(1937-1990)
Василь Діденко належав до покоління «шестидесятників». Він так і не виріс у «модного» поета. Замкнувшись у собі, Діденко лишався наодинці лише з поезією.
Діденко мав енциклопедичні знання, читав завжди неймовірно багато, знав досконало українську та світову історію, міг, не роздумуючи, називати імена і дати, про які мало хто й уяву мав.
На відміну від багатьох своїх сучасників, поет володів чудодійними законами української фонетики. Це був його уроджений талант. Навіть одна із книжок В. Діденка називалася вельми багатозначно — «Дзвінка фонетика».
Осягаючи своїм вразливим, ніжним серцем поета красу і глибінь української мови, поет дарував її згустки людям у вигляді витончених, відшліфованих строф-картинок його пісенних віршів.
Персоніфікація — ось що проймає наскрізь поезію Василя Діденка. Цей прийом широко постає у народній пісні, його уміло використовував кумир Василя — поет Іван Хоменко.
Твори
Критика
