Василь Тарновський (молодший): колекціонер, який зберіг історію України

Василь Васильович Тарновський (молодший) (1838-1899) - знакова постать в українській історії, чий внесок у розвиток культури та науки України важко переоцінити. Він був не лише відомим меценатом, який щедро підтримував діячів мистецтва та науки, але й активним громадським діячем, який боровся за збереження української ідентичності та культурної спадщини.

Молоді роки та освіта Василя Тарновського

Василь Тарновський з'явився на світ 20 березня (1 квітня) 1838 року у селі Антонівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині – Варвинський район Чернігівської області) в маєтку свого батька.

Дослідники вважають, що рід Тарновських сягає своїм корінням до козацько-старшинських родин Правобережжя. Їх пращур, Іван Ляшко-Тарновський, з'явився на Прилуччині у другій половині XVII століття під прізвиськом Ляшко. Він служив військовим товаришем Прилуцького полку (1661) і вже у 1685 році отримав від полковника Горленка млин на річці Удаї та сіножать. Згодом гетьманським універсалом Іван Мазепа підтвердив володіння його сина, Федора Ляшка, який і прийняв прізвище Тарновський.

Глибше дослідження родоводу розкриває польське коріння прізвища Тарновських. За часів Петра І вони отримали спадкове дворянство, значно примножили свої статки та породичалися з багатьма українськими родами, серед яких Бутовичі, Милорадовичі, Кулябки, Туманські, Стороженки та інші шляхетні сім'ї.

Перші знання Василь здобув удома. Проте у семирічному віці його віддали до відомого московського приватного пансіону ельзаського пастора Людвіґа Еннесса.

У 1852 році Тарновський вступив до Головного військового інженерного училища в Санкт-Петербурзі, де могли навчатися лише діти дворян. Навесні наступного року він успішно закінчив навчальний рік, але залишив училище, адже інженерна справа не зацікавила його. Доля зробила крутий поворот, і в липні 1853 року Василь Тарновський-молодший став студентом історико-філологічного факультету Імператорського Київського університету Св. Володимира.

Життєва пристрасть: колекціонування українських старожитностей

Справжньою пристрастю Тарновського стало колекціонування українських старожитностей. Ще юнаком, у 18 років, він поставив перед собою амбітну мету – зібрати колекцію, яка б допомогла глибше вивчити історію України та народний побут.

Навчаючись на історико-філологічному факультеті Київського університету, Тарновський не лише здобував знання, але й активно формував власний "пошуковий апарат". Він шукав нові експонати не лише в антикварних крамницях, але й у старих панських маєтках.

Василь Тарновський-молодший особисто мандрував повітами та селами, шукаючи цінні дрібнички та раритети. Він ретельно нотував свої знахідки, листувався з власниками реліквій та консультувався з відомими дослідниками українських старожитностей того часу, такими як Олександр Лазаревський, Микола Костомаров та Дмитро Яворницький.

У пошуках цікавих експонатів, які він купував, міняв або й просто випрошував, Тарновський об'їхав безліч глухих хуторів та сіл. З великою повагою він ставився до речей, які колись належали видатним діячам української історії, таким як Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Павло Полуботок, Кирило Розумовський, Іван Скоропадський, Семен Палій, Данило Апостол, Яків Лизогуб та інші. Його колекція, яка налічувала тисячі експонатів, стала однією з найбагатших в Україні.

Громадська діяльність Тарновського: меценатство та благодійність

Василь Тарновський протягом майже двох десятиліть обіймав посаду предводителя дворянства – спочатку в Борзенському, а потім у Ніжинському повітах Чернігівської губернії. Цей період став часом його активної громадської діяльності та щедрої благодійності.

Василь Тарновський фінансово підтримував діяльність українських вчених і митців, видання історичного часопису “Київська старовина”, спорудження пам’ятників Миколі Гоголю в Ніжині, Богдану Хмельницькому в Києві та Івану Котляревському в Полтаві, відкриття публічної бібліотеки в Києві та Борзні, лікарні при цукровому заводі у Парафіївці.

Завдяки коштам Тарновського відомий вчений Микола Біляшівський у 1891 році провів розкопки давньоруського міста Родень на Княжій Горі під Каневом.

Свій родинний маєток у Качанівці Тарновський перетворив на центр української культури та науки. Він щиро й гостинно приймав багатьох діячів того часу: істориків та фольклористів – Миколу Костомарова, Володимира Антоновича, Дмитра Яворницького, Олександра Лазаревського, Василя Горленка; літераторів – Пантелеймона Куліша, Ганну Барвінок, Марка Вовчка; художників – Михайла Врубеля, Миколу Ґе, Володимира та Костянтина Маковських; скульптора Пармена Забілу, архітектора Віктора Сичугова, археолога Миколу Біляшівського та багатьох інших.

За свою щедрість, щирість та відданість українській культурі Тарновський здобув почесне звання "Гетьман" серед своїх друзів та колег.

Ілля Рєпін та Василь Тарновський: творче натхнення в Качанівці

Качанівка, мальовнича садиба на Чернігівщині, відіграла значну роль у житті та творчості видатного художника Іллі Рєпіна. Саме тут, під впливом мальовничої природи, багатих історичних традицій та натхнення, яке дарувала щира дружба з Василем Тарновським, майстер створив одні з своїх найвідоміших творів.

Літо 1880 року стало для Рєпіна періодом бурхливого творчого піднесення. Захоплений козацькою історією та автентичною атмосферою Качанівки, він розпочав роботу над монументальною картиною "Запорожці пишуть листа турецькому султану".

Василь Тарновський не лише надихав Рєпіна своїми розповідями про козацьку минувшину, але й став моделлю для одного з персонажів картини. На полотні Тарновський постає в образі величного шляхтича у високій чорній шапці, підкреслюючи урочистість моменту написання листа. Всі предмети на полотні, від каламаря з чорнилом до грізних шабель та інших невід'ємних елементів козацького побуту, зображені з неймовірною точністю, були списані з унікальних артефактів з колекції Василя Тарновського.

Окрім "Запорожців", Качанівка подарувала Рєпіну безліч інших сюжетів. Він з натхненням малював етюди козацьких реліквій з колекції Тарновського, портрети господарів садиби, мальовничі пейзажі та жанрові сценки, які згодом лягли в основу знаменитої картини "Вечорниці".

Дружба Рєпіна та Тарновського стала міцним творчим союзом. Об'єднані любов'ю до рідної історії, вони разом творили мистецтво, яке й досі вражає та надихає глядачів.

Особливе ставлення до Тараса Шевченка

Особливе місце у житті та діяльності Тарновського займало ставлення до Тараса Шевченка. Василь Тарновський-молодший, відомий колекціонер україніки, зробив неоціненний внесок у збереження та популяризацію спадщини Кобзаря. Він по праву вважається першим "палким збирачем усього, що стосувалося Шевченка".

Колекція Тарновського, яка налічувала понад тисячу експонатів, стала справжньою скарбницею, що розкривала життя і творчість Шевченка з різних боків. Її основу становили прижиттєві видання, багато з яких містили дарчі написи автора. До колекції також входили автографи творів, щоденник, рукописи, епістолярна спадщина, світлини, особисті речі, живописне та гравірувальне приладдя Кобзаря.

Особливу цінність представляли офорти Шевченка, які Тарновський збирав з особливою ретельністю. У 1881 році він видав альбом "Офорти Шевченка в колекції В. В. Тарновського", який став справжнім раритетом (тираж становив лише 100 примірників). Цей альбом не лише уможливив дослідження офортного доробку Шевченка, але й продемонстрував його талант як видатного художника.

Василь Тарновський не лише збирав Шевченкіану, але й активно займався її систематизацією, вивченням та популяризацією. Він публікував статті, виступав з лекціями, брав участь у наукових конференціях.

Після смерті Тараса Шевченка саме Тарновський-молодший узяв на себе всі витрати, пов'язані з його похованням. Він доглядав за могилою Кобзаря на Тарасовій горі в Каневі, а у 1882 році на його замовлення на могилі було встановлено великий чавунний хрест з відомими рядками з "Заповіту". Цей хрест, на жаль, був замінений більшовиками на пам'ятник у 1923 році.

Окрім цього, Тарновський щорічно організовував пишні поминальні обіди на честь Шевченка та був незмінним учасником вечорів київської Літературно-артистичної громади, присвячених Кобзареві.

Василь Тарновський своїми справами та щирою любов'ю до творчості Шевченка здобув безмежну повагу та шану серед українців. Його колекція стала неоціненним внеском у збереження спадщини Кобзаря, а його діяльність сприяла популяризації його творчості та утвердженню його образу як видатного українського поета та художника.

Останні роки життя Василя Тарновського-молодшого

Останні роки життя Василя Тарновського-молодшого були ознаменовані не лише підсумками його плідної діяльності, але й серйозними випробуваннями. Тяжка хвороба сковувала його рухи, змушуючи пересуватися в інвалідному візку.

Щедрим меценатом він здобув славу, жертвуючи власні статки на підтримку української культури та освіти. Проте ці кошти не були безмежними.

Витративши значні суми на підтримку української справи, Василь Тарновський був змушений продати свій родовий маєток Качанівка цукрозаводчику-мільйонеру Павлу Харитоненку. Це стало болючим ударом для нього.

13 (25) червня 1899 року Василь Васильович Тарновський-молодший пішов з життя у Києві. Поховали його 16 (28) червня поряд з дружиною, молодшим сином та матір'ю біля Аскольдової могили. В 1930-х роках прах Василя Тарновського-молодшого було перепоховано на Звіринецькому кладовищі, де він і спочиває донині.

Спадщина Василя Тарновського: Музей українських старожитностей

Василь Васильович Тарновський у 1897 році здійснив щедрий вчинок, подарувавши Чернігівському губернському земству свою безцінну колекцію українських старожитностей. Зокрема 400 речей передісторичного періоду, понад 1700 – князівської доби, 860 – часів козаччини.

Особливу гордість колекції становили рідкісні раритети: особисті речі гетьмана Івана Мазепи, шаблі видатних українських полководців - Богдана Хмельницького, Івана Самойловича, Дем’яна Многогрішного, полковницькі перначі Павла Полуботка та Семена Палія, прапори та корогви Війська Запорізького, гетьманські булави Богдана Хмельницького, старовинні ікони та оклади.

На основі цього щедрого дару у 1902 році було створено Музей українських старожитностей імені В.В.Тарновського. Цей музей став скарбницею української історії та культури, зберігши для нащадків безцінні артефакти, що свідчать про славне минуле нашого народу.

Слава мецената: Василь Тарновський та його внесок у розвиток української культури

Василь Васильович Тарновський-молодший постає перед нами не лише як видатний український діяч, але й як взірець для наслідування, чий життєвий шлях слугує яскравим прикладом щирого патріотизму та безкорисної відданості рідному народові.

Його невтомна праця на ниві українського народознавства, щедра меценатська діяльність, спрямована на підтримку та розвиток української культури, свідчать про глибоку повагу до історичного минулого України та щире прагнення до її розквіту.

Василь Тарновський-молодший не просто збирав і зберігав артефакти минулого, він робив їх доступними для широкого загалу, розуміючи, що знання про власну історію – це запорука єднання та самоусвідомлення нації.

Його щедрість та безкорисливість стали рушійною силою для багатьох українських діячів науки та мистецтва, сприяючи розквіту української літератури, живопису, музики та інших галузей культури.

Життя та діяльність Василя Тарновського-молодшого – це невичерпне джерело натхнення для сучасників. Його патріотизм, любов до рідної мови та культури, прагнення до збереження національної ідентичності слугують взірцем для наслідування, закликаючи до активної позиції та щирого служіння своєму народові.

Василь Тарновський-молодший назавжди залишиться в пам'яті українців як один з найвидатніших меценатів та подвижників української культури. Його ім'я з гордістю носить Чернігівський обласний історичний музей, а в місті Ічня названа вулиця на його честь.