(1621–1695)
Широке коло тем, що стосуються соціальних і філософських питань, критичне зображення вдач дворянства, пародійне зниження любовної теми – все це свідчить про те, що при створенні своїх новел Жан де Лафонтен відштовхується від певного, критично сприйнятого типу оповідальної літератури, а саме – від галантного роману та повісті.
Не руйнуючи рамок традиційного оповідання, письменник аналізує звичаї свого століття, розмірковує про природу людини, спираючись на гуманістичні уявлення епохи Відродження та трансформуючи їх у дусі нового часу.
Особливістю описових новел Лафонтена є те, що відлуння актуальних проблем соціального життя проникають у традиційні сюжети, в яких найчастіше розвивалися морально-філософські теми. Лафонтен переосмислює мотиви поведінки персонажів, переносячи їх у сферу соціальної психології. Герой постає як носій вад свого стану, втілює характерні риси тієї чи іншої соціальної групи.
Лафонтен створює новий жанр жартівливої повісті, руйнуючи канони прийнятих стилів і поєднуючи, здається, непоєднувані речі – елементи роману та фривольної новели.
Твори
Критика
