20-10-2020 60

Євген Пашковський

(нар. 1962)

Найпоширеніша дефініція прози Євгена Пашковського — постмодерність. Читаючи романи автора, дивуєшся його здатності існувати за будь-якими рамками «методу» чи «стилю», масштабність його речень (і суто просторова, і смислова) спершу збиває з пантелику своєю непослідовністю (а часом і нелогічністю) викладу, адже власні спогади і асоціативно-метафоричні ряди письменника щоразу несподівано вплітаються у загальне сюжетне полотно і роблять його ледь помітним.

Самотність, жаль, печаль, страх, розпач — ключові слова сповідального переживання героїв. У трагічно-химерному світі героїв Є. Пашковського їхні страждання вивершуються в образ печальної краси. Світ образів Є. Пашковського невеселий, хоча символи надії, спокою, гармонії теж є, але загальна тональність творів все ж визначається загостреною, невтішно-печальною фатальністю.

Пейзаж для Є. Пашковського не просто художній засіб чи декоративний елемент роману, письменник сприймає природний світ не оком зачарованого спостерігача, для нього це першосвіт, він ще зберігає сліди божественного сяйва; автор ніби має на меті відтворити ці першосліди, занурюючи читача у гущавину описів.

Біографія

Твори


Критика