Фрески та мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору: шедеври давньоруського мистецтва
Михайлівський Золотоверхий собор, збудований у 1113 році київським князем Святополком Ізяславичем, був не просто величним храмом, а й справжньою перлиною київської архітектури ХІІ століття. Цей храм був також і скарбницею мистецтва давньої Русі-України. Його стіни, оздоблені мозаїками та фресками неперевершеної краси, вражали своїми витонченими композиціями, насиченими кольорами та майстерним виконанням.
На жаль, трагічна доля спіткала Михайлівський Золотоверхий собор. У 1937 році радянська влада безжально зруйнувала цю величну святиню. Але завдяки зусиллям групи вчених, частину мозаїк та фресок вдалося врятувати від знищення. Ці шедеври світового мистецтва, як-от мозаїки "Євхаристія" та "Архідиякон Стефан", фрескова композиція "Благовіщення", шиферний рельєф зі святими воїнами-змієборцями, стали безцінними свідченнями величі давньоруського мистецтва.
Історія Михайлівського Золотоверхого собору
11 липня 1108 року київський князь Святополк-Михайло заклав храм в ім'я святого Архістратига Михаїла. Ця подія стала початком величного літопису Михайлівського Золотоверхого собору, який згодом став одним із найвизначніших символів української культури та історії.
Храм, збудований за наказом князя, був унікальним для тогочасного Києва. Його золочена баня сяяла на сонці, вирізняючи храм від інших. Завдяки саме цій особливості він отримав свою відому назву - Михайлівський Золотоверхий.
Цей хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами був збудований з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'янковому розчині з використанням техніки "мішаної кладки".
Внутрішнє оздоблення храму вражало своєю розкішною красою. Стіни, зведені з рожевої плінфи та бутового каменю, були справжнім витвором мистецтва. Центральний вівтар вражав мозаїчними композиціями, які розповідали про життя Ісуса Христа та біблійні сюжети. Інші стіни, склепіння та передвівтарні стовпи прикрашали фрескові розписи, які зображували святих, ангелів та сцени з Євангелія. Ці розписи мали важливе релігійне та просвітницьке значення.
Однією з найвідоміших святинь Михайлівського Золотоверхого собору були мощі святої великомучениці Варвари. Їх привезла до Києва дочка візантійського імператора Олексія I Комніна перед шлюбом з князем Святополком.
На жаль, доля Михайлівського Золотоверхого собору не завжди була щасливою. У 1240 році його пограбували та частково зруйнували орди хана Батия. За переказами, монголи здерли з покрівлі собору золото, позбавивши його знаменитої оздоби.
Після монгольської навали Київ фактично перетворився на руїни. Верхнє місто, де знаходився Михайлівський Золотоверхий собор, протягом тривалого часу було пусткою. Проте, життя на території монастирів не припинялося.
З кінця XIV століття Київ почав відроджуватися, а монастирське життя активізувалося. Михайлівський Золотоверхий собор, який був частково зруйнований, відновили. Він знову став одним із духовних та культурних центрів міста.
Протягом століть архітектурний ансамбль Михайлівського Золотоверхого монастиря постійно розвивався та вдосконалювався. У першій половині XVIII століття на території монастиря поряд із собором розгорнулося масштабне будівництво в стилі українського бароко. У 1713 році збудовано трапезну церкву, а в 1716-1720 роках - кам'яну дзвіницю. Сам собор набув нового вигляду, перетворившись на семибанну споруду, сяйво якої підкреслювало позолота на всіх куполах.
В середині XVIII століття збудовано кам'яну огорожу, яка, крім естетичної функції, виконувала оборонні завдання.
Наприкінці XIX - на початку XX століття на території монастиря з'явилися так звані Михайлівські готельні номери, які доповнили архітектурний ансамбль.
XX століття стало для Михайлівського Золотоверхого часом жорстоких випробувань. У 1919 році більшовики конфіскували всі його цінності. Золоті та срібні речі, діаманти, які протягом століть дарували монастирю князі, гетьмани та прості віряни, були безжально пограбовані. У 1922 році Михайлівський монастир було ліквідовано.
У 1934 році радянська влада, яка прагнула знищити будь-які свідчення української історії та культури, ухвалила рішення про знесення собору. Протягом 1934-1937 років величний собор, дзвіниця й інші споруди монастиря були безжально зруйновані.
Деякі українські мистецтвознавці, зокрема Микола Макаренко та Дмитро Айналов, робили відчайдушні спроби врятувати хоча б домонгольську частину собору. Проте радянська влада, одержима руйнівною ідеологією, була глухою до прохань про збереження історичного шедевра, вона погодилася тільки на зняття зі стін собору давніх мозаїк та фресок.
Знищення Михайлівського Золотоверхого собору стало не лише трагедією для української культури, але й символом жорстокості та варварства радянського режиму.
Мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого собору: втрачене та збережене
Хоча в літописах не згадуються мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого собору, дослідники, ґрунтуючись на датах його будівництва, припускають, що вони були створені в 1111-1112 роках.
Найдавніші писемні свідчення про художнє оздоблення собору знаходимо у щоденнику австрійського посла Еріха Ляссоти (1594 рік). Він описує башту з позолоченим верхом (баню) в центрі церкви та мозаїку, якою були оздоблені її верхні склепіння.
Наступні описи належать Павлу Алеппському, архідиякону, котрий супроводжував Антіохійського патріарха Макарія під час його візитів до Києва в 1654 та 1656 роках. Він описує вівтар Михайлівського собору, подібний до вівтарів Софії Київської та собору Печерської лаври. У центрі вівтаря був образ Богородиці з піднятими руками, поруч - зображення Господа, який дає причастя своїм учням, а нижче - образи святих. Усі ці вівтарні зображення були виконані в мозаїчній техніці.
Перші наукові описи михайлівських мозаїк з'явилися в середині XIX століття завдяки працям Семена Крижанівського (1856) та Миколи Закревського (1868). На той час з описуваних Павлом Алеппським зображень збереглася лише композиція "Євхаристія" - зображення причастя апостолів. Образи Богородиці та святих вже зникли.
Ймовірно, це сталося у XVIII столітті, коли через тріщини в стінах собору, зокрема у вівтарній частині, проводилися масштабні ремонтні роботи. Пошкоджені частини мурувань замінювали новими, що призвело до втрати мозаїк.
Проте описи XIX століття згадують мозаїчні зображення, яких не описував Павло Алеппський. Це постаті святого воїна Дмитрія Солунського, архідиякона Стефана, апостола Фадея та фрагменти зображень ще семи апостолів.
Мозаїки та фрески: віконце у світ давньоруського мистецтва
Оздоблення Михайлівського Золотоверхого собору відрізнялося багатством та вишуканістю. Мозаїкою був оздоблений лише головний вівтар, а інші стіни, склепіння та передвівтарні стовпи прикрашали фрески. Їх створення датується 1111-1112 роками, що робить їх ровесниками самого собору. Ці величні твори мистецтва вражали сучасників своєю красою, майстерністю та витонченістю.
Мозаїки розміщувалися на значній висоті - 5,65 метрів над рівнем підлоги. Це пояснюється тим, що вони були призначені для сприйняття з великої відстані. Для того, щоб компенсувати цю відстань, фігури на мозаїках зображували видовженими. Це робило їх більш виразними та чіткими, незважаючи на значну висоту.
Найвідомішою з них є "Євхаристія", яка зображує сцену причастя апостолів. Ця мозаїка вражає своїми витонченими пропорціями, насиченими кольорами та майстерним використанням смальти. З усіх фресок вона найменше постраждала при руйнуванні собору. Її можна і сьогодні побачити у Національному заповіднику «Софія Київська».
Мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору вражають вишуканою кольоровою гамою. Їх можна назвати справжньою симфонією кольорів. Домінуючими кольорами є зелений та золотий. Палітра зеленого кольору надзвичайно багата - від тьмяних, майже оливкових відтінків до яскравих та насичених смарагдових.
Золоті фарби, що сяють на сонці, додають мозаїкам величі й урочистості. Вони підкреслюють важливість зображених сюжетів та підносять їх на рівень священних.
Доповнюють цю багатющу палітру білі, рожеві та бузкові кольори. Вони додають мозаїкам ніжності, легкості та підкреслюють витонченість форм. Вдале поєднання цих кольорів створює атмосферу піднесеності та духовної чистоти.
Фрески, на відміну від мозаїк, розміщувалися на більш доступній висоті, що дозволяло краще роздивитися деталі й емоції зображених персонажів. Вони відтворювали сцени з життя Ісуса Христа, Богородиці, святих, а також сюжети з давньоруських літописів.
Фрески Михайлівського Золотоверхого собору відрізняються вишуканістю ліній, реалістичністю зображень та глибоким розумінням психології персонажів.
На жаль, імена художників, які створили величні мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого собору, до наших днів не збереглися. Існує припущення, що в роботах брав участь відомий давньоруський майстер Алімпій, який працював у Києво-Печерському монастирі.
Збережені до наших днів фрагменти мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору загалом займають площу 45 квадратних метрів. Ці мозаїчні твори, на жаль, становлять лише невелику частину того, що колись прикрашало собор.
Написи на мозаїках виконані старослов'янською та давньоукраїнською мовами, що робить їх не лише цінними художніми артефактами, але й важливими історичними джерелами.
Трагічна доля шедеврів
Після варварського руйнування Михайлівського Золотоверхого собору в 1930-х роках радянська влада розпочала грабіжницьке вивезення врятованих мозаїк та фресок до музеїв різних міст срср.
Найбільш цінні мозаїчні композиції, такі як "Євхаристія", були перевезені до Софійського собору в Києві. Частина смальтового розпису потрапила до Лаврського заповідника.
Інші фрагменти мозаїк та фресок розсіялись по музеях москви, Санкт-Петербургу, Новгорода та інших міст.
В роки Другої світової війни трагічна доля спіткала й деякі фрески Михайлівського собору. Їх вивезли до окупованої Німеччини, а після закінчення війни вони опинились в Ермітажі у Санкт-Петербурзі.
Боротьба за повернення
Після розпаду срср Україна розпочала процес повернення своєї культурної спадщини. Відродження Михайлівського Золотоверхого собору в 1999 році дало нову надію на збереження та вивчення його мозаїк та фресок.
У 2001 році з Ермітажу до України були передані чотири фрагменти фресок ХІІ століття Михайлівського Золотоверхого собору. У 2004 році Україна отримала ще 7 фресок.
На жаль, багато мозаїк та фресок Михайлівського собору й досі перебувають у музеях росії. Країна-агресор і досі хизується цими шедеврами українського мистецтва, видаючи їх за власні. У Третьяковській галереї фрески, мозаїки й сланцева плита з Михайлівського монастиря демонструються в постійній експозиції "Древнерусское искусство. Домонгольский период".
Сьогодні ведуться активні роботи з дослідження та реставрації збережених фрагментів, а також створюються копії втрачених мозаїк.
Ці роботи не лише мають важливе значення для збереження культурної спадщини України, але й символізують відродження українського духу та віри.
Значення мозаїк та фресок: більше, ніж просто мистецтво
Михайлівський Золотоверхий собор, хоч і був зруйнований, залишається одним із найважливіших символів української історії та культури. У 1999 році собор був відновлений, і сьогодні він сяє новою величчю, нагадуючи про славетне минуле України. Його мозаїки та фрески, створені у XII столітті, продовжують вражати своєю красою та майстерністю.
Сьогодні оригінальні мозаїки та фрески ХІІ століття з Михайлівського Золотоверхого собору можна побачити в Софійському соборі. Вони - не лише видатні твори давньоруського мистецтва, але й безцінні свідчення духовної величі та культурної самобутності українського народу.
Україна бореться за повернення інших мозаїк та фресок, вивезених до росії. Їх повернення - це не просто питання культурного спадку, це питання національної ідентичності, гідності та самоповаги.
