04-06-2024 Історія 553

Нескорена людина: Микола Макаренко і його боротьба за українську спадщину

Нескорена людина: Микола Макаренко і його боротьба за українську спадщину

Микола Макаренко - ім'я, яке, на жаль, знайоме лише вузькому колу фахівців. У 1934 році він був єдиний з членів комісії з оцінки Михайлівського Золотоверхого монастиря та Софійського собору, хто відмовився підписати акт про їхнє знесення. Цей сміливий вчинок коштував йому свободи, а згодом і життя. Заарештований, він був засуджений і в 1938 році розстріляний.

Цей видатний український археолог, мистецтвознавець, дослідник та викладач, життя якого трагічно обірвалося в жорнах сталінського терору, гідний того, щоб його пам'ять була вшанована, а наукова спадщина - належним чином висвітлена.

Ранні роки та навчання

Микола Омелянович Макаренко з'явився на світ 4 (16 за старим стилем) лютого 1877 року в селі Москалівка, яке належало до Роменського повіту Полтавської губернії (нині Сумська область). Сім'я його мала козацьке коріння. Батько, виходець з відомого козацького роду, певний час обіймав посаду волосного писаря. Освіту Микола здобував у Лохвицькій гімназії, а згодом - у Петербурзькій школі технічного малювання барона Олександра Штигліца. З 1902 по 1905 рік він навчався в Петербурзькому археологічному інституті.

Перед Миколою Макаренком відкривалися блискучі перспективи. Розпочавши свою діяльність в Ермітажі, він тісно співпрацював з Імператорською археологічною комісією. Його публікації з'являлися в часописах, а сам він викладав на Вищих жіночих архітектурних курсах. Макаренко не оминув увагою й мистецьку спадщину Михайла Ломоносова та Тараса Шевченка. До сторіччя з дня народження великого Кобзаря, у 1914 році, він видав працю "З артистичної спадщини Шевченка".

Плідна наукова діяльність

Ще з часів навчання Микола Макаренко почав активно досліджувати пам'ятки археології та мистецтва України. З 1902 року розпочалася низка археологічних експедицій Миколи Макаренка, що охопили Новгородську, Полтавську, Катеринославську та Харківську губернії. Ці дослідження принесли йому визнання та повагу в науковому середовищі.

Художник Микола Реріх

Знаменною подією стала співпраця з Миколою Реріхом у 1910 році, коли вони спільно досліджували стародавній Новгород. Ще за часів навчання в училищі Макаренко дружив з Реріхом, підтримуючи з цією родиною тісні стосунки протягом життя, навіть після їхньої еміграції.

Навіть жахливі події Першої світової війни не зупинили наукову діяльність Миколи Макаренка. Він продовжував проводити розкопки на Полтавщині, проявляючи цікавість до знайденого у 1912 році Перещепинського скарбу.

З падінням російської імперії життя Миколи Макаренка набуло нового повороту. У 1918 році він переїхав до Києва, де отримав громадянство Української Народної Республіки. В якості члена Софійської комісії та Археологічного комітету він досліджував величні пам'ятки Київської держави: Софійський собор, величні споруди Києво-Печерської лаври та Михайлівський Золотоверхий собор. Його наукова діяльність не обмежувалась столицею: він брав участь у розкопках в Ольвії, Спаського собору в Чернігові та Крейдищанського комплексу поблизу Сум.

Не оминув Микола Макаренко увагою й дослідження пам'яток трипільської культури на Київщині. Він ретельно вивчав цю унікальну археологічну культуру, прагнучи розкрити її таємниці. Окрім того, його наукова діяльність торкнулася й серця давнього Києва, де він досліджував місце розташування Десятинної церкви.

Микола Макаренко: директор Музею Ханенків

З 1920 по 1925 рік Микола Макаренко очолював Музей західного та східного мистецтв у Києві (нині – Музей імені Богдана і Варвари Ханенків). Цей музей був заснований на базі унікальної колекції старожитностей, яку протягом життя збирало подружжя Ханенків.

Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві

Макаренко не лише керував музеєм, але й зробив значний особистий внесок у його розвиток. Він ретельно вивчав експонати, публікував наукові роботи, організовував виставки та лекції.

Ще у 1915 році Макаренко розпочав пошуки вивезених із Києва 90 ящиків з творами мистецтва з колекції Ханенків, які "загубилися" по дорозі до Москви. Його наполегливість увінчалася успіхом: у 1921 році до України повернулися частина картин з Рум'янівського музею, ікони з Третьяковської галереї, а також порцелянові вироби, золото та срібло з Історичного музею.

Діяльність Миколи Макаренка відіграла значну роль у збереженні та популяризації колекції Ханенків. Завдяки йому Музей імені Богдана і Варвари Ханенків став одним із найважливіших культурних центрів України.

У 1924 році Микола Макаренко зробив значний внесок в українську науку, опублікувавши статтю "Запорізькі клейноди в Ермітажі". У ній він детально описав колекцію з 14 козацьких прапорів, що зберігалися в Ермітажі.

Дослідження Макаренка продемонструвало, що козацькі реліквії мали переважно жовті та блакитні кольори. Цей факт мав велике значення для розуміння символіки українського козацтва та становлення української національної ідентичності. Однак доля колекції козацьких прапорів, описаних Макаренком, склалася трагічно. Після його публікації вона таємничо зникла.

Микола Макаренко на розкопках на Роменщині

Сам же історик зазнав репресій. Його засудили за сфабрикованою справою про квартирні борги та вислали з Києва до міста Ромни. Незважаючи на несприятливі обставини, Макаренко не полишив наукової діяльності. Він працював у місцевому музеї, де провів ґрунтовну роботу з реєстрації пам'яток Полтавщини.

Дослідження Маріупольського могильника

Одним із найважливіших відкриттів, зроблених за участю Миколи Макаренка, стали розкопки Маріупольського могильника доби неоліту.

Цей унікальний археологічний пам'ятник розташовувався на місці котловану, який в 1930 році готували під будівництво домни заводу "Азовсталь". Того ж року краєзнавці виявили в котловані людські кістки та намистини. Ця знахідка свідчила про те, що на цьому місці знаходиться поховання, яке не можна було ігнорувати.

Микола Макаренко, усвідомлюючи цінність археологічного об'єкта, доклав усіх зусиль для його дослідження. Він працював з самовіддачею, до повного виснаження. Йому вдалося врятувати 130 поховань другої половини V тисячоліття до н.е., а також 4 поховання енеолітичної скелянської культури.

Знахідки з Маріупольського могильника

Відкриття Маріупольського могильника стало значним кроком у вивченні доби неоліту на території України. Завдяки дослідженням Макаренка вчені отримали цінну інформацію про життя, побут та вірування людей того часу.

1933 року Микола Макаренко видав свою останню фундаментальну працю під назвою "Маріупольський могильник". Ця книга стала підсумком його багаторічних досліджень унікального археологічного пам'ятника.

У ній Макаренко не лише детально описав знахідки, зроблені під час розкопок, але й зробив ґрунтовні наукові висновки. Він доводив, що описана ним приазовська культура має не лише локальне, але й світове значення.

Мужній захист Михайлівського Золотоверхого монастиря

Порятунок Михайлівського Золотоверхого собору безсумнівно можна вважати одним із найважливіших здобутків у житті Миколи Макаренка. Цей видатний вчений та громадський діяч доклав усіх зусиль, щоб зберегти цю унікальну пам'ятку української архітектури від знищення.

Після перенесення столиці радянської України з Харкова до Києва у 1934 році, радянська влада розробила план масштабного перетворення міста. Центральною частиною цього плану стало створення "урядового центру". Для його будівництва планувалося знести ряд історичних пам'яток, зокрема: Софійський собор, Михайлівський монастир, заснований у XII столітті, з його величним Золотоверхим собором  та Трьохсвятительську церкву. На місці цих історичних пам'яток планувалося звести два монументальні палаци та величний пам'ятник Леніну.

Михайлівський Золотоверхий собор

Так, зокрема, Михайлівський Золотоверхий пропонували знести, стверджуючи, що він не мав особливої історичної чи естетичної цінності через те, що був збудований у стилі бароко. У той період стиль бароко навмисно знецінювався, оскільки вважався тим, що найповніше відображає національну самобутність українського народу, яку і намагалася знищити радянська вдлада.

Відомий археолог не поділяв думки письменника Олександра Довженка, який одним із перших висловився за знесення Михайлівського монастиря. Довженко стверджував, що монастир "віджив свій вік" і "абсолютно неприпустимо навіть думати, що ці стіни комусь потрібні".

Щоб захистити монастир від знищення, Макаренко звернувся з телеграмою до самого йосипа сталіна. У цій телеграмі він детально обґрунтував свою позицію, пояснивши, чому Михайлівський монастир має бути збережений.

Микола Омелянович взагалі категорично виступав проти руйнування архітектурних пам’яток Києва. Він був єдиним, хто не підписав акт знесення Михайлівського Золотоверхого собору. Партфункціонери всіляко принижували вчених, які захищали пам’ятку, називаючи їх «старйовщиками». Єдине, чого вдалося домогтися захисникам святинь, — це зняття найцінніших мозаїк і фресок Михайлівського Золотоверхого собору.

Незважаючи на рішучий протест Миколи Макаренка та інших науковців, величний собор був підірваний за наказом радянської влади. Однак Софійський собор, ще одну перлину української архітектури, вдалося зберегти від знищення. На його захист виступили французькі діячі, які наголосили на тому, що Софія Київська була збудована за князювання Ярослава Мудрого, а його дочка Анна Ярославна стала королевою Франції.

Цей аргумент виявився переконливим для радянської влади. Вони не наважилися на знищення Софії, адже це могло б спровокувати міжнародний скандал. Таким чином, завдяки щасливому збігу обставин та заступництву зарубіжних діячів, Софійський собор вдалося зберегти.

Арешт та заслання

У 1934 році Миколу Макаренка заарештували за сфабрикованим звинуваченням у контрреволюційній діяльності. Ні для кого не було таємницею, що справжньою причиною арешту стало рішуче незгода Макаренка з планами радянської влади зруйнувати Михайлівський Золотоверхий собор.

Микола Омелянович Макаренко, фото 1930-х років

Відмовившись підписати акт про знесення собору, Макаренко підписав собі вирок. Його безкомпромісна позиція та відданість українській спадщині стали для нього фатальними.

Арешт Миколи Макаренка був лише одним із епізодів широкомасштабної кампанії репресій, розгорнутої радянським режимом проти української інтелігенції.

Науковця заслали на три роки до Казані, де він викладав у художньому технікумі та працював консультантом у Центральному музеї. У 1936 році, після повторного арешту, його засудили ще на три роки та відправили до Томської виправно-трудової колонії № 2.

15 грудня 1937 року Миколу Макаренка втретє заарештували, і постановою «трійки» нквс срср його розстріляли у тюрмі 4 січня 1938 року. Його м\ісце поховання й досі невідоме.

Зі слів його сучасників, Микола Макаренко вирізнявся статною поставою, високим зростом, привабливою зовнішністю. Добрий і м'який за характером, він водночас був людиною твердих принципів. Одружений, мав єдиного сина Ореста, якого з любов'ю називав Ором. Під час досліджень Густинського монастиря 17-річний Ор трагічно загинув, втопившись у річці Удай, де брав участь в археологічній експедиції разом з батьком. Ця втрата стала для Миколи Омеляновича непоправним ударом.

Реабілітація та вшанування пам'яті

Лише у липні 1960 року Миколу Макаренка було посмертно реабілітовано. Цьому передувала тривала кампанія з перегляду його справи, ініційована його рідними та друзями. 16 січня 1989 року президія Верховної ради офіційно визнала Миколу Макаренка невинною жертвою сталінського терору.

Меморіальна дошка на стіні Михайлівського Золотоверхого собору

У день святкування шостої річниці Незалежності України, 24 серпня 1997 року, на брамі Михайлівського Золотоверхого собору в Києві відбулося урочисте відкриття та освячення бронзового погруддя видатного археолога і мистецтвознавця Миколи Омеляновича Макаренка. Він віддав своє життя заради збереження однієї з найбільших святинь нашої країни. Це погруддя стало символом вшанування його мужності та самовідданості, нагадуючи нам про важливість захисту культурної спадщини.

Микола Макаренко - це не просто жертва сталінського терору. Це людина, яка щиро любила Україну, її історію та культуру. Він присвятив своє життя дослідженню та збереженню національної спадщини, а його мужній вчинок врятував від знищення одну з найвизначніших пам'яток української архітектури.

Сьогодні ім'я Миколи Макаренка з повагою згадується як одного з найвидатніших захисників української спадщини. Його мужність, принциповість та самовідданість слугують прикладом для всіх, хто бореться за збереження історичної пам'яті та культурної самобутності України.

Окрім вшанування пам'яті Миколи Омеляновича Макаренка, важливо також провести ґрунтовну роботу з його наукової спадщини, що дозволить не лише зберегти для нащадків цінний науковий доробок Миколи Макаренка, але й сприятиме розвитку української археології, мистецтвознавства та педагогіки.


Читати також