(1868-1904)
В історію української літератури Євгенія Ярошинська увійшла як продовжувач реалістичних традицій Юрія Федьковича на Буковині, поборник добра і правди. Своєю творчістю вона сприяла пробудженню національної свідомості українського народу. Письменниця правдиво змальовувала безпросвітне життя буковинського селянства, виступала на захист жіночих прав. Все її коротке, але яскраве життя минуло в самовідданій праці по буковинських селах, де вона вчителювала і писала твори.
Свої твори письменниця будувала здебільшого на народній основі, ставила і розв'язувала переважно традиційні проблеми: вірність і зрада в коханні, сумні наслідки «нерівних» шлюбів, рекрутчина й служба в цісарській армії та її згубний вплив на селянських синів-хліборобів, щирість, доброту, любов до праці, людяність як типові риси простих українців.
Тяжіння до психологізму, зосередження уваги на драматичних колізіях, з'ясування їх причин, лаконізм висловлення свідчили про прагнення Євгенії Ярошинської стати на рівень найновіших досягнень української прози цього періоду.
Твори
Критика
