(1939-2003) Володимир Дрозд прагнув дивитися на життя й оцінювати його крізь морально-етичну призму, тобто специфічно людську сферу суспільних взаємин, де людина існує як конкретна жива індивідуальність у її натуральних, неабстрагованих стосунках з оточенням. У ставленні до природи В. Дрозд іде далі поетичного замилування, «співпереживання» з нею. Перед нами безсумнівна тенденція до первісного одухотворення предметного світу, характерна, як одна з його рис, для сучасного художнього мислення і породжена глибинними процесами розвитку гуманітарної культури в умовах небувалої технізації життя. Письменник спостеріг цікаве психологічне явище — своєрідну суперечність між існуванням і свідомістю, між існуванням у собі та існуванням для себе, між інерцією життєвого руху і необхідністю зрозуміти власне буття, щоразу відкривати світ наново. В. Дрозд глибоко й гуманістично трактував проблему особистого і суспільного, вбачавши основу гармонії людини і суспільства у високому духовному розвиткові особистості, в демократичності та емоційній безпосередності її світовідчування, у розпросторенні конкретно-людського до меж загальносуспільного. Твори Критика |