Ігор Муратов

(1912-1973)

Вірші І. Муратова хвилювали особливою задушевною ліричністю, намаганням розкрити найтонші порухи людської душі.

Поліфонічність насиченої, буремної лірики Муратова ховала мідне особисте (й особистісне — сумірне з масштабом непересічної людської постаті) ядро, це завжди вчувалося й завжди вабило насамперед літературну молодь.

Муратов був одним із проникливих, чутливих щодо глибинних проблем часу письменників України. Його поетична муза сміливо ламала карткові будиночки офіційних настанов та приписів, соціальна загостреність віршів нерідко входила в різку суперечність із цензурними обмеженнями й пересторогами.

Поезія Ігоря Муратова живилася неминущими ідеями вселюдського добра, тяглася до майбутнього, всім своїм духом і пристрастю готуючи нинішню атмосферу громадського оновлення, бо в ній втілено одвічні прагнення й сподівання, радості й болі, надії й перестороги. Це поезія мужня, відверта, гармонійна при всій драматичності свого змісту, поезія «розчахнутого серця». Образ ліричного героя в ній зливається з образом автора, який був людиною невичерпно цікавою, товариською, глибоко повчальною в усіх своїх життєвих і творчих проявах.

Біографія

Твори

• Музико довколишнього світу
• Падають зорі
• Скажи мені

Критика

• «І не спинюсь, аж поки серцем стихну» (Штрихи до портрета Ігоря Муратова)
• Крила вечірніх птахів
• Пророчий дар поета