20-05-2024 Історія 760

Викрадена святиня: історія Вишгородської ікони Божої Матері

Викрадена святиня: історія Вишгородської ікони Божої Матері

Вишгородська ікона Божої Матері, відома також як Вишгородська Богородиця Ніжності, протягом століть вважається однією з найшанованіших православних святинь. Їй приписували чудотворні властивості, а до неї щороку стікалися тисячі паломників з усіх куточків України-Русі.

За легендою, написав цю ікону сам євангеліст Лука у I столітті н.е. Він нібито використовував для цього дошку від столу, за яким колись обідали Спаситель, Божа Матір та Йосип. До 1155 року ікона зберігалася у Богородичному монастирі у Вишгороді, одному з передмість Києва, й була одним із головних духовних символів Київської Русі.

У 1155 році князь Андрій Боголюбський таємно вивіз ікону з Вишгорода до Суздаля, а пізніше вона була перевезена до Володимира-на-Клязьмі, де отримала нову назву - Володимирська.

Викрадення ікони стало початком багаторічної суперечки між Україною та росією щодо її належності. Україна вважає, що ікона була незаконно вивезена з її території й повинна бути повернута, а росія наполягає на тому, що вона протягом століть була частиною її культурної спадщини.

Історія ікони

Її створення пов’язують з ім’ям євангеліста Луки, володаря неабиякого художнього таланту. За переказами, ще за життя Діви Марії він написав кілька Її портретів. Одна з легенд свідчить, що саме апостол Лука у I столітті від Різдва Христового створив цю ікону. Для роботи апостол обрав незвичайну дошку: це була дошка того самого столу, за яким в юності Спасителя сиділи Ісус Христос, Діва Марія і Йосип.

Вишгородська Ікона Богородиці

Близько 450 року, за правління візантійського імператора Феодосія II (410–450), ікона була перевезена з Єрусалиму до Константинополя.

Питання про те, коли саме Вишгородська ікона Божої Матері з'явилася в Києві, й досі залишається без остаточної відповіді. Одна з найпоширеніших версій стверджує, що ікону було подаровано київському князю Мстиславу I Великому  у 1131 році. Інша версія ґрунтується на припущенні, що ікона була привезена до Києва на початку XII століття як придане княгині з роду Мономаховичів, яка вийшла заміж за сина візантійського імператора Олексія I Комніна – Ісака.

Після свого прибуття у 1131 році, ікона знайшла своє місце в Богородичному монастирі, який знаходився у Вишгороді, одному з північних передмість Києва. Більшість істориків схиляються до думки, що ікону створили візантійські майстри. На це вказують її стиль, техніка виконання та деякі іконографічні особливості. Однак існує й інша версія, згідно з якою ікона має суто руське походження. Її автором міг бути преподобний Аліпій Печерський, відомий київський іконописець XI–XII століть.

Незалежно від того, хто саме створив цю святиню, вона вже з самого початку свого існування особливо шанувалася русичами. Вишгородська ікона практично відразу стала національною святинею, до якої щороку стікалися тисячі паломників з усіх куточків Київської держави. Їй приписували чудотворні властивості, а її образ став одним із головних символів віри та єднання.

Як подарована Києву візантійська ікона стала «русской святыней»?

Київський період історії Вишгородської ікони тісно переплітається з життям та діяльністю князя Юрія Довгорукого, відомого як засновника Москви. Молодший син Володимира Мономаха, Юрій був одержимий ідеєю оволодіти київським престолом та протягом багатьох років вів вперту боротьбу за владу. Його невтомні намагання загарбати столицю Русі здобули йому прізвисько "Довгорукий".

Мрія Юрія збулася у 1156 році, коли він, здолавши своїх суперників, став великим київським князем. Однак його правління тривало недовго. Вже через два роки Юрій Довгорукий помирає насильницькою смертю, ймовірно, від отруєння.

Після здобуття київського престолу Юрій Довгорукий поставив сина свого Андрія Боголюбського у Вишгороді, призначивши його своїм наступником. Однак він мав власні плани.

Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський

У 1155 році, таємно від батька, Андрій Боголюбський втік з Вишгорода, забравши з собою чудотворну ікону Богородиці. Цей вчинок, здійснений без батьківського благословення, викликав глибоке обурення літописців.

Андрій Боголюбський вивіз ікону до Суздаля, де вона стала головною святинею князівства. Після перенесення столиці з Суздаля до Володимира-на-Клязьмі (1160) ікону також перевезли до нового міста. Її помістили в новому кам'яному храмі Успіння Пресвятої Богородиці, прикрасивши масивним окладом із золота, срібла та перлин (який, на жаль, не зберігся).

З того часу за іконою закріпилася назва Володимирської ікони Божої Матері, під якою вона й досі відома.

У 1237 році монголо-татарське військо під проводом Батия зруйнувало Суздаль, Володимир та Рязань. Не оминули завойовники й ікону. З неї викрали цінний оклад, а сама ікона, за щасливим збігом обставин, залишилася неушкодженою.

Через півтора століття, у 1382 році, військо хана Тохтамиша знову грабує Володимир. Цього разу їм вдається викрасти ще один оклад ікони.

Незважаючи на ці трагічні події, Володимирська ікона Божої Матері продовжувала залишатися однією з найшанованіших святинь Русі. У 1395 році її переносять до Успенського собору Московського кремля, де вона стає головним духовним символом Московського князівства. Після 1395 року знову повертають у Володимир, де вона перебуває майже ціле століття. 1480 року її повторно переносять у Москву.

У 1926 році ікона потрапляє до Державного історичного музею, а в 1930 —  до Третьяковської галереї.

Значення Вишгородської ікони Божої Матері: релігійний символ та політичний міф

Вишгородська ікона Божої Матері, вивезена з Вишгорода до Московського князівства, протягом століть відігравала важливу роль не лише як релігійний символ, але й як потужний політичний міф.

На релігійному рівні ікона здавна шанувалася як заступниця та покровителька українських земель. Їй приписували чудотворні властивості, до неї зверталися з молитвами за зцілення, захист від ворогів та допомогу в різних потребах.

Після вивезення до Москви ікона стала одним із найважливіших символів російської державності. Перед нею відбувалися коронації та вінчання російських імператорів, вибори патріархів, інші урочисті державні й церковні церемонії.

Образ Вишгородської Богородиці широко використовувався в політичній пропаганді.

Він мав підкреслити спадкоємність Московського князівства від Київської Русі та позиціонувати Москву як новий центр православ'я після занепаду Риму й Візантії. Цей міф активно використовувався Іваном IV Грозним для підтримки його імперських амбіцій, а пізніше – династією Романових для легітимності своєї влади.

Володимирська ікона була офіційно проголошена національною святинею росії. Її вважали заступницею від ворогів та гарантом благополуччя держави.

Образ ікони широко тиражувався на гравюрах, монетах, використовувався в гербах та інших символах держави. Віра в чудотворну силу ікони зберігалася протягом століть, роблячи її одним із найважливіших релігійних та політичних символів росії.

Важливо зазначити, що значення Вишгородської ікони для українців та росіян суттєво відрізняється.

Для українців вона залишається символом втраченої спадщини та духовного зв'язку з княжою Київською державою. Для росіян ж вона стала частиною національної ідентичності та важливим елементом офіційної ідеології.

Цей комплексний образ Вишгородської ікони робить її унікальним явищем в історії релігії, культури та політики.

Опис Вишгородської ікони Божої Матері

Вишгородська ікона Богородиці. Лицьовий та зворотній бік

Вишгородська ікона Божої Матері, написана на липовій дошці. Її первісний розмір становив 78 х 55 см, але пізніше ікона була розширена до 106 х 69 см (можливо, для риз).

Колористична гама ікони – це вишукана комбінація темно-вишневих, вохряно-жовтих, оливкових та золотистих відтінків.

За іконописним типом ікона належить до давнього виду зображень Богородиці, який називається "Елеуса", що означає "Розчулення". Цей тип ікон відрізняється особливою зворушливістю та ніжністю. Пресвята Діва Марія зображена, ніжно пригорнувши до себе Сина-Богонемовля. Ісус Христос також відповідає їй ласкою, обіймаючи Матір. Між ними ніби точиться тихий, інтимний діалог, сповнений любові, розуміння та турботи. Глядач, споглядаючи цю зворушливу сцену, стає ніби учасником священної розмови між Матір'ю та Сином.

Вишгородська (Володимирська) ікона Богородиці

Головна тема ікони – це поєднання безмежної любові та ніжності між Матір'ю та Сином, яке поєднується з тужливим передчуттям майбутніх страждань Спасителя та Його хресної жертви.

Жертовну символіку підкреслює зображення престолу та знарядь Страстей Господніх (цвяхів, тернового вінка, хреста та списа) на звороті ікони.

На жаль, ікона майже втратила свій первісний вигляд. Від стародавнього барвистого шару збереглися лише фрагменти: лики Спасителя і Богородиці, а також елементи одягу.

Під час реставраційних робіт у 1918 році було виявлено, що ікону перемальовували кілька разів. Існує припущення, що одним із художників, який брав участь у реставрації ікони на початку XV століття, був Андрій Рубльов, автор знаменитої "Трійці". Недоторканими залишилися лише обличчя Діви Марії та маленького Ісуса.

Незважаючи на втрати, Вишгородська ікона Божої Матері й досі залишається одним із найцінніших творів іконопису. Її зворушливий образ та глибина духовної символіки роблять її справжнім шедевром, який протягом століть надихає людей.

Повернення ікони до України

Питання про повернення Вишгородської ікони до України досі залишається відкритим. Українські церковні та наукові кола вважають, що ікона була незаконно вивезена з України і повинна бути повернута на свою історичну батьківщину.

Росія ж наполягає на тому, що ікона протягом століть була частиною її культурної спадщини і не може бути передана іншій країні.

Культурна спадщина: у боротьбі за ікону

Історія Вишгородської ікони Божої Матері - це складна та багатогранна історія, яка тісно переплетена з історією України та росії. Ця ікона є не лише релігійною святинею, але й важливим культурним та політичним символом.

Для України Вишгородська ікона Божої Матері має не лише релігійне, але й велике символічне значення. Вона є одним із найдавніших та найшанованіших образів Богородиці в Україні і символізує зв'язок сучасної України з її давньою історією та християнською традицією.

Її оригінальний вигляд майже втрачено через численні реставрації та пошкодження від часу, але вона й досі залишається однією з найвідоміших і шанованих ікон у православному світі.

З вересня 1999 року Вишгородська ікона Божої Матері, яка також відома як Володимирська, перебуває у храмі-музеї Святителя Миколая в Толмачах при Третьяковській галереї в Москві. Під час урочистої церемонії передачі ікони до рук патріарха Алексія стався несподіваний і драматичний інцидент. На очах у численних свідків образ раптом тріснув. Ця подія вразила присутніх і викликала різні тлумачення. Деякі з очевидців стверджують, що один із ієрархів церкви, ставши свідком цієї події, вимовив з глибоким сумом: "На жаль, Богородиця вже не з нами".

Питання про належність ікони досі не вирішено, і воно, ймовірно, буде предметом суперечок ще багато років.

 


Читати також