивши старшого Брентано з п'ятьма дітьми на руках. Клеменс, як і його сестра Беггіна, відома німецька письменниця, народився від другого шлюбу, в якому було 12 дітей, але й цей союз закінчився передчасною смертю другої дружини – Максиміліани Ларош. Тато Брентано, багатодітний батько, попри все, намагався дати всім дітям освіту. Але ні навчання в гімназії (1788–1790) міста Кобленця, де Клеменс познайомився з майбутнім теоретиком і критиком Йозефом Герресом, ні заняття у виховному інституті Вінтервебера в Мангеймі (1791-1793), ні навчання в Бонні (1793), ні вивчення камеральних наук у Галле (1797–1798), ні дворічне перебування в Єні (1798–1800) не давали підстав для висновків про особливу старанність учня. Маючи замкнутий і впертий характер, Клеменс віддавав перевагу вправлянню в поезії та малюванню над заняттями. І тут, очевидно, проявився вплив жіночої лінії в родоводі Клеменса.
Бабуся Клеменса – Софі Ларош – замолоду була нареченою відомого письменника Х.М. Віланда, зберегла дружню і літературну прихильність не лише до нього, а й до Й.В. Ґете, І.Г. Ґердера. Софі Ларош залишила свій слід і в літературі як автор роману «Історія Фрейлін фон Штернхайм» (1771), який свого часу набув популярності і вплинув на створення «Страждання юного Вертера» Гете.
Найстарша дочка Софі Ларош – Максимиліана, матір Клеменса, була також не позбавлена любові до мистецтва. Юний Гете, часто буваючи в домі Брентано, був закоханий у Максимиліану і відтворив її образ не лише на сторінках «Поезії і правди», а й «Страждань юного Вертера». Клеменс протягом усього свого життя зберіг особливу прихильність до матері, вона для нього була предметом не лише любові, а й обожнення. У жінках, які відіграли величезну роль у творчій біографії Брентано, він завжди шукав і почасти знаходив риси схожості з матір'ю.
Не менш значну роль у житті Брентано відіграли і його сестри: Софі, яка рано пішла з життя, але була особистістю, безумовно, обдарованою і поетичною, і, звичайно, Беттіна, яка називала старшого брата своїм «духовним близнюком».
Відзначаючи величезний вплив атмосфери сім'ї на формування характеру, творчих і людських симпатій Брентано, слід сказати й про інші фактори, що вплинули на становлення одного з представників гейдельберзького романтизму. Ще в Кобленці Брентано познайомився з Герресом. В Єні він зустрічався з братами А. В. і Ф. Шлеґелями, слухав лекції Й.Г. Фіхте, Ф.В. Шеллінга, К. Ріхтера, спілкувався з К.М. Віландом і Гете, здобув прихильність талановитої письменниці С. Меро, дружив з К.Ф. Савіньї. У 1801 у Геттінгені відбулася зустріч з Ахімом фон Арнімом. З колом цих людей пов'язаний перший етап творчості Брентано.
У 1801–1802 вийшов друком роман «Ґодві» (Godwi), який сам автор назвав «здичавілим». У ньому відобразились і жахливі враження від перебування в домі тітоньки Мен, і вплив ідей єнських романтиків, що позначилося насамперед на особливій зацікавленості проблемами мистецтва, образом художника. Водночас уже в цій ранній художній спробі втілилося уявлення Брентано про світ земний як світ порочний і гріховний, у якому все перебуває в таємничій і фатальній залежності. «Ґодві» був взірцем романтичного роману не лише з точки зору змісту, а й манери його викладу. «Ґодві»(Godwi, oder das steinerne Bild der Muter) був першою і останньою спробою Брентано у цьому жанрі.
У ці ж роки автор спробував свої сили в комедії «Понсе де Леон» (Ponse de Leon, 1801), зінґшпілі «Веселі музиканти» (Die lustigen Musikanten, 1802), написав «Хроніку одного мандрівного школяра» (Aus der Chronika eines fahrenden den Schulers, 1802).
У 1802 разом з Арнімом фон Арнімом Брентано здійснив подорож по Рейні, його враження передають рядки з юнацького листа: «Весна була такою чудовою, Рейн прийняв мене так гостинно, Арнім так мене любить. Ось я вступив у мою молодість, яка оточила мене зі всіх сторін. О, я такий нещасливий тепер, я кохаю так пристрасно кохану мого єдиного тутешнього друга. Господи, дай мені сили зректися її». Важко достовірно вказати, хто ця кохана Брентано, з більшою часткою ймовірності можна стверджувати, що нею могла бути й Софі Меро, з якою у 1803 Брентано одружився. Сімейне життя Клеменса та Софі було короткочасним і складним. Поховавши трьох дітей, у 1806 Брентано втратив і Софі. Усе життя Брентано було стражданням від усвідомлення неможливості поєднання на землі двох начал: чуттєвого (гріховного) і духовного (святого). Цей одвічний конфлікт відобразився вже у знаменитій легенді про чарівницю з Барлаха, «красуню Лоре Лей», яка ввійшла в другу частину роману «Ґодві», а в 1803 – у збірку «Чарівний ріг хлопчика».
У 1803 Брентано разом із Софі Меро перебрались у Гейдельберг. Розпочався період тісного співробітництва з Ахімом фон Арнімом Спільно вони випускали «Газету для відлюдників». У 1806–1808 вийшла друком збірка «Чарівний ріг хлопчика» (Des Knaben Wunderhorn), задум якої виник ще під час першої подорожі Арніма і Брентано по Рейні. Метою авторів збірки було «збирання в одне ціле свого розділеного на частини народу, роз'єднаного мовою, державними забобонами, релігійними помилками». Вихід друком уже першого тому збірки привернув увагу сучасників. Доброзичливою і розлогою рецензією на видання відгукнувся Й. В. Гете. Детальну рецензію опублікував і Й. Геррес.
Звернення Арніма і Брентано до патріотичних почуттів співвітчизників було особливо актуальним в епоху наполеонівських воєн. Усе в збірці підлаковувалося вираженню ідеї єдності нації на основі єдності духу народу та національної історії. З цієї точки зору було продумане й оформлення титульного аркуша другого тому «Чарівний рога хлопчика», вигравійованого Адамом Вейзе за малюнком Клеменса Брентано і В. Ґрімма: Ольденбурзький ріг – символ збереження і єдності Німеччини на фоні відреставрованої Гейдерберзької фортеці, котра насправді була давно зруйнованою. Тексти, що увійшли до збірки в основному були взяті зі стародавніх книг з бібліотеки Брентано – знавця, поціновувача та дивовижного майстра з обробки стародавніх пам'яток. На відміну від братів Грімм, які прагли до максимального виявлення первісної основи т. зв. «народної» поезії і наполягали на дотриманні «чистоти» запису, Брентано та Арнім суттєво «осучаснювали» текст, намагалися максимально виявити авторське «Я».
Помістивши у збірку «народні» пісні, перекази, легенди, які піддавалися значній авторській обробці, вони намагались довести, що під тонким шаром індивідуальної культури приховуються залишки спільного життя народу і що вона є «міцним фундаментом», на якому необхідно зводити будівлю культури.
Тріумф «Чарівного рога хлопчика» не. вичерпав прагнень Брентано до поетичного самовираження. Живучи завжди напруженим і достатньо прихованим від інших внутрішнім життям, він болісно шукав кумира, який міг би стати йому надійним захисником від душевного роздвоєння. Цим пояснюється звернення Брентано до католицької віри, що привело його до остаточного розриву з братами Грімм і багатьма однодумцями з романтичного руху. У 1816 поет дізнався про Анну-Катаріну-Еммерік, черницю, на тілі якої відкрилися стигми. Ця новина сколихнула його. У вересні 1818 він залишив усі колишні заняття і став секретарем Анни-Катаріни. Аж до її смерті в 1824 вдень і вночі Брентано чергував біля ліжка хворої, записуючи її видіння.
Болюче борсання між реальністю та прагненням до віднайдення неземного блаженства, безмежна влада фантазії та абсолютна влада вищих сил, приреченість людської долі і торжество любові – все це знайшло відображення в новелі Брентано. «Історія про доброго Касперле та гожу Аннерль» (Geschichte vom braven Kasperl und dem schonen Annerl, 1817).
Але менш за все Клеменсу личила роль «писаря» (der Schreiber), як він себе називав. І в записах видінь Анни-Катаріни, порушуючи всі норми аскетики, проривалася фантазія Брентано. Та справжнім тріумфом поетичного слова та уяви були його казки та вірші. У казці він прагнув осягнути «незбагненні закони світобудови». І через те вони так часто схожі на дивовижні історії, почуті в дитинстві. їхніми героями є традиційні персонажі: принци, принцеси, велетні та страховиська. На кожному кроці читача очікують дива та надзвичайні перетворення. Героям доводиться долати багато перешкод, але фінал неодмінно виявляється щасливим: над усім торжествує любов і поезія. Усі ці риси притаманні і «Казці про барона фон Хюпфенштіхе» (Das Marchen von dem Baron von Hupfenstich, 1811), створеній значно пізніше казці «Ґоккель, Гінкель і Ґакелея»(Gockel, Hinkel und Gokkeleia, 1838).
Цілковито новою гранню творчості Брентано, яка стала відомою у повному обсязі лише після смерті автора, була його поезія, яку він особисто назвав «колекцією душевних виразок і видатною, майже повною колекцією душевних ран». Збірка віршів була опублікована у 1854.
Фактів про останні роки Брентано надзвичайно мало. Відомо, що вони пройшли непомітно, у мандрах містами. З 1833 він в основному проживав у Мюнхені, тут же Брентано пережив і останнє кохання до Емілії Ліндер. Це почуття оживило ліричний талант поета. Результатом поетичного натхнення став такий шедевр світової лірики, як «Вечірній вітер» (Die Abendwinde wehen, 1834) та ін.
Брентано – найстарший з гейдельберзьких романтиків – помер на 64-у році життя, на одинадцять років переживши Ахіма фон Арніма, свого друга та співавтора, який також залишив неповторний слід у німецькій літературі.
Клеменс Брентано помер 28 липня 1842 року в Ашаффенбурзі (Німеччина).
Твори
Критика
