Маркін Сергій. Вчитель, який змінив моє життя

Вчителя і дерево пізнають по плодах

 «Вчителя і дерево пізнають по плодах». В суспільстві є певні вимоги, яким має відповідати людина, що присвятила своє життя професії вчителя. Прийнято вважати, що це обов’язково має бути людина з високими моральними принципами, дисциплінована, організована, освічена і так далі. Є навіть таке кліше, зверніть увагу, як у мистецтві зображують персонаж учителя: це, частіше за все, людина в смішних окулярах та в одязі неяскравих кольорів. На щастя, час не стоїть на місці, і стереотипи стираються, їм на заміну приходять нові стандарти. Це просто чудово, тому що учням у спілкуванні ліпше буде сприйматися вчитель, який десь близько за рівнем до них, чим сучасніше – тим краще. В якості прикладу я хочу розповісти про героя кінофільму «Відпадний викладач». Є таке поняття, як «екскурс в історію», а я проведу невеличкий екскурс в сюжет фільму. Це – німецька кінокомедія, але не все там так вже і смішно чесно кажучи. Там показують складний клас старшої школи, де навчаються неслухняні підлітки, більша частина яких мають проблеми вдома, бо їхні родини в статусі «неблагополучних». Звісно, це накладає свій відбиток на самих дітей: хтось вживає наркотичні речовини, хтось – алкоголь, щоб заховатися від почуття непотрібності своїм батькам. І от ми переходимо до головного героя: це молодий чоловік, який мав за мету знайти в будівлі школи скарб, а саме гроші, які він заховав там, коли школу ще й не планували будувати, через що він влаштувався класним керівником до того самого проблемного класу, в якому ніхто не хотів працювати. Спочатку цього чоловіка зображують як людину без моральних принципів, але саме це і допомагає йому витримати, навіть вижити, я би так це назвав, серед учнів. А тепер я розкажу, чому цей викладач викликав у мене захоплення. Час йшов, свій скарб герой не мав змоги дістати так, щоб цього ніхто не помітив, а теплі почуття до учнів почали з’являтися. Він став другом кожному і кожній серед учнів, допоміг позбутися залежності від наркотиків, алкоголю та інших згубних пристрастей. Закінчилося все тим, що негативний герой перетворився на позитивного, і, звичайно ж, він залишився далі працювати у школі. Підлітки, яких вважали майбутніми «кримінальниками», стали зразковими учнями. Це все відбулося завдяки теплу, яке їм подарував новий вчитель. Вони, ніби у казці «Попелюшка», з гарбуза перетворилися на красиву карету. Його людяність перекриває всі недоліки в освіті і колишніх помилках у житті. Простими словами це можна висловити таким чином: педагоги мають спуститися до рівня учнів для встановлення «конекту», тому що, по-перше, в них вже є життєвий досвід, по-друге, і тим паче, що вони самі колись були дітьми зі своїми різними характерами, ось тоді  і відбуватиметься взаєморозуміння між школярами і викладачами.

«Учитель – добра і розуму повелитель». Хто він, справжній учитель? Це той, хто вчить дітей наукам? Чи, можливо, це людина, яка виховує в дітях позитивні якості характеру? Із власного досвіду можу сміливо сказати, що головну роль в житті кожного відіграє перша вчителька, впевнений на двісті відсотків. Вона поєднує в собі чарівну, ні, навіть не так, унікальну здібність взяти «первачків» невмілими пташенятами, а випустити їх до середньої ланки освіти досвідченими людьми. Так склалися обставини, що моя перша вчителька вела у нас уроки тільки в першому класі, а потім змінила місце проживання, і як дивно, ніби один учбовий рік, всього – нічого, але чомусь згадую саме її. Пам'ять малює її образ: охайна зачіска, до речі дуже модна і сучасна, красиві риси обличчя, невеликий зріст. Бувало всяке, я вам скажу: і зльоти – і падіння. Але наша перша вчителька підставляла свої широкі крила, щоб утримати і не дати злякатися. Вона зуміла так здружити дитячий колектив, що діти нашого класу тримаються в такому ж складі до сих пір. Деяким, як і мені, довелося виїхати з рідного міста і перейти навчатися до іншого закладу, але я знаю, що основна частина не тільки провчилася разом до одинадцятого класу, а ще й спілкуються як найкращі друзі кожного дня. На мою думку, саме перша вчителька вплинула на такі теплі стосунки, саме вона збудувала цей місточок, який з роками став тільки міцнішим, саме завдяки їй зараз дорослі. Ви знаєте, зараз пишу і згадую святкову «лінійку» в першому класі. Перед очима стає перша вчителька: неймовірно красива, тримає квіти в руках, посміхається і веде нас до класу. Нам трішки лячно йти в невідомість, але ми тримаємося за руки і йдемо, уважно дивлячись на вчительку, щоб не випустити з уваги її силует. Роки будуть собі йти, а я буду плекати в серці ці теплі спогади.

     «Учню – вдача, учителю – радість». Які вчителі кращі: молоді і сучасні, як у кінофільмі, про який я розповідав на початку, чи похилого віку, але дуже мудрі?  За відповіддю я звернувся до оповідання Василя Сухомлинського «Учитель і учень». Для тих, хто не читав, трішки познайомлю з сюжетом. Розповідається про вчителя віком шістдесяти років, який приймав до школи учнів і зустрів свого колишнього учня, який був у нього одним із перших, а зараз привів до школи свого онука. Та так вони зраділи один одному, що обнялися. Яке щастя було для вчителя бачити свого першого учня дорослим. Це як посадити в землю зернятко, а потім через багато років побачити на тому місці велике дерево. Так і тут: колись давно вчитель вкладав знання в голову учнів, виховував порядних людей, а тепер буде робити те саме з їхніми нащадками. Час нагадує колесо, яке невпинно крутиться. Йдуть роки – в оточенні змінюються люди. Радість змінює сум, а потім навпаки. Проте найбільшу вдячність ми готові висловити саме вчителям, тому що ніхто нас не міг навчити впевнено йти до успіху краще за них. Ось такі приклади вчителів надихають мене. Сподіваюся, що і я своїми досягненнями зможу віддячити вчителям за неоціненну працю, яку вони провели, щоб прокласти своїм учням шлях у майбутнє.

   

                 

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»

Read also


Editor's choice
up