Мозаїка Дмитро Солунський з Михайлівського Золотоверхого: втрачений, але не забутий скарб

У серці Києва, сяючи золотом куполів, височіє величний Михайлівський Золотоверхий собор, що був відроджений з попелу історії. Колись його стіни прикрашали вишукані мозаїки, що сяяли неземним світлом, розповідаючи біблійні сюжети та уславлюючи святих. Серед них особливо виділялася мозаїка "Дмитро Солунський" - шедевр давньоруського мистецтва, що вражав віруючих та митців протягом століть.

Створення шедевра: мозаїка в Михайлівському соборі

Князь київський Ізяслав, син Ярослава Мудрого, що отримав ім'я Дмитро при хрещенні, заклав фундамент Димитрівського монастиря у Києві. Згодом, за наказом його сина князя Святополка (Михайла після хрещення) у 1108 році було розпочато спорудження Михайлівського собору на місці монастиря, будівництво якого тривало по 1113 рік.

Споруда Михайлівського собору вирізнялася на тлі інших храмів того часу завдяки новаторським підходам. Замість звичного свинцевого покриття, його верхівку щедро оздобили позолотою, тому він і отримав назву Золотоверхого. Окрасою собору стали розкішні мозаїки, що поєднувалися з простими фресками. Мозаїки були створені в той же час, адже їх виконання потребувало значних ресурсів та майстерності, доступних лише при щедрій князівській підтримці. Серед них особливе місце посідала мозаїка з образом великомученика Дмитра Солунського.

Над створенням мозаїк Михайлівського собору, ймовірно, працювали найдосвідченіші візантійські та київські майстри, серед яких був і відомий іконописець Аліпій Печерський. Про це свідчать характерні для візантійського мистецтва зображення у фас та схематична передача долонь, а також використання місцевих матеріалів та орнаментів.

Науковий аналіз особливостей мозаїк, зокрема мозаїки зі святим Дмитром Солунським, доводить, що розвиток київської художньої школи не був одноразовим явищем, викликаним епізодичною співпрацею з візантійськими майстрами. Це був тривалий процес, який ґрунтувався на плідній взаємодії та обміні досвідом між візантійськими та київськими майстрами.

Саме завдяки цій співпраці київська мозаїчна школа змогла досягти високого рівня майстерності та створити такі шедеври, як мозаїки Михайлівського собору.

Заступник воїнів: образ Дмитра Солунського

Великомученик Дмитро Солунський увійшов до пантеону давньоруської християнської церкви як захисник і покровитель воїнів. Зрозуміло, що в ті часи для давньоруської людини образ воїна-захисника був особливо близьким. І саме такого воїна зображено в мозаїці Михайлівського Золотоверхого собору.

Сильний, стрункий, красивий, з живими рисами вольового обличчя, Дмитро Солунський постає перед глядачем готовим до бою за віру та справедливість. Його кольчуга сяє на тлі золотого мозаїчного полотна, підкреслюючи велич та могутність святого.

Дмитро Солунський здавна шанувався на Русі як захисник від ворогів та покровитель князівської влади. Його образ на мозаїці не лише нагадував про подвиги святого, але й служив символом могутності та величі Київської держави.

Християнське ім'я Дмитро носив  й князь Ізяслав, батько фундатора Михайлівського собору. Цей факт, ймовірно, вплинув на рішення князя Святополка розмістити зображення святого Дмитра на одному з найпочесніших місць у вівтарі собору.

Можна лише припустити, що таким чином князь Святополк прагнув не лише вшанувати пам'ять святого Дмитра, але й уславити ім'я свого батька. Зображення святого на такому видному місці могло слугувати своєрідним пам'ятником князю Ізяславу та підкреслювати його роль у заснуванні монастиря.

Гра кольорів та світла: художні особливості мозаїки

На мозаїці постає величний образ святого Дмитра. Він зображений як молодий воїн, повний сили та рішучості. Одягнений святий в туніку до колін, поверх якої накинуто панцир. На його плечах розкинутий зелений плащ, а орнаментовані штани та чоботи довершують образ. Воїн підперезаний поясом з коштовним камінням, а груди його стягнуті білою стрічкою. Лівою рукою він спирається на величний щит, а в правій тримає спис, готовий до бою. За його спиною видніється меч у піхвах. Голову святого оточує німб, підкреслюючи його святість. По боках мозаїки розміщено скорочений напис імені святого.

Мозаїка "Дмитро Солунський" вражає майстерним використанням смальти - кольорового скла, що викладає зображення. Вміло підібрані кубики з самоцвітів та золотої смальти, укладені під різними кутами до поверхні стіни, створюють ефект динамічного, мінливого "божественного світу".

Золотий фон та обладунки святого гармонійно поєднуються з темно-блакитними, білими, блакитними та лілово-рожевими квітами його шат, підкреслюючи урочистість та велич образу. Гра світла та тіні на мозаїці робить її живою та динамічною, ніби сам святий Дмитро виходить з кам'яної стіни.

Мозаїка "Дмитро Солунський" - це не просто витвір мистецтва, це справжнє вікно у світ давніх русичів, де духовне та земне переплітаються, а світло та колір слугують засобами для вираження віри та величі.

Доля мозаїки: зруйнована святиня, розкрадений скарб

Мозаїка витримала руйнування Києва ордою хана Батия в 1240 році, напади татар у XV столітті, численні землетруси та пожежі. Собор із мозаїкою Дмитра Солунського пережив усі історичні лихоліття, що випали на його долю, проте справжньою трагедією для святині стала більшовицька епоха. У цей період багато релігійних та культурних пам'яток зазнали значних ушкоджень або були знищені, що нанесло непоправний удар по культурній спадщині України.

У 1934 році радянський уряд прийняв рішення про перенесення столиці урср з Харкова до Києва. Це потребувало будівництва нового політично-адміністративного центру, яке планували звести на місці Михайлівського Золотоверхого собору. Це рішення спричинило обурення наукової та культурної спільноти України та росії, адже йшлося про знищення однієї з найдавніших пам'яток архітектури, історії та культури. Завдяки їхнім зусиллям вдалося лише врятувати мозаїки та фрески, що прикрашали стіни собору. У 1934 році розпочався демонтаж цих творів мистецтва, а 14 серпня 1937 року Михайлівський Золотоверхий собор був зруйнований вибухом, здійсненим спеціальною підривною групою з Одеси.

Стараннями науковців вдалося зберегти безцінні церковні мозаїки та фрески, серед яких була й робота, присвячена Дмитру Солунському. Більшість цих артефактів знайшли нове місце в Державному історико-культурному заповіднику "Києво-Печерська лавра". У 1937 році мозаїки "Дмитро Солунський", "Святий Фадей", "Архідиякон Стефан", а також фрески "Богородиця", "Архангел Гавриїл" та "Пророк Самуїл" були передані до новоствореного Державного українського музею.

У 1938 році, в рамках підготовки до виставки, присвяченої 750-річчю "Слова о полку Ігоревім", за запитом державної Третьяковської галереї до Москви на тимчасову експозицію була передана мозаїка "Дмитро Солунський", а також ряд інших цінних артефактів. 

Акт передачі включав: мозаїку "Дмитро Солунський" XII століття, фреску "Пророк Самуїл" (верхня частина) XII століття, фрагмент фрескового орнаменту XII століття, шиферний барельєф із зображенням двох воїнів-вершників XI століття та копію фрески "Музикант" з Софійського собору Києва роботи П. Юкіна.

Після завершення виставки всі ці експонати мали бути повернуті до Києва протягом трьох місяців. Проте, на жаль, передані на тимчасове експонування реліквії так і не повернулися в Україну. Наразі вони розділені між Третьяковською галереєю в Москві та російським музеєм у Санкт-Петербурзі.

Серед них – одна з найкращих мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору "Дмитро Солунський" XII століття та шиферна плита з зображенням святих вершників XI століття, які й досі прикрашають зал давньоруського мистецтва Третьяковської галереї.

Шлях додому: надії на повернення

Після здобуття Україною незалежності у 1991 році розпочалося відродження Михайлівського собору. У 1999 році собор був урочисто освячений, а його стіни прикрасили нові мозаїки, виконані в стилі, близькому до первісних. Також було засновано Музей історії відтворення Михайлівського Золотоверхого монастиря, який згодом розгорнув роботи зі збирання розпорошених історико-художніх пам’яток. Проте мозаїчний Дмитро Солунський досі не повернувся на своє законне місце.

Українська влада неодноразово зверталася до росії з проханням про повернення мозаїки, але безрезультатно. Російська сторона мотивує свою відмову тим, що мозаїка є частиною музейної колекції, що не підлягає поверненню та має велику культурну цінність для росії.

Символ віри та єднання: значення мозаїки для України

Мозаїка "Дмитро Солунський" - це не просто витвір мистецтва, це символ віри, стійкості та непереможності людського духу. Її створення стало свідченням розквіту давньоруської культури, а знищення - трагічним наслідком вандалізму та тоталітарного режиму.

Повернення мозаїки до України стало б актом історичної справедливості та свідченням єднання з культурною спадщиною предків. Це не лише дало б можливість українському народу знову побачити й відчути велич своєї історії, але й стало б потужним стимулом для подальшого розвитку національної культури та самоідентичності.

Мозаїка "Дмитро Солунський" може стати містком, що поєднає минуле, сучасне та майбутнє України. Її повернення до Михайлівського собору буде не лише актом культурного відродження, але й символом єднання та віри у краще майбутнє. 

Окрім цього, повернення мозаїки матиме й значне міжнародне значення. Це стане потужним сигналом про те, що Україна цінує свою культурну спадщину та прагне до її збереження.